1.  ѕ–ќ ” –јѓЌ—№ ” Ќј÷≤ё “ј Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќ” ≤ƒ≈ё.

Ћеон≥д «ал≥зн¤к
¬≤ƒ — Ћј¬»Ќ≤¬ ƒќ ” –јѓЌ—№ ќѓ Ќј÷≤ѓ

¬ наш драматичний час чергового нац≥онального в≥дродженн¤ ”крањна знову спинаЇтьс¤ на ноги , вже вкотре пробуЇ в≥дбудувати незалежну державу - власний д≥м, без ¤кого украњнський народ приречений з≥йти з арени ≥стор≥њ.
ѕерш н≥ж перейти до складних питань нац≥ональноњ ≥стор≥њ украњнського народу сл≥д визначитись з де¤ких ключових проблем народознавства. ћаютьс¤ на уваз≥ так≥ базов≥ пон¤тт¤ сучасноњ публ≥цистики та пол≥толог≥њ ¤к "етнос", "нац≥¤", "нац≥ональна ел≥та", "нац≥ональна ≥де¤" тощо.
—инон≥м≥чн≥ терм≥ни "етнос" ≥ "нац≥¤" перекладаютьс¤ з грецькоњ та латини одним словом "народ". Ћатинське слово нац≥¤ (nation) особливо прижилос¤ в «ах≥дн≥й ™вроп≥, де переважна б≥льш≥сть народ≥в здавна мала власн≥ держави. “ому пон¤тт¤ "нац≥¤" у наш час набуло значенн¤ "одержавлений народ", тод≥ ¤к словом "етнос" користуютьс¤ найчаст≥ше дл¤ позначенн¤ народу взагал≥ незалежно в≥д того створив в≥н власну державу чи маЇ колон≥альний статус в держав≥ сус≥д≥в.
Ќарод або етнос - це ≥сторично сформована людська сп≥льнота, ¤ка в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д сус≥д≥в окремою власною територ≥Їю (батьк≥вщиною), культурою, мовою, псих≥чним складом  та св≥дом≥стю. Ќарод, що ≥сторично дозр≥в до створенн¤ власноњ держави, називають нац≥Їю. ќтже нац≥¤ - це вища форма розвитку етносу. ¬ сучасному св≥т≥ народ може ≥снувати лише в форм≥ нац≥њ, тобто у власн≥й держав≥. ™диною альтернативою може бути колон≥альний статус в держав≥  сус≥д≥в, що незворотно веде до асим≥л¤ц≥њ ≥ смерт≥ бездержавного етносу.
ѕеретворенн¤ етносу в нац≥ю в≥дбуваЇтьс¤ шл¤хом зростанн¤ ≥ поглибленн¤ його самосв≥домост≥. ѕасивна етн≥чна самосв≥дом≥сть розвиваЇтьс¤ в активну нац≥ональну. ≈тн≥чна св≥дом≥сть, опираючись на концервативний механ≥зм традиц≥њ, забезпечуЇ збереженн¤ ≥ передачу з покол≥нн¤ в покол≥нн¤ етновизначальних рис матер≥альноњ та духовноњ культури, мови, ментальност≥ тощо. ≈тнос на в≥дм≥ну в≥д нац≥њ не усв≥домлюЇ свою Їдн≥сть в межах власноњ етн≥чноњ територ≥њ, маЇ несформован≥ нац≥ональн≥ ≥нтереси, а тому нездатний створити незалежну нац≥ональну державу. “иповим прикладом такого пок≥рного етносу, що не усв≥домлював власних ≥нтерес≥в, донедавна були украњнц≥. Ѕагато з них говорили украњнською, сп≥вали украњнськ≥ п≥сн≥, носили вишиванки, њли вареники тощо, ≥ пок≥рно гинули за ≥мперськ≥ нац≥ональн≥ амб≥ц≥њ сус≥д≥в в јфган≥стан≥ чи в —иб≥ру.
Ќац≥ональну самосв≥дом≥сть, що р≥знитьс¤ в≥д етн≥чноњ активним державницьким спр¤муванн¤м, називають нац≥ональною ≥деЇю. ≤ншими словами, нац≥ональна ≥де¤ - це вол¤ народу до незалежност≥, що реал≥зуЇтьс¤ у власн≥й держав≥. «азначимо, що п≥д незалежною нац≥ональною державою цив≥л≥зований св≥т розум≥Ї демократичн≥ Ївропейськ≥ крањни ‘ранц≥ю, ≤тал≥ю, Ќ≥меччину, Ўвец≥ю, ѕольщу тощо. —аме вони Ї зразками дл¤ державного буд≥вництва на пост≥мперських просторах, в т.ч. в ”крањн≥.
«розум≥ло, що вдавнину нос≥¤ми нац≥ональноњ, державницькоњ св≥домост≥ ставали перш за все найб≥льш осв≥чен≥, активн≥, заможн≥ верстви сусп≥льства, а саме аристократи та њхнЇ осв≥чене оточенн¤. “ак виникли аристократичн≥ нац≥ональн≥ ел≥ти середньов≥чч¤, що створили нац≥ональн≥ феодальн≥ держави, ¤к≥ нер≥дко поневолювали сус≥дн≥ етноси. « ≤’-’ ст. в≥дом≥ середньов≥чн≥ нац≥ональн≥ держави ‘ранц≥¤, јнгл≥¤, ѕольща, ”горщина та ≥н. ѕостанн¤ нац≥ональноњ держави символ≥зувало трансформац≥ю в≥дпов≥дних народ≥в в середньов≥чн≥ нац≥њ. ќтже, на в≥дм≥ну в≥д етносу, нац≥¤ маЇ виразну верству св≥домоњ нац≥ональноњ ел≥ти, ¤ка будуЇ державу з самодостатньою нац≥ональною економ≥кою.
ѕ≥сл¤ ‘ранцузькоњ революц≥њ к≥нц¤ ’”≤≤≤ ст. нац≥ональна державницька ≥де¤ поширилась в≥д аристократичноњ ел≥ти на широк≥ верстви Ївропейських народ≥в. ѕочалас¤ так звана "весна народ≥в", тобто виникненн¤ в ™вроп≥ численних нац≥ональних держав. —тимул¤тором та економ≥чною базою цього процесу пробудженн¤ народ≥в ™вропи у ’≤’ ст. було поширенн¤ кап≥тал≥стичних в≥дносин. ¬иник численний, матер≥ально забезпечений, осв≥чений ≥ соц≥ально активний трет≥й клас. “им самим число державницьки мисл¤чих, нац≥онально св≥домих громад¤н в розвинених крањнах «ах≥дноњ ™вропи р≥зко зросло. ѕрапор нац≥ональноњ, державницькоњ ≥дењ з рук середньов≥чноњ аристократ≥њ та духовенства перейшов до молодого третього класу.
 ¬≥льний ринок руйнував з середини створен≥ силою зброњ численн≥ Ївропейськ≥ ≥мпер≥њ - ≤спанську, Ѕельг≥йську, ‘ранцузьку, јвстро-”горську, “урецьку, Ѕританську та ≥н. ¬они розпадалис¤ на нац≥ональн≥ держави, меж≥ ¤ких вц≥лому зб≥галис¤ з кордонами етн≥чних земель в≥дпов≥дних народ≥в. Ќовонароджений трет≥й клас очолив буд≥вництво буржуазних нац≥й ’≤’ ст., став стрижнем њх нац≥ональноњ ел≥ти.
