ƒќ ѕ»“јЌЌя ѕ–ќ —Ћќ¬'яЌ
я ан≥ск≥льки не затрудн¤юс¤ зрозум≥ти, ¤кого роду зм≥ну народностей можна мати на уваз≥ за обставин, про ¤к≥ йде мова. “е, про що говорить високошановний автор, звичайно, ц≥лком природно й неодм≥нно за умов насильницькоњ або добров≥льноњ зам≥ни одного народу ≥ншим у певн≥й м≥сцевост≥, ¤кщо п≥сл¤ цього вони п≥дтримували ≥ збер≥гали м≥ж собою пр¤м≥ й притому тривал≥ зносини, але, щоб говорити так, необх≥дно припустити тут, що перв≥сно мешканц≥ нашого краю обов'¤зково мали бути не слов'¤нами ≥ лише вв≥йшли з останн≥ми в контакт оп≥сл¤. ÷е, мен≥ здаЇтьс¤, ще важче довести, н≥ж мою, засновану на фактах теор≥ю протилежного. “ак, принаймн≥, ¤ витлумачую соб≥ значенн¤ наведених сл≥в, не ручаючись за те, що ¤ зрозум≥в правильно ≥ що п.Ѕ≥л¤ш≥вський припускаЇ саме це...
¬≥кент≥й ’¬ќ… јƒќ ѕ»“јЌЌя ѕ–ќ —Ћќ¬'яЌ 
” кв≥тневому числ≥ часопису " иевска¤ старина" за нин≥шн≥й р≥к [статт¤ написана 1902 року] ћ.‘.Ѕ≥л¤ш≥вським ум≥щений розб≥р нещодавньоњ моЇњ статт≥ "ѕол¤ поховань у —ередньому ѕодн≥пров'њ", у ¤кому шановний автор робить мен≥ честь, може, й мало заслужену, поставитис¤ прихильно до моњх скромних труд≥в у галуз≥ археолоі≥њ, за що вважаю своњм неухильним ≥ приЇмним обов'¤зком скласти йому мою глибоку под¤ку. “им не менше щодо де¤ких ≥з висловлених мною теор≥й та положень ми дещо розходимос¤ у погл¤дах. “ому ¤ вважаю правом≥рним висловити щодо них к≥лька сл≥в на стор≥нках того ж шановного журналу, - не з метою полем≥зувати з високошановним ћ.‘., а просто на захист того, в чому ¤ глибоко переконаний внутр≥шньо ≥ що стало дл¤ мене несхитною ≥стиною в силу багатол≥тн≥х власних ≥ чужих досл≥джень, що дали безсумн≥вн≥ факти.
Ќайголовн≥шим запереченн¤м проти висловленого мною служить таке: п. Ѕ≥л¤ш≥вський, ц≥лком погоджуючись ≥з моЇю думкою щодо народу, ¤кому належать могильники пол≥в поховань у —ередньому ѕодн≥пров'њ та ¤кий ¤ вважаю слов'¤нами, не знаходить можливим визнати того ж походженн¤ за мешканьц¤ми попередньоњ епохи, тобто починаючи в≥д кам'¤ного в≥ку аж до часу близько р. Xр., до котрого в≥днос¤тьс¤ вже могильники середньопридн≥провських пол≥в поховань, незважаючи на те, що ¤ висловивс¤ в цьому смисл≥ на п≥дстав≥ тих самих даних, ¤к≥ приймалис¤ мною до уваги й при визначенн≥ попередн≥х, - саме:
1) антрополоі≥чних (форма черепа),
2) ос≥лого, землеробського способу житт¤, п≥дтвердженого предметами побуту, та
3) ст≥йкост≥ поховального обр¤ду.
” своЇму висновку в≥н указуЇ на те, що це положенн¤ не Ї чимось новим, - що воно не раз уже було висловлене ран≥ше й здобувало свого часу в≥дпов≥дн≥ запереченн¤. Ќе зупин¤юсь на питанн≥, ким ≥ коли це було зроблено: покладаючись у цьому ц≥лком на обширну ерудиц≥ю п.Ѕ≥л¤ш≥вського, у переважанн≥ ¤коњ над моЇю власною, в даному раз≥, ¤ ажн≥¤к не соромлюс¤ з≥знатис¤, ¤ перейду до де¤ких ≥нших м≥сць його висновку, ¤к≥ так чи ≥накше лишаютьс¤ дл¤ мене не зовс≥м ¤сними.
