home

–оберт  онквест

∆нива скорботи

„астина ≤
√оловн≥ учасники под≥њ:
парт≥¤, сел¤ни, нац≥¤

1
—ел¤нство та парт≥¤

Ќа початку 1927 p. рад¤нськ≥ сел¤ни вс≥х нац≥ональностей Ч рос≥йськоњ, украњнськоњ чи ¤коњсь ≥ншоњ Ч мали вс≥ п≥дстави спод≥ватис¤ на ц≥лком задов≥льне майбутнЇ. «емл¤ належала њм, ≥ вони на законних правах досить в≥льно розпор¤джалис¤ своњм урожаЇм. ѕозаду залишивс¤ жахливий пер≥од конф≥скац≥й зерна, потоплюваних у кров≥ сел¤нських повстань, спустошливого голоду, ≥ скидалос¤ на те, що б≥льшовицька влада знайшла-таки шл¤х до рац≥онального розв'¤занн¤ с≥льських проблем. ўоправда, найближча перспектива не об≥ц¤ла повноњ ¤сност≥. —каж≥мо, державна пол≥тика ц≥н ≥ податковий курс в≥дзначалис¤ м≥нлив≥стю й непосл≥довн≥стю. Ќеможливо було також остаточно позбутис¤ п≥дозр щодо довготерм≥нових нам≥р≥в ур¤ду, бо ж ≥ в≥н, ≥ т≥, хто на нього працювали, залишалис¤ чуж≥ сел¤нинов≥,Ч р≥ч ц≥лком природна, адже будь-¤ка влада завжди пильнуЇ своњ ≥нтереси на противагу ≥нтересам мас. јле поки що спостер≥гавс¤ в≥дносний добробут. ¬ умовах непу, ¤кий надав сел¤нинов≥ економ≥чну свободу, зруйноване село м≥цно ставало на ноги.

«агалом це був момент, ¤ким можна було т≥льки захоплюватис¤. ¬перше в ≥стор≥њ майже вс¤ земл¤ та все, що на н≥й вирощувалос¤, належали тим, хто њњ обробл¤в. ј сел¤ни-украњнц≥ з точки зору реал≥зац≥њ своњх нац≥ональних потреб перебували в найл≥пшому становищ≥ за весь пер≥од в≥д часу Ч п≥втора стол≥тт¤ тому Ч зникненн¤ решток давньоњ ”крањнськоњ держави: тепер, принаймн≥, њхн¤ мова та культура розвивалис¤ в≥льно. ÷ей нац≥ональний момент ми розгл¤немо дал≥, а зараз обмежимос¤ аспектами, сп≥льними дл¤ сел¤нства в минулому та сучасному.

≤стор≥¤ сел¤нства в≥дзначаЇтьс¤ складн≥стю й вар≥юванн¤м деталей у р≥зних м≥сцевост¤х,Ч зокрема, ≥снуванн¤м р≥зних тип≥в землеволод≥нн¤ та звичаЇвого права, часто наст≥льки заплутаними й ускладненими, що в них практично неможливо було роз≥братис¤. јле нам досить розкрити Ч в загальних рисах Ч лише головн≥ моменти в життЇд≥¤льност≥ украњнських хл≥бороб≥в.

—истема оброб≥тку земл≥ в ”крањн≥ належала до того типу, ¤кий уживавс¤ в середньов≥чн≥й «ах≥дн≥й ™вроп≥ ѕереважала трип≥льна система, за ¤кою одне поле з трьох залишали п≥д паром; кожне сел¤нське господарство волод≥ло д≥л¤нками на кожному з пол≥в ≥ дотримувалос¤ циклу, прийн¤того вс≥м селом. “акою була норма, на практиц≥ ж пол¤ можна було залишати п≥д паром на к≥лька рок≥в або покинути зовс≥м.