¬ наш час зумовлений переможною ходою ефективноњ ринковоњ економ≥ки нац≥огенез набув незворотнього характеру.  ожен сучасний розвинений етнос прагне збудувати власний державний д≥м за Ївропейськими зразками. ћ≥жнародне сп≥втовариство визнаЇ св¤щенне право вс≥х народ≥в на власне державне самовизначенн¤. ¬ цьому запорука нев≥дворотнього ≥ скорого в≥дродженн¤ самост≥йноњ ”крањнськоњ держави.
“¤гл≥сть етнокультурного розвитку в пом≥рн≥й зон≥ ™вропи просл≥дковуЇтьс¤ прот¤гом останн≥х 1,5 тис. рок≥в. “обто б≥льш≥сть великих Ївропейських народ≥в зародилис¤ в ”-”≤≤ ст. ≥ безперервно розвивалис¤ на власних етн≥чних земл¤х донин≥. ћаютьс¤ на уваз≥ французи, н≥мц≥, англ≥йц≥, пол¤ки, чехи, украњнц≥. ¬ ≤’-’ ст. вони трансформувалис¤ в середньов≥чн≥ нац≥њ, побудувавши власн≥ держави.
ќднак ¤кщо англ≥йська, французька, польська державност≥ про≥снували зм≥нюючи форму до наших дн≥в, то украњнська держава неодноразово гинула з незалежних в≥д украњнц≥в, зовн≥шн≥х причин. ѕрот¤гом своЇњ ≥стор≥њ украњнський етнос 4 рази п≥дн≥мавс¤ на вищий щабель етн≥чного розвитку трансформуючись в нац≥ю ≥, разом з втратою державност≥, повертавс¤ в стан аморфноњ етн≥чноњ маси. ¬перше це сталос¤ за час≥в  ињвськоњ –ус≥, вдруге - козацькоњ держави Ѕогдана ’мельницького, втретЇ - за доби ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки, вчетверте - в наш час.
ќтже граф≥к розвитку украњнськоњ нац≥њ ¤вл¤Ї собою синусоњду з чотирма п≥ками, що в≥дпов≥дають чотирьом зазначеним фазам украњнського державотворенн¤. ƒержавн≥сть б≥льшост≥ Ївропейських нац≥й розвивалас¤ по висх≥дн≥й л≥н≥њ.
” –ад¤нському —оюз≥ нос≥њ украњнськоњ державницькоњ св≥домост≥ були ф≥зично знищен≥ ћосквою у —х≥дн≥й та ÷ентральн≥й ”крањн≥ у передвоЇнн≥й, а в √аличин≥ - у повоЇнний час. ”крањнська нац≥¤ знову занепала до стану етн≥чноњ маси, що п≥д потужним асим≥л¤ц≥йним тиском тотал≥тарноњ ≥мпер≥њ  ¤к могла збер≥гала украњнську традиц≥йну культуру та мову. ¬тративши державницьку самосв≥дом≥сть украњнц≥ знову стали людським матер≥алом дл¤ розбудови "¬еликой –оссии". ѕрот¤гом ’’ ст. м≥льйони украњнц≥в заплатили житт¤м та здоров"¤м, освоюючи та завойовуючи дл¤ –ос≥њ —иб≥р, ‘≥нл¤нд≥ю чи јфган≥стан.
Ќове в≥дродженн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ ≥дењ розпочалос¤ в середовищ≥ десидент≥в 60-х рок≥в. ¬ наш час к≥льк≥сть св≥домих украњнц≥в с¤гнуло критичноњ меж≥, за ¤кою починаЇтьс¤ кристал≥зац≥¤ нац≥ональноњ держави ≥ етнос перетворюЇтьс¤ в нац≥ю. ќтже, п≥дкреслимо, що визначальну роль в побудов≥ нац≥ональноњ держави та перетворенн¤ народу в нац≥ю граЇ нац≥онально св≥дома частина сусп≥льства - нац≥ональна ел≥та.
ƒва попередн≥ украњнськ≥ в≥дродженн¤ зазнали поразки у ’V≤≤ -- ’V≤≤≤ та на початку ’’ ст. значною м≥рою через нестачу св≥домих пров≥дник≥в нац≥њ.
 ожна нац≥¤ маЇ складну внутр≥шню структуру. ѓњ т≥ло -- це народн≥ маси, пасивн≥ нос≥њ етн≥чноњ св≥домост≥. —п≥лкуючись р≥дною мовою ≥ збер≥гаючи культурн≥ традиц≥њ, вони, вт≥м, не в змоз≥ активно стверджувати ≥ захищати нац≥ональн≥ ≥нтереси. ÷ю функц≥ю виконуЇ ел≥та -- нечисленна, але найдосв≥дчен≥ша ≥ найсв≥дом≥ша верства л≥дер≥в та орган≥затор≥в -- ≥нтелектуал≥в, державних д≥¤ч≥в, в≥йськових.
≤нтелектуали (сучасна ≥нтел≥генц≥¤) -- це голова нац≥њ, ¤ка продукуЇ, захищаЇ ≥ стверджуЇ нац≥ональну ≥дею. Ќайб≥льш активною ≥ численною частиною нац≥ональноњ ел≥ти Ї державна адм≥н≥страц≥¤, вище оф≥церство. ÷е, образно кажучи, руки нац≥њ, що орган≥зують житт¤ ≥ самозахист народу, очолюють пол≥тичну та збройну боротьбу за його ≥нтереси.
¬≥дсутн≥сть ел≥ти позбавл¤Ї нац≥ю можливост≥ самоорган≥зуватис¤, створити свою державу, що Ї необх≥дною умовою нормального ≥снуванн¤ в сучасному св≥т≥. ј не маючи своЇњ держави, народ змушений жити в держав≥ сус≥д≥в в колон≥альному статус≥ "молодшого брата". ÷е засв≥дчуЇ траг≥чна ≥стор≥¤ ”крањни за останн≥ п≥втис¤чол≥тт¤.
ѕерша серйозна спроба в≥дродити украњнську державу за час≥в Ѕогдана ’мельницького зак≥нчилас¤ поразкою через брак нац≥онально св≥домих, компетентних л≥дер≥в. ¬насл≥док тривалого поневолюванн¤ ”крањни ѕольщею значна частина украњнськоњ шл¤хти полон≥зувалас¤ ≥ перейшла на службу зах≥дному сус≥дов≥.
ѕ≥сл¤ входженн¤ ”крањни до складу –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ останн¤ активно русиф≥куЇ вищ≥ верстви украњнського сусп≥льства. Ўл¤хта поповнюЇ р¤ди рос≥йського двор¤нства, чиновництва та ≥нтел≥генц≥њ. “ому на початку ’’ ст. украњнська нац≥¤ знову ви¤вилас¤ обезглавленою ≥ внутр≥шньо не готовою до в≥дродженн¤ своЇњ держави.
„ерез брак св≥домоњ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, державних адм≥н≥стратор≥в, оф≥цер≥в базою другого украњнського в≥дродженн¤ стало неписьменне сел¤нство. ’оча це й парадоксально, але на той час м≥ста в ”крањн≥ не були украњнськ≥. ѓхнЇ населенн¤ лише на 30% складалос¤ з украњнц≥в. ƒо того ж це були, ¤к правило, погано осв≥чен≥ м≥щани, рем≥сники тощо. ¬се це фатально позначилос¤ на спроб≥ в≥дродити украњнську державу на початку ’’ ст.