"ћи ан≥ск≥льки не заперечуЇмо, - каже в≥н, - що при зм≥н≥ народностей в≥дом≥ риси культури й нав≥ть ф≥зичного складу передаютьс¤ в≥д попередн≥х до наступних: те ж могло бути й у даному випадку".
я ан≥ск≥льки не затрудн¤юс¤ зрозум≥ти, ¤кого роду зм≥ну народностей можна мати на уваз≥ за обставин, про ¤к≥ йде мова. “е, про що говорить високошановний автор, звичайно, ц≥лком природно й неодм≥нно за умов насильницькоњ або добров≥льноњ зам≥ни одного народу ≥ншим у певн≥й м≥сцевост≥, ¤кщо п≥сл¤ цього вони п≥дтримували ≥ збер≥гали м≥ж собою пр¤м≥ й притому тривал≥ зносини, але, щоб говорити так, необх≥дно припустити тут, що перв≥сно мешканц≥ нашого краю обов'¤зково мали бути не слов'¤нами ≥ лише вв≥йшли з останн≥ми в контакт оп≥сл¤. ÷е, мен≥ здаЇтьс¤, ще важче довести, н≥ж мою, засновану на фактах теор≥ю протилежного. “ак, принаймн≥, ¤ витлумачую соб≥ значенн¤ наведених сл≥в, не ручаючись за те, що ¤ зрозум≥в правильно ≥ що п.Ѕ≥л¤ш≥вський припускаЇ саме це.
 ћайже такою ж м≥рою, але вже в ≥ншому смисл≥ дл¤ мене не¤сн≥ слова: "ўоб судити про плем'¤ ¤к самост≥йну одиницю, треба мати нав≥ч ус≥ ознаки, що характеризують плем'¤". «а вс≥Їњ моЇњ поваги до автора, ¤ все-таки дозволю соб≥ назвати його надто вимогливим, ¤кщо в≥н не вважаЇ достатн≥ми так≥ кап≥тальн≥ ознаки, ¤к культурн≥ ≥ побутов≥ предмети, що вказують на спос≥б житт¤, обр¤д похованн¤ й антрополоі≥чн≥ дан≥ щодо його ф≥зичноњ оріан≥зац≥њ. ƒал≥, принаймн≥, мен≥ доводилос¤ думати, що на п≥дстав≥ цих трьох основних характеристичних особливостей може бути встановленим визначенн¤ народу, котрий до того ж не належить до числа новов≥дкритих ≥ мало в≥домих, под≥бно др≥бним океан≥чним племенам, а маЇ за собою багатов≥кову ≥стор≥ю й широко розроблену л≥тературу, що давно Ї предметом вивченн¤. ѕричому обидв≥ передають однаков≥ факти й вказують на сп≥льн≥ йому в ус≥ в≥ки риси. ¬ий¤тково на п≥дстав≥ њх ¤ зваживс¤ висловити таку катеіоричну думку й не жалкую про нењ ≥ нин≥.
јле найб≥льше вразило мене те, що п.Ѕ≥л¤ш≥вський, не сум≥ваючись, каже: ''щодо найдавн≥ших насельник≥в нашого краю таких ознак ми не маЇмо, та й навр¤д чи коли-небудь матимемо, тому говорити про них ¤к про слов'¤н, не вдаючись у сфери г≥потез ≥ здогад≥в, немаЇ п≥дстав".