“еритор≥¤ ”крањни загалом под≥л¤лас¤ на дв≥ головн≥ зони, природн≥ умови ¤ких визначали в≥дпов≥дний спос≥б житт¤ м≥сцевого населенн¤. ѕ≥вн≥чна зона була, ¤к ≥ нин≥, покрита природними л≥сами. —ела тут розташовувалис¤ в прос≥ках; типовими були селища, що складалис¤ не б≥льше н≥ж ≥з дес¤тка двоповерхових рублених, пошитих соломою будинк≥в ≥з прибудовами. ћешканц≥ цих селищ нер≥дко становили одну велику родину ≥з сп≥льною власн≥стю на майно. „ерез погану ¤к≥сть своњх грунт≥в вони в≥ддавали перевагу не землеробству, а мисливству та рибальству, а також домашн≥м промислам.

Ќа ѕ≥вдн≥, особливо в найпродуктивн≥ших районах ”крањни, розл¤гаЇтьс¤ степ, переважну частину ¤кого займаЇ родючий чорноземний по¤с. ” ц≥й зон≥ села, ¤к правило, були значно б≥льшими Ч близько двохсот хат. ќбмащен≥ жовтою глиною, ≥з жердинами над стр≥хою, вони звичайно розм≥щувалис¤ в маленьких долинах уздовж обох берег≥в напрочуд мальовничих р≥чок (пол¤ при цьому розташовувалис¤ у степу). ’оч ≥ набагато родюч≥ш≥, н≥ж на ѕ≥вноч≥, тутешн≥ грунти, а в≥дпов≥дно й урожањ теж значною м≥рою залежали в≥д погоди.

як приклад великих п≥вденних с≥л назвемо с. ’мел≥в у ѕолтавськ≥й губерн≥њ, ¤ке разом ≥з прилеглими с≥льц¤ми нал≥чувало до 2500 господарств ≥ мало дв≥ церкви, 16 в≥тр¤них ≥ один паровий млин, л≥карню, с≥льську школу з п'¤тьма класами, велике зерносховище.

¬ соц≥ально-економ≥чному в≥дношенн≥ сел¤ни до 1861 p. були кр≥паками,Ч украњнське слово, фактично р≥внозначне слову УрабФ,Ч ≥ њхн≥ пани, по сут≥, волод≥ли ними (будучи сам≥ залежними в≥д вищоњ влади). ÷е нагадуЇ ¤вище, звичайне на «аход≥ у так званий УфеодальнийФ пер≥од. ќднак Уфеодал≥змФ Ч це таке широке пон¤тт¤, що застосуванн¤ його в однаковому контекст≥ й до середньов≥чноњ јнгл≥њ, й до –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ XVIII Ч XIX ст. неминуче спричинилос¤ б до ≥гноруванн¤ значних в≥дм≥нностей. “ак, в умовах зах≥дного Уфеодал≥змуФ кр≥пак мав права перед своњм паном, а той, у свою чергу,Ч перед королем. ” –ос≥њ ж, п≥сл¤ багатол≥тнього татаро-монгольського пануванн¤, нижч≥ верстви беззастережно п≥дл¤гали вищим (а кр≥паки взагал≥ були безправними). ≤ тод≥ ¤к на «аход≥ кр≥пацтво поступово в≥дмирало, в –ос≥њ воно, навпаки, аж до XIX ст. повс¤кчас зм≥цнювалос¤ й ставало дедал≥ обт¤жлив≥шим ≥ нелюд¤н≥шим Ч у м≥ру того ¤к в≥д кр≥пак≥в все б≥льше й б≥льше вимагали ¤к самоњ прац≥, так ≥ податкових сплат. Ќа початку згаданого стор≥чч¤ 34 млн чолов≥к ≥з тогочасного 36-м≥льйонного населенн¤ ≥мпер≥њ були кр≥паками.

«а кр≥пацтва с≥льська громада, особливо в етн≥чн≥й –ос≥њ, несла сп≥льну в≥дпов≥дальн≥сть за виплачуванн¤ податк≥в ≥ пер≥одичний перерозпод≥л земл≥ в межах села. ¬≥домий ≥ до цього, такий перерозпод≥л став загальним ¤вищем у XVII ст. (при цьому реманент ≥ худоба залишалис¤ в родинн≥й власност≥, а над≥ли навколо самого господарства розпод≥л¤лис¤ за спадковим принципом). ¬ ”крањн≥ на зах≥д в≥д ƒн≥пра (≥ в Ѕ≥лорус≥њ) громада теж в≥дома, однак тут вона загалом не мала права перерозпод≥лу. «ам≥сть цього ≥снував спадковий строк волод≥нн¤ господарством. «а черезсмужноњ системи оброб≥тку земл≥ це волод≥нн¤ супроводжувалос¤ контролем ≥з боку громади над вирощуванн¤м тих або ≥нших видав с≥льськогосподарських культур, над ротац≥Їю пол¤, координуванн¤м роб≥т тощо.