як сталос¤, що украњнц≥ залишили власн≥ м≥ста ≥ переселилис¤ у села. јдже у ’”≤≤ ст. 60% населенн¤ ”крањни мешкало у м≥стах та м≥стечках. —права в тому, що вит≥сненн¤ кор≥нного населенн¤ з його мовою та культурою з м≥ста у село представниками пануючого ≥мперського етносу - законом≥рний дл¤ колон≥й процес.  онтроль метропол≥њ над колон≥Їю зд≥йснюЇтьс¤ перш за все через ≥мперську адм≥н≥страц≥ю та в≥йськов≥ гарн≥зони, ¤к≥ розм≥щуютьс¤ у м≥ських центрах п≥дкореного народу. …ого м≥ста перетворюютьс¤ на осередки мови та культури поневолювача, а кор≥нний етнос неминуче вит≥сн¤вс¤ в пров≥нц≥ю.
 ультура та мова с≥льського населенн¤ не могла конкурувати з мовою колон≥затор≥в, ¤ка спиралас¤ на потужну адм≥н≥стративну, ф≥нансову, ≥деолог≥чну п≥дтримку агресивноњ держави. ¬иникали ≥ п≥дсилено культивувалис¤ м≥фи про вищ≥сть пануючоњ мови та культури ≥ неповноц≥нн≥сть та приречен≥сть Ус≥льськоњФ мови м≥сцевоњ  люднст≥. “ипов≥ приклади мовно-культурноњ агрес≥њ ≥мперськоњ метропол≥њ маЇмо в численних колон≥¤х –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, зокрема в ”крањн≥. ≤ в наш≥ пост≥мперськ≥ часи продовжують жити рел≥кти псевдонаукових теор≥й про н≥бито споконв≥чний землеробський характер Ус≥льськоњФ украњнськоњ та  ≥ндустр≥альний Ум≥ськоњФ рос≥йськоњ мови.
ƒореч≥, за св≥дченн¤м очевидц¤ У1869 р. увесь  ињв говорив польськоюФ ¤к в≥н зараз говорить рос≥йською. як у  иЇв≥ без п≥дтримки ¬аршави зникла польська, так без п≥дтримки ≥мперськоњ ћоскви рос≥йська поступитьс¤ мов≥ кор≥нного украњнського етносу. ≤стор≥¤ св≥дчить, що з набутт¤м незалежност≥ м≥ста колишн≥х колон≥й швидко повертаютьс¤ до мови кор≥нноњ людност≥. ÷ей нев≥дворотн≥й процес в≥дбувс¤ у ѕраз≥, ¬аршав≥, ’елсинки, а зараз з р≥зною ≥нтенсивн≥стю прот≥каЇ у ¬≥льнюс≥, –из≥,  ишинев≥,  иЇв≥.
—учасна г≥пертрофована роль рос≥йських мови та культури на пострад¤нських просторах - спадок ≥мпер≥њ, ¤ка насильницьким шл¤хом вс≥л¤ко  насаджувала ≥х у своњх колишн≥х колон≥¤х. Ѕез адм≥н≥стративно-пол≥ц≥йноњ та ф≥нансовоњ п≥дтримки цей штучно завищений статус усього рос≥йського приречений на втрату своњх позиц≥й. ѕри всьому бажанн≥ колишнього центру в≥н не може зберегтис¤ на просторах —Ќƒ, ¤кий трансформуЇтьс¤ за зразками Ївропейсього державобуд≥вництва. ј Ївропейськ≥ нац≥ональн≥ держави побудован≥ за принципом Їдиноњ державноњ мови кор≥нного етносу (ѕольща, ”горщина, „ех≥¤, Ќ≥меччина, ‘ранц≥¤ тощо). ќск≥льки колишн≥ рад¤нськ≥ республ≥ки не мають альтернативи трансфрмац≥њ в б≥к держав Ївропейського типу, то в≥дродженн¤ њхн≥х нац≥ональних мов ≥ культур неминуче. ” цьому запорука неминучого зростанн¤ рол≥ украњнськоњ мови в ”крањнськ≥й держав≥.
÷≥леспр¤мованими кривавими акц≥¤ми б≥льшовицькоњ ћоскви було зламано хребет украњнського народу -- сел¤нство. ћаЇмо на уваз≥ розв'¤зану б≥льшовиками на територ≥њ ”крањни в≥йну 1918 -- 1921 рр., голодомори 1921 та 1933 рр., колектив≥зац≥ю, масов≥ репрес≥њ та депортац≥ю украњнц≥в до —иб≥ру й  азахстану. ” 1934 -- 1939 рр. була практично знищена украњнська ≥нтел≥генц≥¤.
¬насл≥док ≥ндустр≥ал≥зац≥њ та колектив≥зац≥њ сел¤ни заполонили м≥ста. Ќарешт≥ останн≥ украњн≥зувалис¤. ”крањнц≥ п≥шли у вищ≥ навчальн≥ заклади. «'¤вилась численна украњнська ≥нтел≥генц≥¤, чиновництво, оф≥церство. –азом з м≥стами украњн≥зувалис¤ державно-адм≥н≥стративний апарат, осв≥та, культура, наука ≥ нав≥ть арм≥¤. —творилис¤ умови дл¤ в≥дновленн¤ верстви нац≥ональних державних та ≥нтелектуальних л≥дер≥в, без ¤ких незалежна, правова, демократична держава неможлива.
«розум≥ло, що формуванн¤ украњнськоњ ел≥ти загрожувало самому ≥снуванню "Їдиноњ та нед≥лимоњ" ≥мпер≥њ. “ому паралельно з об'Їктивним процесом украњн≥зац≥њ м≥ст ≥мперський центр зд≥йснював масштабну русиф≥кац≥ю населенн¤. ÷≥леспр¤мована демограф≥чна пол≥тика призвела до переселенн¤ в ”крањну великих мас некор≥нноњ людност≥, тепер це б≥льш ¤к 25 в≥дсотк≥в њњ громад¤н. ѕоказово, що за часи рад¤нськоњ влади в ”крањн≥ чисельн≥сть украњнц≥в зб≥льшилась у 1,5 раз≥в, а рос≥¤н у 5 раз≥в.
¬одночас через систему державноњ осв≥ти та пропаганди методично ≥ п≥дступно русиф≥кували украњнц≥в. “ому численне чиновництво ”–—–, що була пров≥нц≥Їю –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, незважаючи на своЇ кор≥нн¤ й украњнськ≥ суф≥кси в пр≥звищах, певною м≥рою ставало нос≥Їм пров≥нц≥йноњ ≥мперськоњ св≥домост≥.
ѕро слабк≥сть, нечисленн≥сть та недостатню фахову п≥дготовлен≥сть значноњ частини украњнськоњ ел≥ти св≥дчить стан, в ¤кому опинилась ”крањна п≥сл¤ к≥лькох рок≥в декларованоњ незалежност≥. ћаючи найкращ≥ стартов≥ показники серед республ≥к колишнього —–—–, наша економ≥ка опинилась в стан≥, ¤кий пор≥внюють з економ≥кою таких крањн, ¤к —ерб≥¤, √руз≥¤, ¬≥рмен≥¤, що переживали труднощ≥ воЇнного протисто¤нн¤.