“акий безнад≥йний погл¤д на справу з боку того, хто сам брав ≥ бере таку живу участь у вивченн≥ нашого краю ≥ надто слов'¤нського питанн¤, навр¤д чи бажаний ≥ гр≥шить значною дозою песим≥зму, що виправданий найслабшою м≥рою сучасним станом ≥ загальним поступовим ходом науки. ƒосв≥д та ≥стор≥¤ вчать нас, що вельми багато блискуче п≥дтверджених теор≥й вважалис¤ свого часу абсолютною неможлив≥стю, абсурдом ≥ Їрессю, дл¤ захисту ¤коњ потр≥бен був значний запас см≥ливост≥, незважаючи на глибоку в≥ру в правоту своЇњ справи. ўоб не ходити далеко, ¤ наведу один приклад ≥з найближчих до нас за часом та м≥сцев≥стю. Ќе дал≥ дес¤тк≥в трьох л≥т тому зах≥дноЇвропейськ≥ учен≥ з повним переконанн¤м твердили, що в нас у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ немаЇ жодного доказу того, щоб людина могла ≥снувати одночасно з мамонтом, ≥ що взагал≥ навр¤д чи можливо, щоб вони коли-небудь могли з'¤витис¤.
ћ≥ж тим проти цього пор≥вн¤но короткого пром≥жку часу в≥дкрито було в њњ межах к≥лька м≥сць з≥ сл≥дами одночасного перебуванн¤ в них людини та мамонта, в тому числ≥ одна сто¤нка в наш≥й м≥с≥цевост≥, ¤ка за характерн≥стю й р≥зноман≥тн≥стю даного нею матер≥алу не знаходить соб≥ р≥вних у «ах≥дн≥й ™вроп≥, що вирекла такий суворий "вирок". “ому заб≥ганн¤ за майбутнЇ навр¤д чи Ї обірунтованим, ≥ краще в≥рити у науку, ¤к в≥рив у нењ в зазначеному випадку великий юв'Ї, мовл¤чи своЇ знамените: "ўе н≥" - з приводу того ж питанн¤.
Ѕеручи все це до уваги, а також добре знаючи, що в науковому питанн≥ потр≥бн≥ не слова, а незаперечн≥ факти, у добор≥ ¤ких, кр≥м того, необх≥дио додержувати щонайб≥льшоњ обережност≥, ¤ тим не менше зважуюс¤ ще раз за¤вити з ус≥Їю впевнен≥стю: в зазначен≥й у моњй прац≥ м≥сцевост≥ (починаючи з околиць иЇва, у ињвському, ан≥вському, „еркаському, „игиринському, —≥верському, Ћиповецькому та ”манському пов≥тах ињвськоњ губ., у примикаючих до них п≥вн≥чних частинах ’ерсонськоњ та б≥льш≥й половин≥ ѕод≥льськоњ губ., а також частково у район≥ л≥вого берега ƒесни у „ерн≥г≥вськ≥й губ. та у ѕрикарпатськ≥й област≥) з незапам'¤тних час≥в прот¤гом ц≥лих в≥к≥в жив ос≥лий землеробський народ ор≥йського походженн¤, у ¤кому ¤ вбачаю т≥льки наших предк≥в-слов'¤н, ≥, кр≥м того, вважаю його терен Ївропейською прабатьк≥вщиною.
ƒетальн≥ докази ¤ постараюс¤ представити в своњй майбутн≥й прац≥, матер≥али до ¤коњ зараз мною вже готуютьс¤. Ќезалежно в≥д особистих переконань та досл≥джень, ¤ твердо переконаний, кр≥м того, що р≥дна сестра ≥стор≥њ археолоі≥¤ за допомогою своњх в≥рних друз≥в - антрополоі≥њ та пор≥вн¤льного мовознавства, з'¤суЇ остаточно це питанн¤ в найближчому майбутньому ≥ поставить його на ірунт, що не допускаЇ сумн≥в≥в ≥ вагань, ¤к≥ дл¤ мене особисто вже не ≥снують. •рунтуючись на цьому переконанн≥, маю нам≥р висловити тут коротко своњ м≥ркуванн¤ про те, коли й зв≥дки з'¤вилас¤ в област≥ —ереднього ѕридн≥пров'¤ ≥ арпат частина ор≥йського племен≥. ÷е буде служити повторенн¤м того, що ¤ вже висловив у статт≥ " ам'¤ний в≥к —ереднього ѕридн≥пров'¤" у ще не в≥ддрукованих "“рудах 11 јрхеологического съезда".