«в≥льненн¤ сел¤н в≥д кр≥посноњ залежност≥, зд≥йснене царем ќлександром II у 1861 р. стало великим, хоч ≥ з значними недол≥ками, дос¤гненн¤м. ¬≥днин≥ сел¤нин був в≥льною людиною й мав свою земельну власн≥сть. ѕроте в≥н не одержав ус≥Їњ земл≥, ¤ку до цього обробл¤в, а за переданий йому над≥л ще довго повинен був сплачувати викуп.

ѕрогресивна громадськ≥сть ≥мпер≥њ ¤кийсь час уважала, що зв≥льненн¤ сел¤н було нагальною необх≥дн≥стю, ¤кщо крањна не хот≥ла залишатис¤ в≥дсталою й нерозвиненою. ѕоразка й приниженн¤ –ос≥њ у  римськ≥й кампан≥њ розгл¤далис¤ ¤к ознака неспроможност≥ старого ладу. јле разом ≥з тим реформа, проведена згори з метою запоб≥гти виникненню революц≥йноњ ситуац≥њ, не могла не передбачати охорони ≥нтерес≥в пан≥вних верств. “ож прот¤гом усього наступного пер≥оду незадоволене сел¤нство вважало законно своЇю землю, ¤ка все ще залишалас¤ в панських руках. ѕопри все це хл≥бороб певною м≥рою виграв, ≥ знав, що виграв. ” цьому план≥ показовими Ї статистичн≥ дан≥ про число сел¤нських заворушень у –ос≥њ в 1859Ч1863 ≥ в 1878Ч1882 pp.: в≥дпов≥дно 3579 ≥ 136. Ѕезсумн≥вно, зв≥льнений сел¤нин почував себе менш скривдженим, н≥ж це ≥нколи припускають. ¬се ж викупн≥ ц≥ни базувалис¤ на завищених п≥драхунках Ч за вин¤тком зах≥дних пров≥нц≥й, включно з ѕравобережною ”крањною Ч ≥ були жахливим т¤гарем дл¤ виробник≥в. Ѕ≥льше того: ≥з зростанн¤м чисельност≥ населенн¤ розм≥р окремого сел¤нського господарства повс¤кчас зменшувавс¤ Ч аж на чверть у чорноземних районах. Ќагромаджувалис¤ недоњмки (врешт≥-решт цю заборгован≥сть зменшили або скасували низкою ур¤дових указ≥в).

” пер≥од м≥ж 1860 ≥ 1897 роками сел¤нське населенн¤ Ївропейськоњ частини ≥мпер≥њ зросло в≥д 57 до 79 млн чолов≥к, ≥ це, ¤сна р≥ч, загострило земельну проблему. ¬се ж, наприклад, у 1877 p. площа сел¤нськоњ д≥л¤нки середн≥х розм≥р≥в дос¤гала в –ос≥њ 14 га, тод≥ ¤к у ‘ранц≥њ в той самий час розм≥р ус≥х господарств Ч сел¤нських ≥ панських Ч становив у середньому менше 3,6 га (три чверт≥ французьких господарств волод≥ли менш н≥ж 2 га). “ож п≥сл¤ врахуванн¤ кл≥мату й такого ≥ншого справжньою проблемою, котра значною м≥рою по¤снювала на¤вн≥ в с≥льському господарств≥ –ос≥њ труднощ≥, було те, що рос≥йський сел¤нин неефективно використовував свою землю. Ќезважаючи на це, щор≥чний випуск продукц≥њ з гектара зб≥льшивс¤ в≥д 387 кг у 1861Ч1870 pp. до 520 кг у 1896Ч1900 pp. Ѕ≥льше того, розм≥ри д≥л¤нки не дають ус≥Їњ картини, оск≥льки Усередн¤кФ звичайно орендував ще один гектар на кожн≥ ш≥сть своњх, а б≥дн≥ший сел¤нин в≥ддавав в оренду частину своЇњ земл≥; кр≥м того, в≥н м≥г ще й наймитувати (таких нал≥чувалос¤ близько 2 млн). ” 1900 p. на кожне сел¤нське господарство перес≥чно припадав т≥льки один к≥нь.