Ќаш≥ втрати („орноморський флот, ¤дерна збро¤) дор≥внюють втратам крањни, що зазнала нищ≥вноњ поразки в багатор≥чн≥й кривав≥й в≥йн≥. «вичайно, все це не вина, а б≥да ”крањни та њњ ел≥ти. јдже сучасний стан нашоњ держави Ї пр¤мим насл≥дком ц≥леспр¤мованоњ антиукрањнськоњ пол≥тики ≥мперського центру, нищенн¤ цв≥ту украњнського народу прот¤гом стол≥ть. як насл≥док ми маЇмо ще нечисленну нац≥онально св≥дому ел≥ту, ¤ка до того ж не завжди волод≥Ї навичками та знанн¤ми дл¤ усп≥шного державобуд≥вництва.
Ќерозум≥нн¤ пол≥тичними д≥¤чами ”крањни де¤ких елементарних аз≥в етнолог≥њ нер≥дко гальмуЇ процес постанн¤ повноц≥нноњ украњнськоњ нац≥њ. Ќаприклад, люди, що претендують на роль поводир≥в нац≥њ, не знають, що таке кор≥нний етнос. ј це народ, що мешкаЇ на власних етн≥чних земл¤х, тобто на своњй батьк≥вщин≥. —в≥тове сп≥втовариство визнаЇ право нац≥й на самовизначенн¤, тобто буд≥вництво власноњ держави в межах своњх етн≥чних територ≥й. якою б численною не була д≥аспора ¤когось народу ≥ ¤к би довго вона не проживала на етн≥чних земл¤х сус≥д≥в, за законами етнолог≥њ та м≥жнародного права вона не може набути статусу кор≥нного етносу. «окрема це стосуЇтьс¤ рос≥йськоњ д≥аспори в ”крањн≥.
Ќажаль цього не розум≥Ї л≥дер рос≥йськомовних л≥берал≥в з ’аркова ¬.√риньов. « нев≥домих причин в≥н надаЇ рос≥¤нам статусу кор≥нного етносу ”крањни (√риньов, 1995), хоча њхн¤ етн≥чна батьк≥вщина н≥коли не охоплювала територ≥њ сучасноњ ”крањни. јбсурдн≥сть посилки привела њњ автора до парадоксального висновку. ѕропонуЇтьс¤ вважати ”крањну державою двох нац≥й - украњнськоњ та рос≥йськоњ. «розум≥ло, з в≥дпов≥дними див≥дендами дл¤ рос≥¤н: наданн¤ рос≥йськ≥й мов≥ статусу державноњ, сп≥льного з –ос≥Їю ≥нформац≥йного простору тощо. јбсурдн≥сть та прозора нео≥мперська спр¤мован≥сть пропозиц≥њ про¤вл¤Їтьс¤ не т≥льки в тому, що св≥това ≥стор≥¤ не знаЇ держав з двома р≥вноправними державотворчими нац≥¤ми, але й в утоп≥чн≥й ≥дењ будувати ¤кусь неукрањнську ”крањну.
—учасний св≥т Ї св≥том нац≥й, що змагаютьс¤ м≥ж собою за м≥сце п≥д сонцем. Ќе Ї виключенн¤м з цього правила ≥ ситуац≥¤ на пострад¤нському простор≥.  олишн≥ республ≥ки борютьс¤ за нац≥ональну незалежн≥сть з колишн≥м Устаршим братомФ нав≥ть на власних тер≥тор≥¤х. ќстанн≥й намагаЇтьс¤ зберегти своЇ пан≥вне становище в своњх колишн≥х колон≥¤х за рахунок њх кор≥нноњ людност≥. јктивним представником нац≥ональних ≥нтерес≥в –ос≥њ на етн≥чних земл¤х сус≥д≥в Ї численна рос≥йська нац≥ональна ел≥та, ¤ка в рад¤нськ≥ часи ≥нтенсивно плекалас¤ ћосквою у вс≥х республ≥ках —–—–.
ќтже, нац≥ональновизвольн≥ змаганн¤ украњнц≥в п≥сл¤ розвалу —оюзу перейшли на новий етап ≥сторичного розвитку, ¤кий умовно можна назвати постколон≥альним. —уттю пол≥тичних процес≥в у сучасн≥й ”крањн≥ Ї очолювана нац≥ональними ел≥тами боротьба м≥ж украњнським та рос≥йським етносами за контроль над ”крањною.
—лабка й нечисленна украњнська ел≥та протистоњть виплеканим стол≥тт¤ми ≥мперськ≥й ≥деолог≥њ та в≥йськово-бюрократичн≥й машин≥ наших могутн≥х сус≥д≥в. –ос≥йська ел≥та численна й розгалужена.  р≥м того, що к≥лька њњ угрупувань борютьс¤ за владу в ћоскв≥, чимало њњ представник≥в заповнили парламенти ≥ державн≥ структури колишн≥х пров≥нц≥й –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, а тепер формально незалежних держав. ≤нод≥ нос≥њ ≥мперськоњ ментальност≥ нав≥ть переважають у парламентах новостворених держав —х≥дноњ ™вропи. “од≥ п≥д загрозою опин¤Їтьс¤ незалежн≥сть крањни, ¤к це сталос¤ нещодавно в Ѕ≥лорус≥.
Ќа момент розвалу ≥мпер≥њ та отриманн¤ вол≥ б≥лоруси ви¤вилис¤ ще менш готовими дл¤ буд≥вництва власноњ незалежноњ держави, н≥ж украњнц≥. Ќезр≥л≥сть б≥лоруського етносу дл¤ самост≥йного державотворенн¤ зумовлена низкою ≥сторичних чинник≥в ≥ перш за все його нищенн¤м спочатку ѕольською, а пот≥м –ос≥йською ≥мпер≥¤ми. Ќа в≥дм≥ну в≥д праукрањнц≥в ѕ≥вденноњ –ус≥, ¤к≥ були консол≥дуючим етносом ранньофеодальноњ ≥мпер≥њ  ињвська –усь, праб≥лоруськ≥ ѕолоцьке ≥ —моленське кн¤з≥вства фактично були пров≥нц≥¤ми згаданоњ першоњ украњнськоњ держави. Ѕ≥лорус≥¤, що не мала свого козацтва, не створила аналога друг≥й украњнськ≥й держав≥ -- √етьманщин≥. Ќац≥онально-визвольн≥ змаганн¤ б≥лорус≥в на початку ’’ ст. не були такими потужними, ¤к в ”крањн≥, де в цей час постала трет¤ украњнська держава -- ”Ќ–.
«ах≥дн≥ ≥сторики визнають ”ѕј кращим партизанським рухом другоњ св≥товоњ в≥йни. Ќе маючи н≥ матер≥альноњ, н≥ моральноњ п≥дтримки з-за кордону, ¤к ус≥ ≥нш≥ рухи ќпору того часу, украњнськ≥ повстанц≥ змогли б≥льше 10 рок≥в протисто¤ти в≥йськовим машинам двох найпотужн≥ших за всю ≥стор≥ю людства тотал≥тарних ≥мпер≥й -- нацистськоњ Ќ≥меччини та б≥льшовицькоњ –ос≥њ. Ќ≥чого под≥бного на б≥лоруських теренах у цей час не було.
Ќажаль не мали б≥лоруси ≥ такоњ потужноњ д≥аспори, ¤ка лишила велику ≥нтелектуальну державотворчу спадщину, а зараз лоб≥юЇ ≥нтереси ”крањни закордоном. ƒо того ж б≥лоруси не мають свого волелюбного ѕ'Їмонту, ¤ким дл¤ украњнц≥в Ї √аличина. Ќе даремно кажуть, що Ѕ≥лорус≥¤ -- це ”крањна м≥нус √аличина.