≤з іеолоі≥чних даних в≥домо, що в п≥сл¤трет≥йну епоху впродовж усього льодовикового пер≥оду ≥ нав≥ть довше, на м≥сц≥ нин≥шн≥х ≈гейського та „орного мор≥в була суша, ¤ка Їднала в ц≥м м≥сц≥ обидва материки - ™вропейський та јз≥йський. ÷¤ м≥сцев≥сть, завд¤ки своЇму становищу м≥ж двома мор¤ми, вир≥зн¤лас¤ розк≥шною природою ≥ пом≥рно теплим кл≥матом. Ќа п≥дстав≥ багатьох м≥ркувань ¤ саме тут передбачаю перв≥сну колиску ор≥йського племен≥, ¤ке, в м≥ру потреби й можливостей з боку природних умов, розповсюдилос¤ в один б≥к по найближчих м≥сц¤х ™вропейського материка, а в другий - јз≥њ, що до нього примикаЇ. “аке поступове розповсюдженн¤ цього племен≥ могло безперешкодно тривати прот¤гом багатьох в≥к≥в до тих п≥р, поки величезний басейн з'Їднаних ще в т≥ часи „орного, јзовського, асп≥йського та јральського мор≥в, може, внасл≥док сильного п≥днесенн¤ р≥вн¤ льодовикових вод в≥дкривши соб≥ повн≥стю шл¤х, не з'Їднавс¤ з —ередземним, затопивши весь прост≥р, що розд≥л¤в њх. ÷ей катакл≥зм, розокремивши ран≥ше суц≥льний материк на два нов≥, розд≥лив ≥ сп≥льне до того плем'¤ людей на дв≥ частини: одну, що зайн¤ла ™вропейський материк у тих м≥сц¤х, куди не дос¤гла вода з'Їднаних мор≥в, та другу, що так само розселилас¤ по јз≥йському материку.
явище, про ¤ке ¤ говорю, справило величезний вплив на подальшу долю Їдиноплем≥нного народу, ¤кому довелос¤ жити окремо й за р≥зних умов, бо цим шл¤хом припинилис¤ масов≥, пер≥одичн≥ та ≥нш≥ пересуванн¤ четвероногих з одного материка на ≥нший, - ≥з птах≥в же могли винести перел≥т лише найм≥цн≥ш≥ й найпристосован≥ш≥ до цього види. «розум≥ло, що мешканц≥ згаданоњ м≥сцевост≥, втративши назавше таку величезну територ≥ю, мали шукати нов≥ м≥сц¤ дл¤ проживанн¤ по обидва боки розд≥л¤ючого водного простору, або, принаймн≥, зайн¤ти т≥ м≥сцевост≥, де ран≥ше жили мешканц≥ околиць, ¤к≥, в свою чергу, змушен≥ були в≥дступити у сус≥дн≥ меж≥.
ќкреслити точн≥ границ≥ розповсюдженн¤ ор≥йського племен≥ на обох материках на основ≥ на¤вних даних поки що важко, ≥ питанн¤ це належить майбутньому, але у загальних рисах можна нам≥тити х≥д хоч би приблизно. Ќа м≥й погл¤д, вельми можливо, що частина вказаного племен≥ у вигл¤д≥ брод¤чих загон≥в, в≥дшукуючи соб≥ харч та пер≥одично пересуваючись ≥з одного з≥ знайомих нам уже м≥сць на ≥нш≥, могла ≥снувати на ™вропейському материку вже ¤к у дольодовикову, так ≥ прот¤гом ус≥Їњ льодовиковоњ епохи. ¬ останньому пер≥од≥ њњ, надто коли б≥льша частина ™вропи була зайн¤та льодовиками або утвореними з нього водами, разом ≥з крижинами, що розносили р≥зноман≥тн≥ наносн≥ матер≥али, ц≥ брод¤ч≥ натовпи мали обмежити своњ пересуванн¤ або, за умови пост≥йного проживанн¤, перенести своЇ м≥сцеперебуванн¤ до б≥льш зручноњ й безпечноњ м≥сцевосц≥, куди не дос¤гав льодовик ≥ ¤кими могли бути лише найвищ≥ терени ™вропи. ¬загал≥, щодо цього ¤ маю переважно на уваз≥ середню смугу ™вропи в напр¤мку в≥д п≥вдн¤ та п≥вноч≥: вельми можливо, що у п≥вденно-зах≥дн≥й частин≥ ™вропейського материка, особливо беручи до уваги з'Їднанн¤ його тод≥ з јфриканським, могла жити одночасно людина ≥ншого, не ор≥йського походженн¤.