¬се це спричинило меншу ст≥йк≥сть б≥лорус≥в до ≥мперськоњ експанс≥њ ћоскви пор≥вн¤но з украњнц¤ми. «а пророс≥йськи налаштованого президента Ћукашенка Ѕ≥лорусь значною м≥рою тимчасово втратила свою незалежн≥сть в≥д ћоскви. ќднак немаЇ сумн≥ву, що незважаючи на вс≥ негаразди, формуванн¤ б≥лоруськоњ нац≥њ та постанн¤ незалежноњ Ѕ≥лорус≥ Ї процесом ≥сторично обТЇктивним ≥ нев≥дворотн≥м. јдже в сучасн≥й ™вроп≥ остаточно перем≥г нац≥ональний принцип державотворенн¤, ¤к Їдино можлива форма цив≥л≥зованого житт¤ народу у св≥товому сп≥втовариств≥.
”крањнський парламент за к≥льк≥стю антиукрањнських налаштованих приб≥чник≥в "Їдиноњ та нед≥лимоњ" мало чим в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д б≥лоруського. ‘актично, державницька д≥¤льн≥сть кожного нашого парламентар¤ визначаЇтьс¤ м≥рою його зрусиф≥кованост≥, а не належн≥стю до часто формальних фракц≥й демократ≥в, комун≥ст≥в, л≥берал≥в чи парт≥њ влади. “ому ставленн¤ до украњнськоњ держави -- Їдиний суттЇвий показник, що визначаЇ пол≥тичний спектр ”крањни. ѓњ пол≥тичн≥ сили розд≥лен≥ на два непримирим≥ табори: противник≥в та приб≥чник≥в незалежност≥. ќстанн≥ представлен≥ трьома головними р≥зновидами: нац≥онал-демократи (”–ѕ, –”’, христи¤нськ≥ демократи тощо), прав≥ (”Ќ—ќ,  ”Ќ) та парт≥¤ влади, представники ¤коњ економ≥чно зац≥кавлен≥ в незалежн≥й ”крањн≥.
ѕротивник≥в незалежност≥ нав≥ть не можна вважати украњнськими пол≥тичними теч≥¤ми. ¬они Ї представниками рос≥йськоњ пол≥тичноњ думки, оск≥льки в≥дстоюють ≥нтереси –ос≥њ в ”крањн≥. —трижнем њхньоњ програми Ї зображенн¤ колон≥ального статусу ”крањни в межах –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ÷¤ позиц≥¤ Ї визначальною дл¤ обох основних про≥мперських пол≥тичних напр¤мк≥в нашоњ крањни -- червоних та б≥ло-синьо-червоних. ”крањнськ≥ л≥в≥, визнавши ринкову економ≥ку з експлуатуванн¤м буржуаз≥Їю найманих роб≥тник≥в, фактично в≥дмовились в≥д фундаментальних положень комун≥стичноњ доктрини. –азом з тим, вони непохитно сто¤ть за в≥дновленн¤ "Їдиноњ та нед≥лимоњ", в≥дстоюючи весь наб≥р нео≥мперських стереотип≥в: Їдиний культурний та ≥нформативний прост≥р, в≥йськово-пол≥тиний союз, державн≥сть рос≥йськоњ мови на земл¤х колишн≥х колон≥й –ос≥њ тощо. “обто, украњнськ≥ комун≥сти та соц≥ал≥сти ви¤вились б≥льшими приб≥чниками рос≥йського ≥мпер≥ал≥зму, н≥ж комун≥стичних ≥дей ћаркса. “а ≥накше ≥ не могло бути. јдже на думку видатного рос≥йського ф≥лософа ћ.Ѕерд¤Їва б≥льшовизм -- це рос≥йський ≥мпер≥ал≥зм ’’ стол≥тт¤.
“ому такий попул¤рний нин≥ заклик злагоди та Їднанн¤ вс≥х украњнських громад¤н в Їдин≥й держав≥ звучить нањвно ≥ нереал≥стично. ќсобливо коли буваЇ зверненим до твердих ≥ посл≥довних противник≥в самост≥йноњ ”крањни комун≥ст≥в та соц≥ал≥ст≥в.
—ила рос≥йськоњ ел≥ти, на в≥дм≥ну в≥д украњнськоњ чи б≥лоруськоњ, -- в њњ глибоких ≥мперських корен¤х. ѕригадаЇмо: у 1918 -- 1921 рр., коли стало зрозум≥ло, що ≥мпер≥¤ може зберегтис¤ лише в б≥льшовицьких лаштунках, на б≥к рад¤нськоњ влади перейшла б≥ла, "протиб≥льшовицька" ем≥грац≥¤. "–одина, спаленна¤, казалось, на костре коммунистической разнузданности, -- как феникс, воскресает из пела, и крепнет, как драгоценное вино, -- хмельной любовный напиток патриотизма", -- писала 1921 р. паризька ем≥грантська газета "–усска¤ мысль". “ак, на початку 20-х рок≥в сталас¤, так звана, "зм≥на в≥х", коли б≥льш≥сть царського чиновництва, оф≥церства та ≥нтел≥генц≥њ перейшла на службу б≥льшовикам, орган≥чно зв'¤завши червону –ос≥ю з царською ≥мпер≥Їю.
ѕод≥бне до того в≥дбулос¤ п≥д час розвалу —–—–. –ад¤нське оф≥церство, чиновництво та ≥нтел≥генц≥¤, практично не зм≥нивши своњх переконань, утворили ¤дро сучасноњ рос≥йськоњ ел≥ти. ≤ це не дивно. јдже —–—– -- це рос≥йська ≥мпер≥¤ на третьому, б≥льшовицькому етап≥ свого розвитку, про що не раз писав ћ.Ѕерд¤Їв. ѕерша, кн¤з≥вська стад≥¤ рос≥йського ≥мпер≥ал≥зму зак≥нчилас¤ за ѕетра ≤, друга, власне, ≥мперська, -- 1917., а трет¤, б≥льшовицька -- завершилас¤ розпадом —–—– у 1991 роц≥.
” наш час –ос≥йська ≥мпер≥¤ трансформуЇтьс¤ у четверту ≥сторичну форму, ¤ка ще не маЇ загальновизнаноњ назви. Ќа жаль, «ах≥д не читаЇ ћ.Ѕерд¤Їва. ≤накше не називав би демократизац≥Їю чергову зм≥ну лаштунк≥в у ≥мперськ≥й ћоскв≥. «а терм≥нолог≥Їю пол≥тик≥в ћоскви, «ах≥дноњ ™вропи та јмерики, нову стад≥ю рос≥йського ≥мпер≥ал≥зму сл≥д було б назвати демократичною. “а надто вже очевидна абсурдн≥сть самого пон¤тт¤ "демократичний ≥мпер≥ал≥зм".
—воЇр≥дн≥сть ≥мперськоњ ≥деолог≥њ пол¤гаЇ насамперед в утвердженн≥ пр≥оритету ≥нтерес≥в пануючоњ нац≥њ над правами сус≥дн≥х народ≥в. Ќос≥њ такоњ св≥домост≥ становл¤ть пр¤му загрозу украњнськ≥й державност≥, особливо ¤кщо вони вход¤ть до державних структур ”крањни, а надто до њњ парламенту. „и можна соб≥ у¤вити, щоб парламентар≥ цив≥л≥зованоњ крањни (наприклад, ‘ранц≥њ) в≥дверто ≥ безкарно боролис¤ з французькою державн≥стю, ¤к це щоденно в≥дбуваЇтьс¤ у ¬ерховн≥й –ад≥ ”крањни?
” наш час найб≥льш поширеною, побутовою формою антиукрањнських настроњв Ї неск≥нченний ≥ багатоголосий плач п≥д гаслом: У„и треба та незалежн≥сть, ¤кщо вона н≥чого мен≥ не далаФ. Ќар≥кають на державу ус≥ без вин¤тку, нав≥ть найвищ≥ державн≥ муж≥, ¤к≥ сам≥ Ї њњ уособленн¤м, а надто парламентар≥. Ќезалежн≥сть звинувачують у вс≥х мислимих ≥ немислимих б≥дах сучасноњ ”крањни за принципом перманентноњ вини нев≥стки з в≥домого народного присл≥вТ¤. ѕричому про живот≥нн¤ народу через незалежн≥сть найголосн≥ше волають т≥ нардепи, у кого жив≥т найб≥льший. ј найг≥рк≥ше розчарувала незалежн≥сть чомусь саме тих, хто н≥коли ≥ не був нею УочарованФ, а завжди шкодив њй ¤к т≥льки м≥г. ”се це було б см≥шно, ¤кби ц≥ плач≥ бездумно не п≥дхоплював дехто з демократичних ≥нтелектуал≥в. ÷ив≥л≥зований св≥т дивуЇтьс¤ нам, бо живе за протилежним гаслом: УЌе питай, що тоб≥ дала держава, скажи, що ти зробив дл¤ нењФ.
Ќегаразд≥в у сучасн≥й ”крањн≥ б≥льш н≥ж досить. јле чи справедливо звинувачувати шестир≥чну державу в ус≥х б≥дах рад¤нськоњ системи пенс≥йного забезпеченн¤, соц≥ал≥стичноњ економ≥ки чи епохальних демограф≥чних зм≥н, ¤к≥ про¤вилис¤ саме зараз? ”с≥ ц≥ нещаст¤ стор≥чч¤ми породжувала ≥ накопичувала деспотична тюрьма народ≥в.  ≥лька рок≥в тому цей ≥мперський нарив прорвало ≥ Удос¤гненн¤Ф ≥мперського соц≥ал≥зму повною м≥рою про¤вилис¤ на пост≥мперських просторах, в т. ч. ≥ в ”крањн≥. ќтже, б≥льш≥сть сучасних б≥д ”крањни - спадщина –ад¤нського —оюзу, ¤кий згнив ≥ розпавс¤ на нац≥ональн≥ держави, бо був економ≥чно ≥ соц≥ально неефективним пол≥тичним утворенн¤м. ј довго не вдаЇтьс¤ викоринити рад¤нську спадщину тому, що керують нами все т≥ ж рад¤нськ≥ кадри. «лам нелюдськоњ репресивноњ машини розвТ¤зав њм руки ≥ дозволив сповна про¤вити свою злод≥йську натуру. ¬ина ”крањни лише в тому, що поки що вона не може перебороти в≥кову ≥мперську спадщину.
«розум≥ло чому приб≥чники УЇдиноњ ≥ нед≥лимоњФ ус≥х мастей в ”крањн≥ ≥ закордоном звинувачують у вс≥х нещаст¤х незалежн≥сть. ћожна зрозум≥ти ≥ гол≥в колгосп≥в та директор≥в п≥дприЇмств, ¤к≥ своњми плачами добиваютьс¤ державних дотац≥й та прощенн¤ борг≥в. ƒореч≥ це не заважаЇ њм будувати палацов≥ м≥стечка по вс≥й ”крањн≥. јле приЇднанн¤ до цього хору нар≥кань де¤ких державних та духовних л≥дер≥в нац≥њ св≥дчить лише про незр≥л≥сть нашоњ ел≥ти. јдже вона перша постраждаЇ в≥д пад≥нн¤ держави. “ак що не варто пил¤ти г≥лку, на ¤к≥й сидиш, виправдовуючи невт≥шну дл¤ нас погов≥рку: У”крањнець ¤к не танцюЇ, то плачеФ.
Ќевже д≥йсно не сталос¤ н≥¤ких позитивних зрушень за ш≥сть рок≥в незалежност≥ ? јдже ”крањна не т≥льки декларувала свою державн≥сть, але й добилас¤ дипломатичного визнанн¤ на м≥жнародн≥й арен≥. ¬она переконала св≥тову громадськ≥сть у важливост≥ свого державницького ≥снуванн¤, ¤к запоруки стаб≥льност≥ в ™вроп≥. јдже без ”крањни в≥дновленн¤ У≥мпер≥њ злаФ неможливе. ÷е було нелегкою справою, бо прот¤гом 300 рок≥в останн¤ переконувала св≥т, що украњнськоњ нац≥њ не ≥снуЇ. «гадайте ¤к к≥лька рок≥в тому президент Ѕуш за¤вив в украњнському парламент≥, що ”крањна Ї частиною –ос≥њ, ¤к штат “ехас - частина —получених Ўтатах. ќднак останн≥м часом нав≥ть –ос≥¤ здаЇтьс¤ визнала украњнську державу, п≥дписавши з нею м≥ждержавний догов≥р. —твердженн¤ на м≥жнародн≥й арен≥ Ї величезною перемогою украњнськоњ дипломат≥њ, ¤ку б≥льш≥сть украњнц≥в здаЇтьс¤ поки що не усв≥домили до к≥нц¤.
 ажуть, що ми б уникли багатьох негаразд≥в перех≥дного пер≥оду, ¤кби переводили соц≥ал≥стичну економ≥ку на ринков≥ рейки, спираючись на потужну державу, ¤к це робить  итай. ћоже це й справедливо дл¤ –ос≥њ, ѕольщ≥, ”горщини, ¤к≥ мали м≥цн≥ державн≥ структури. ”кра≥на ж, ¤к ≥ багато ≥нших колишн≥х союзних республ≥к, були колон≥альними пров≥нц≥¤ми –ос≥њ ≥ не мали справжньоњ нац≥ональноњ державност≥. –оки незалежност≥ були часом ≥нтенсивного буд≥вництва держави. ѕрийн¤та конституц≥¤, блискуче введена нац≥ональна валюта, без ¤коњ неможливе н≥¤ке реформуванн¤ економ≥ки. Ќа в≥дм≥ну в≥д багатьох сус≥д≥в ”крањн≥ вдалос¤ в дуже складних умовах  зберегти мир, уникнути ¤к ≥нтервенц≥њ, так ≥ громад¤нськоњ в≥йни. ј те, що украњнц≥в вже не женуть н≥ на п≥дн¤тт¤ ц≥лини чи буд≥вництво Ѕјћу до —иб≥ру, н≥ на завоюванн¤ дл¤ ћоскви  авказу, ‘≥нл¤нд≥њ чи јфган≥стану х≥ба не Ї пр¤мим насл≥дком незалежност≥ ”крањни ?
„ому ми так р≥дко згадуЇмо про численн≥ свободи, що нарешт≥ отримали п≥сл¤ стор≥ч невол≥ ? ÷е ≥ в≥льний вињзд закордон, ≥ свобода слова та ≥нформац≥њ, рел≥г≥йн≥ свободи, можлив≥сть заробл¤ти де завгодно ≥ ск≥льки завгодно. «авд¤ки розкр≥паченню житт¤ та економ≥ки украњнський ринок наповнивс¤ товарами ≥ нарешт≥ пок≥нчено з горезв≥сним рад¤нським диф≥цитом.