” п≥сл¤льодовикову епоху, у неол≥тичн≥ часи, в≥д г≥потетичних можливо вже перейти до позитивних факт≥в: розселенн¤ ор≥йського племен≥ ми бачимо тод≥ в наш≥й придн≥провськ≥й м≥сцевост≥, з одного боку, у напр¤мку до п≥вдн¤ (≈гейсьсого мор¤) та, з другого, - коло ѕрикарпатт¤ й дал≥ на п≥вн≥чний зах≥д. ѕ≥вденну частину цього племен≥, в≥д ≈гейського мор¤ до п≥вноч≥, майже до арпат, ¤ вважаю ор≥йською г≥лкою греко-латинських племен, тод≥ ¤к п≥н≥чну частину його, в≥д середньоњ теч≥њ ƒн≥пра до арпат, складала, на мою думку, друге його в≥дгалуженн¤, саме слов'¤но-литовсько-германське. « числа останн≥х народ, ¤кий насел¤в м≥сцев≥сть м≥ж ƒн≥пром та ѕрикарпатт¤м, був ц≥лком ос≥лим ≥ займавс¤ землеробством, тваринництвом та ≥ншими властивими под≥бному способу житт¤ галуз¤ми промисловост≥, мав разом з тим уже певний культ та його обр¤ди. ѕ≥дтвердженн¤м цьому можуть служити р≥зночасно в≥дкрит≥ розкопками житла у вигл¤д≥ земл¤нок та супутн≥ њм поховальн≥ майданчики, залишен≥ ≥ ц≥лою низкою покол≥нь та у незл≥ченн≥й к≥лькост≥ подибуван≥ на згаданому простор≥. «найден≥ в житлах зернотертуки, к≥стки, копита й роги домашн≥х тварин, а в майданчиках - ц≥л≥ шари п≥дсмажених зерен пшениц≥, проса та ≥ншого зб≥жж¤, кр≥м багатьох решток глинобитних ст≥нок ≥з дом≥шками м'¤кини, ≥нод≥ з зернами тих самих рослин, ¤сно вкачують на ос≥лий ≥ переважно землеробський спос≥б житт¤, притаманний слов'¤нам в ус≥ часи њхнього ≥снуванн¤ ≥ такий, що безперервно триваЇ й дос≥.
ўо це було саме так, а не ≥накше, тобто що ос≥лий тут народ ≥з доби найглибшоњ древност≥ завжди один ≥ той самий ≥ що в житт≥ його ≥снують лише окрем≥ пром≥жки пануванн¤ над ним прийшлих кочових народ≥в (скит≥в), залишивши збоку очевидн≥ сл≥ди зносин з ≥ншими народами, доводитьс¤ поступовим ≥ безперервним розвитком м≥сцевоњ культури, у ¤к≥й на всьому в≥дбилос¤ головне зан¤тт¤ пер≥оду, - землеробство. ƒостатньо згадати, зокрема, величезну к≥льк≥сть серп≥в, мотик та ≥нших землеробських знар¤дь, що знайден≥ п≥д час розкопок ѕастерського городища, ¤ке може бути в≥днесеним до 5 ст. до р.Xр., ¤к ≥ знах≥дки в окремих м≥сцевост¤х м≥дних та бронзових серп≥в б≥льш раннього пер≥оду або ж узагал≥ масов≥ знах≥дки аналоі≥чних зал≥зних предмет≥в п≥зн≥ших городищ нашого краю. Ќарешт≥, тотожн≥сть ≥ безперервн≥сть перебуванн¤ у зазначен≥й област≥ одного й того самого народу (виключаючи, може, де¤к≥ ≥ноплем≥нн≥ елементи, що залишилис¤ м≥ж м≥сцевим населенн¤м ≥ згодом асим≥льован≥ до знищенн¤), легко простежити в обр¤д≥ похованн¤, починаючи з могильник≥в городищ 8-12 ст, або окремих одночасових њм слов'¤нських могильник≥в, аж до самих майданчик≥в. як повна стаб≥льн≥сть обр¤ду похованн¤ ≥ вс≥Їњ його обстановки, так ≥ вражаюча схож≥сть антрополоі≥чних даних при збереженн≥ скелет≥в ¤кнай¤сн≥ше св≥дчить про один ≥ той самий незм≥нний народ. “аку ж вражаючу стаб≥льн≥сть типу, незважаючи на прокладену в≥ками величезну р≥зницю м≥ж неол≥тичною та слов'¤нською епохами, можна пом≥тити й в устроњ самих жител з њхн≥м ≥нвентарем, ¤к≥ збер≥гають, до ¤кого б часу вони не належали, майже завжди один ≥ той самий вигл¤д.