–озТ¤сненн¤ переваг самост≥йност≥, захист нац≥ональноњ державницькоњ ≥дењ - пр¤мий обовТ¤зок нац≥ональноњ ≥нтел≥генц≥њ. ўо може бути менш продуктивним н≥ж плачуча нац≥¤, очолювана безсилою ел≥тою, що беретьс¤ за державотворенн¤ п≥д гаслом УмаЇмо те, що маЇмоФ. ћолода держава потребуЇ ≥деолог≥чного захисту в≥д дискредитац≥њ недоброзичливц¤ми, а њњ громад¤ни - сильних державних ≥ духовних л≥дер≥в, ¤к≥ б показали справжн≥ витоки наших б≥д ≥ скор≥ше вивели ”крањну на цив≥л≥зований шл¤х.
ќдним з джерел поширенн¤ катастроф≥чних настроњв в ”крањн≥ Ї криза нац≥ональноњ самоњдентиф≥кац≥њ пророс≥йськи зор≥Їнтованоњ ≥нтел≥генц≥њ. ≤мперська зверхн≥сть та тенденц≥йна упереджен≥сть до мови, культури, ≥стор≥њ абориген≥в колишньоњ колон≥њ –ос≥њ заважаЇ њй ≥нтегруватис¤ в украњнське сусп≥льство. « ≥ншого боку, нос≥њ рос≥йськоњ нац≥ональноњ ≥дењ в ”крањн≥ поки що не здатн≥ визнати себе рос≥йською д≥аспорою на земл¤х сус≥д≥в, ¤к це сталос¤ з рос≥¤нами в ѕольщ≥, Ћитв≥ чи ”збек≥стан≥. јдже це суперечить базовим положенн¤м  ≥мперського ≥сторичного м≥фу, за ¤ким  ињвська –усь нев≥дТЇмна частина рос≥йськоњ нац≥ональноњ ≥стор≥њ, а украњнц≥ в≥докремились в≥д рос≥¤н н≥бито з≥ злоњ вол≥ татар та пол¤к≥в.
÷≥ фундаментальн≥ елементи рос≥йськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ разом з катастроф≥чною втратою ћосквою позиц≥й в своњх колишн≥х колон≥¤х зумовили р≥зноман≥тн≥ пост≥мперськ≥ неврози в пророс≥йському ≥нтелектуальному середовищ≥ ”крањни. ƒо них належать численн≥ апокал≥птичн≥ прогнози неминучоњ ≥ скороњ загибел≥ ”крањни, зумовленоњ розривом з ћосквою. ≤ хоча б≥льш≥сть з них збулос¤ з точн≥стю до навпаки ус≥ верстви пророс≥йськи налаштованих д≥¤ч≥в ”крањни в≥д ¬.ћал≥нковича ≥ ¬.√риньова до прогресивних соц≥ал≥ст≥в Ќ.¬≥тренко та ¬.ћарченка вперто вправл¤ютьс¤ в об≥ц¤нках украњнц¤м ус≥л¤ких негаразд≥в. « позиц≥й психоанал≥зу - це спроба перенести особисту катастрофу нац≥ональноњ само≥дентиф≥кац≥њ на все украњнське сусп≥льство, в≥дчайдушне ≥ схоже безнад≥йне намаганн¤ видати бажане за д≥йсне.
Ќаприклад, х≥ба неупереджена, лог≥чно ≥ зважено мисл¤ча людина може назвати терм≥ном Усамо≥зол¤ц≥¤Ф спробу розриву ”крањною монопол≥зованих ≥ нер≥вноправних звТ¤зк≥в з ≥мперським центром з метою встановленн¤ двосторонн≥х, взаЇмовиг≥дних контакт≥в з ус≥ма крањнами св≥ту ?
ѕро кризовий стан рос≥йськоњ ≥мперськоњ ≥дењ в ”крањн≥ св≥дчить тенденц≥йна алог≥чн≥сть ≥ непереконлив≥сть багатьох положень сучасних московоцентричних пол≥тичних концепц≥й. ÷е ≥ навТ¤злива ≥де¤ по¤снити вс≥ негаразди сучасного перех≥дного пер≥оду Урозривом братських звТ¤зк≥вФ, причому саме з ћосквою, а не з ¬≥льнюсом чи “б≥л≥с≥; ≥ вперте небажанн¤ всупереч ≥сторичним фактам визнати державну пол≥тику етноциду ѕетербургу та ћоскви щодо поневолених народ≥в; ≥ полумТ¤на ненависть до украњнського нац≥онал≥зму з надзвичайною поблажлив≥стю до про¤в≥в рос≥йського шов≥н≥зму; ≥ м≥ф Упримусовоњ украњн≥зац≥њФ  риму, ƒонецька та ’аркова; ≥ утоп≥чн≥ фантаз≥њ на Ївраз≥йську тему; ≥ навТ¤злива ≥де¤ св≥тового антирос≥йського заговору начол≥ з≥ —Ўј та ≤зрањлем. ќстаннЇ Ї хворобливим симптомом переростанн¤ ман≥њ ≥мперськоњ велич≥ в параною пересл≥дуванн¤. ”с≥ ц≥ ≥люзорн≥ страхи та маренн¤ рос≥йськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ в ”крањн≥ Ї переконливими св≥дченн¤ми њњ наростаючоњ кризи, неминучоњ в процес≥ прощанн¤ з ≥мперськими ≥люз≥¤ми.
ѕричому –ос≥њ сл≥д швидше проходити цю хворобливу, пост≥мперську фазу трансформац≥њ нац≥ональноњ св≥домост≥. „аст≥ рецидиви ≥мперських амб≥ц≥й не п≥дкр≥плен≥ реальними можливост¤ми пострад¤нськоњ –ос≥њ сформували вздовж рос≥йських кордон≥в смугу держав, ¤к≥ не т≥льки не дов≥р¤ють колишньому Устаршому братуФ, а ≥нод≥ взагал≥ вороже налаштован≥ до нього („ечн¤). Ќе Ї виключенн¤м з цього правила ≥ Ѕ≥лорусь, демонстративний союз з ¤кою набираЇ все ч≥тк≥ших обрис≥в короткочасноњ пропагандистськоњ акц≥њ. ƒореч≥, дуже повчальноњ дл¤ де¤ких пол≥тик≥в ”крањни, ¤к≥ ще зберегли ≥люз≥њ щодо в≥дновленн¤ —–—–. ≤мперське мисленн¤ не принесло див≥денд≥в –ос≥њ ≥ на м≥жнародн≥й арен≥.
ƒл¤ побудови справд≥ незалежноњ ”крањни замало, щоб державн≥ посади та кафедри ун≥верситет≥в пос≥ли украњнц≥ за походженн¤м. ¬они можуть ви¤витис¤ нос≥¤ми ≥мперськоњ ментальност≥. ƒержавними та ≥нтелектуальними л≥дерами новоњ ”крањни повинн≥ стати нос≥њ украњнськоњ державноњ св≥домост≥ незалежно в≥д нац≥ональност≥. ”сп≥х нового в≥дродженн¤ залежить ¤к в≥д оновленн¤ нац≥ональноњ державно-адм≥н≥стративноњ та ≥нтелектуальноњ ел≥ти, так ≥ в≥д того, чи пощастить використати творчий потенц≥ал ус≥х етн≥чних груп ”крањни дл¤ побудови самост≥йноњ держави.