 «гадуван≥ мною тут дан≥ запозичен≥, ¤к це легко бачити, безпосередньо ≥з "земл¤ного арх≥ву" нашого краю, розбором ¤кого займавс¤ не ¤ один, а й багато ≥нших; справжн≥сть ≥ достов≥рн≥сть њх у будь-¤кий момент можна п≥ддати перев≥рц≥, бо њхн≥й ірунт завжди доступний повторному досл≥дженню. ƒл¤ мене ж вони стали достатньою основою, щоб визнати за слов'¤нами право на йменн¤ найдревн≥ших ≥ пост≥йних мешканц≥в усього вказаного мною простору. “ой, хто хот≥в би визначити справжн≥сть висновку, мав би починати не лише з обстеженн¤ на¤вност≥ наведених мною факт≥в ≥ довести ≥снуванн¤ ≥нших, протилежних њм, але й указати той, не в≥домий дос≥ н≥кому пер≥од, ¤кий би м≥г з б≥льшими п≥дставами вважатис¤ за насел¤ючий зазначену територ≥ю з доби найглибшоњ давнини, ≥, кр≥м того, визначити точне м≥сце прабатьк≥вщини слов'¤н, хоч би й не на ™вропейському материку, на ірунт≥ такого ж багатства культур, ¤ке ми бачимо в наш≥й м≥сцевост≥.
«алишаЇтьс¤ вказати ще коротко на х≥д г≥потетичного розселенн¤ аз≥йських ор≥йц≥в, багато племен ¤ких грали згодом значну роль на ™вропейському материку, надто на п≥вдн≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.
„ерез перешкоди на обширному простор≥, де нин≥ суша, м≥ж „орним та асп≥йським, а також асп≥йським та јральським мор¤ми, ¤к≥ виникли п≥д час в≥дступу льодовик≥в, перв≥сне розповсюдженн¤ аз≥йських ор≥йц≥в могло в≥дбуватис¤ поступово, кр≥м меж ћалоњ јз≥њ та прибережж¤ ≥, може, також у прикавказьк≥й м≥сцевост≥ й дал≥, п≥вденн≥ше асп≥йського мор¤ у напр¤мку јфіан≥стану та √≥малайських г≥р. «годом, коли з'Їдналис¤ „орне та —ередземне мор¤, багато вод першого в≥дхлинуло у друге; загальний р≥вень њх, поступово знижуючись, д≥йшов, зрештою, до того, що спершу настало в≥докремленн¤ јзовського в≥д асп≥йського, а пот≥м й останнього в≥д „ор≥ного мор¤. ќтже, в цих б≥льш високих м≥сцевост¤х почалос¤ утворенн¤ суш≥, спочатку помережаноњ багатьма з'Їднаними м≥ж собою басейнами, ¤к≥ пот≥м перетворилис¤ на болота й стави, а по висиханню останн≥х - у р≥внини та степи. Ќов≥ м≥сц¤ ц≥, вкрит≥ багатою рослинн≥стю, природно приваблювали народи. очов≥ або нап≥вкочов≥ племена з≥ своњми стадами, спочатку користувалис¤ ближчими околиц¤ми, а згодом почали просуватис¤ все дал≥ й дал≥ в глиб крањни, внос¤чи з собою нове житт¤ та нов≥ њњ елементи. ѕод≥бним же чином могла бути зайн¤та вс¤ п≥вденна сторона, що знаходилас¤ на узбережж¤х јзовського й частково „орного мор≥в, починаючи в≥д сходу до заходу, тобто в≥д самого авказу й берег≥в асп≥йського мор¤ й узагал≥ дал≥, де т≥льки м≥сцев≥сть була