ќстаточне п≥дкоренн¤ завойованих земель ≥мпер≥Їю в≥дбуваЇтьс¤ лише при умов≥ ф≥зичного знищенн¤ або асим≥л¤ц≥њ народу -- господар¤ загарбаних терен≥в. Ќац≥ональна своЇр≥дн≥сть захоплених пров≥нц≥й завжди залишалас¤ джерелом нац≥онально-визвольних змагань, ¤к≥ Ї найб≥льшою небезпекою дл¤ ≥мпер≥й.
ќднак ф≥зично знищити, депортувати або асим≥лювати можна лише нечисленн≥ народи. ¬ ≥стор≥њ ≥мперськоњ –ос≥њ маЇмо багато приклад≥в такого етноциду: п≥дкоренн¤ та асим≥л¤ц≥¤ псково-новгородського субетносу в ’V -- XVI ст., асим≥л¤ц≥¤ народностей чудь, весь, мер¤, чукч≥в, евенк≥в, депортац≥¤ та ф≥зичне знищенн¤ кримських татар, чеченц≥в, украњнц≥в 1709, 1933, 1945 -- 1950 рр. тощо. ќднак, численн≥ етноси, до ¤ких належать ≥ украњнц≥ повн≥стю знищити ф≥зично або асим≥лювати неможливо.
Ќайефективн≥ший метод п≥дкоренн¤ завойовниками великого народу -- це пер≥одичне нищенн¤ його ел≥ти, найб≥льш св≥домого, державотворчого прошарку вс¤кого етносу. 500-р≥чна невол¤ ”крањни по¤снюЇтьс¤ систематичним нищенн¤м, полон≥зац≥Їю та русиф≥кац≥Їю пров≥дноњ верстви украњнськоњ нац≥њ. ќбезголовлене т≥ло украњнського народу продовжувало збер≥гати основн≥ традиц≥њ, сп≥вати украњнськ≥ п≥сн≥, носити вишиванки, але не було в змоз≥ орган≥зуватис¤ дл¤ захисту в≥д загарбник≥в ≥ побудувати власний державний д≥м.
 ажуть, ел≥та ус¤кого народу складаЇ к≥лька в≥дсотк≥в його загальноњ чисельност≥ ≥ самов≥дновлюЇтьс¤ прот¤гом одного покол≥нн¤, тобто 25 -- 30 рок≥в. “обто, нин≥шн≥й час працюЇ на незалежн≥сть ”крањни, оск≥льки в умовах в≥дсутност≥ репресивного контролю ≥мперського центру в≥дбуваЇтьс¤ швидка регенерац≥¤ нац≥ональноњ ел≥ти, ¤ка Ї головною умовою державност≥ ус¤кого народу. ¬ наш час в≥дбуваЇтьс¤ бурхлива трансформац≥¤ украњнського етносу в модерну нпц≥ю. ѕереконливим показником цього Ї швидке буд≥вництво незалежноњ ”крањнськоњ держави. ќбовТ¤зковою передумовою цього процесу Ї небувале поширенн¤ серед украњнц≥в державницькоњ св≥домост≥ або так званоњ нац≥ональноњ ≥дењ.
¬еликий подвижник ≥ фундатор украњнськоњ нац≥ональноњ ≥дењ ’’ ст. ¬¤чеслав Ћипинський казав, ўо в≥льна ”крањна можлива лише за умов переходу на украњнськ≥ державницьк≥ позиц≥њ правл¤чоњ верстви колишньоњ ”–—–, що була колон≥альною пров≥нц≥Їю –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ÷ей процес прот≥кав у наростаючому темп≥ з моменту розвалу –ад¤нського —оюзу. «гадайте разючу трансформац≥ю обох украњнських президент≥в з ло¤льних до ћоскви пров≥нц≥йних управл≥нц≥в у незалежних л≥дер≥в великоњ Ївропейськоњ крањни. ѕ≥сл¤ прийн¤тт¤ь конституц≥њ та запровадженн¤ нац≥ональноњ валюти гривн≥ процес перетворенн¤ пострад¤нськоњ парт≥њ влади в державницьку нац≥ональну ел≥ту ”крањни набуваЇ бурхливого ≥ незворотного характеру. ј це Ї обовТ¤зковою передумовою ≥ запорукою незалежност≥  ”крањни.
ўо ж готуЇ украњнц¤м майбутнЇ? ѕерш за все, ¤к це показано вище, через велику чисельн≥сть нас практично неможливо знищити ф≥зично або асим≥лювати. ќтже, ¤к перед ус¤ким великим народом перед украњнц¤ми лежать два шл¤хи: побудова власноњ незалежноњ держави або колон≥альний статус в держав≥ сус≥д≥в.
якщо багатом≥льйонна украњнська людн≥сть знайде в соб≥ сили поновити украњнську нац≥ональну ел≥ту, то з њњ допомогою побудуЇ власну державу, ¤к це вже зробили вс≥ сучасн≥ цив≥л≥зован≥ нац≥њ. ÷е, ¤к правло, правов≥, демократчин≥ держави, що базуютьс¤ на ринков≥й економ≥ц≥, пр≥оритет≥ прав людини, р≥вност≥ вс≥х громад¤н перед законом незалежно в≥д нац≥ональност≥. ќск≥льки вони не пригн≥чують ≥нших народ≥в ≥ не загарбали чужих етн≥чних територ≥й, њм не загрожують нац≥онально-визвольн≥ повстанн¤. “ому нац≥ональн≥ держави (‘ранц≥¤, Ќ≥меччина, ≤тал≥¤, Ўвец≥¤ тощо) Ї осередками стаб≥льност≥ в сучасному св≥т≥.
≤ навпаки, потенц≥йними рег≥онами напруги й нестаб≥льност≥ Ї ≥мпер≥њ та њхн≥ уламки, що об'Їднують п≥д одним державним дахом багато народ≥в з њх етн≥чними земл¤ми. ” таких крањнах п≥дкорен≥ народи пер≥одично повстають проти поневолювач≥в (курди в “уреччин≥, баски в ≤спан≥њ, ≥рландський ќльстер у ¬еликобритан≥њ тощо). ќтже, збереженн¤ колон≥альноњ залежност≥ ”крањни подовжуЇ на невизначений час њњ непривабливий статус арени пост≥йних нац≥онально-визвольних змагань кор≥нноњ нац≥њ.
якщо незалежна держава не буде поновлена ≥ цього разу, украњнськ≥ земл≥ залишатьс¤ м≥сцем з≥ткненн¤ ≥нтерес≥в сус≥дн≥х народ≥в. Ќе виключено, що економ≥чна, пол≥тична, рел≥г≥йна боротьба пер≥одично набуватиме збройних форм. ѕро це нагадуЇ сумний ≥ тривалий досв≥д бездержавного ≥снуванн¤ ”крањни.
ќтже, вс≥м громад¤нам ”крањни незалежно в≥д нац≥ональност≥ сл≥д вир≥шити, чи бажають вони, щоб њхн≥ д≥ти жили у колон≥њ, ¤ка час в≥д часу ставатиме ареною мирних та воЇнних з≥ткнень сус≥дн≥х держав. ™диним гарантом безпеки та добробуту може бути незалежн≥сть ”крањни.
ƒал≥ розгл¤даЇтьс¤ низка ≥сторичних проблем, ¤к≥ зумовили драматизм украњнськоњ ≥стор≥њ та труднощ≥ сучасного державобуд≥вництва.

“еги:— Ћј¬»Ќ», ” –јѓЌ—№ ј Ќј÷≤я, ѕ≈–Ўј ” –јѓЌ—№ ј ƒ≈–∆ј¬ј ”крањнська ƒержава