в≥льною ≥ де меж≥ њњ не встигли з≥ткнутис¤ з заселеною Ївропейськими ор≥йц¤ми смугою, про напр¤мок ¤коњ з п≥вдн¤ на п≥вн≥ч, в≥д ≈гейського до Ѕалт≥йського мор¤, ¤ вже говорив ран≥ше. «≥ткненн¤ це там, де воно трапл¤лос¤, не завжди, звичайно, було дружн≥м, надто коли стали прибувати дедал≥ нов≥ й нов≥ хвил≥ переселенц≥в з боку авказу та берег≥в асп≥йського мор¤: цей зростаючий тиск нових прибульц≥в мав неодм≥нно викликати пересуванн¤ њхн≥х попередник≥в або призвести до б≥льш жорстокоњ боротьби останн≥х за своњ права. “е й ≥нше не могло не залишити сл≥д≥в у тих м≥сц¤х, де шл¤х переселенц≥в був перегороджений кор≥нними вже там мешканц¤ми, ¤к це було на в≥дкритих теренах у напр¤мку до ƒунаю. ¬ цьому найменш захищеному в≥д природи м≥сц≥, м≥ж арпатами ≥ Ѕалканами, могли переважно т≥снитис¤ р≥зноман≥тн≥ прийшл≥ кочовики й зд≥йснювати посилен≥ наб≥ги на розт¤гнутий уже ланцюг ор≥йських племен, ¤к≥ вимушен≥ були, добров≥льно чи насильницьки, в≥дступити на зах≥д, у б≥льш захищен≥ в≥д них околиц≥ јльп≥йських г≥р.
“аким чином, в≥дбувс¤ другий великий розд≥л ор≥йського племен≥ ≥ розлад його цього разу на три окрем≥, самост≥йн≥ ірупи народ≥в, а саме: п≥вденну частину ™вропи в≥д Ѕалкан зайн¤ли грецьк≥, зах≥днолатинськ≥ племена, а трет¤ ірупа, найб≥льша, з числа слов'¤но-литовсько-германськоњ галуз≥, залишилас¤ у кордонах м≥ж —ередн≥м ѕодн≥пров'¤м, ѕрикарпатт¤м й дал≥ на п≥вн≥ч до Ѕалт≥йського мор¤. Ќароди, що з'¤вилис¤ в област≥ „орного та јзовського мор≥в до ƒунаю ≥ проникл≥ частково й у нашу м≥сцев≥сть, суд¤чи ≥з залишених ними пам'¤ток та вм≥стом останн≥х, ¤вл¤ли собою нову ірупу народ≥в ор≥йського племен≥, ¤ка розвинулас¤ у межах јз≥њ. Ќа наших теренах њм належить б≥льша частина могил ≥з насипами, де ви¤влен≥ скоцюрблен≥ або пофарбован≥ скелети, а також де¤к≥ з могил так званого скитського типу.
ўо ж до народ≥в уіроф≥нського чи монгольського племен≥, то по¤ву њх у нас ми бачимо, за р≥дк≥сними вийн¤тками, в пор≥вн¤но значно п≥зн≥ший час, хоч вони, вийшовши з ÷ентральноњ јз≥њ та переправившись через схили ”ральських г≥р чи об≥йшовши степами, могли вже у найдавн≥шу епоху, по зак≥нченн≥ вс≥х переворот≥в льодовнкового пер≥оду, проникнути до сх≥дноњ частини –ос≥њ одночасно чи трохи п≥зн≥ше аз≥йських ор≥йц≥в, рухаючись у протилежному њм напр¤мку ≥ тримаючис¤ шл¤ху в≥д сходу до п≥вн≥чного заходу. ћожливо також, що де¤к≥ з цих народ≥в ще в глибок≥й давнин≥ встигли потрапити в р≥зн≥ пункти «ах≥дноњ ™вропи, ¤к про це св≥дчать антрополоі≥чн≥ дан≥, доставлен≥ скелетами древн≥х пок≥йник≥в.
ињв, травень 1902 року.
|