ѕ≥сл¤ скасуванн¤ кр≥пацтва громади й дал≥ несли в≥дпов≥дальн≥сть за "виплачуванн¤ податк≥в та управл≥нн¤ селом. √оловний закон про зв≥льненн¤ передбачав сход Ч збори гол≥в господарств (в ”крањн≥ вони так ≥ називалис¤ Ч УгромадаФ), котр≥ мали керувати пол≥тичними й економ≥чними справами громади. ¬ 1905 p. б≥льш н≥ж три чверт≥ сел¤нських господарств належали до Уперерозпод≥льнихФ громад, хоч майже половина останн≥х в≥д 1861 p. й до початку нового стол≥тт¤ фактично не практикувала н≥¤ких перерозпод≥л≥в. “им часом в ”крањн≥ громадське волод≥нн¤ було менш поширеним ≥ в 1905 p. на зах≥дн≥ших в≥д ƒн≥пра земл¤х охоплювало менше чверт≥ господарств.

“е, що сел¤ни –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ так уперто трималис¤ своњх традиц≥й у житт≥ й господарюванн≥, могло б викликати думку, що вони жили у своњх селах ≥зольовано, ц≥лком позбавлен≥ контакт≥в ≥з м≥ським св≥том. ќднак це було б хибною думкою, бо вони значно част≥ше, н≥ж у б≥льшост≥ зах≥дних крањн, пересел¤лис¤ до м≥ст, де наймалис¤ на сезонну працю тесл¤ми, буд≥вельниками, фабричними роб≥тниками, торг≥вц¤ми тощо. ¬ п≥вн≥чних районах етн≥чноњ –ос≥њ, де с≥льське господарство не було спроможне забезпечити люд¤м засоби дл¤ ≥снуванн¤, майже вс≥ сел¤ни займалис¤ поб≥чними роботами Ч в≥дх≥дними промислами, що в середньому давали 44% њхнього зароб≥тку. Ќав≥ть у степових м≥сцевост¤х близько трьох чвертей господарств виконували так≥ роботи, хоч це становило лише 12% њхнього зароб≥тку. ¬ 1912 p. 90% господарств ћосковськоњ губерн≥њ займалис¤ поб≥чними нес≥льськогосподарськими роботами, а наприк≥нц≥ першого дес¤тил≥тт¤ XX ст. сел¤ни волод≥ли третиною вс≥х торговельних ≥ промислових п≥дприЇмств ћоскви; вони ж таки становили найчисленн≥ший прошарок серед рем≥сник≥в або роб≥тник≥в п≥дприЇмств (за вин¤тком текстильного виробництва).

≈коном≥чний т¤гар, покладений на сел¤н, був надто важким. ƒо того ж майже вс≥ вони дивилис¤ на пана ¤к на ворога й, повторимо, вважали, що мають права на його землю. ¬се це спричинювалос¤ до сел¤нського протесту, серед традиц≥йних форм ¤кого назвемо так≥, наприклад, самочинн≥ д≥њ в панських маЇтност¤х: вирубуванн¤ л≥су, незаконний випас худоби, вивезенн¤ с≥на та зерна з пол≥в, пограбуванн¤, п≥дпали, страйки орендар≥в, пер≥одичн≥ в≥дкрит≥ експропр≥ац≥њ й зас≥ванн¤ земл≥. ¬ 1902 p. в ’арк≥вськ≥й ≥ ѕолтавськ≥й губерн≥¤х сталос¤ серйозне заворушенн¤, в ¤кому вз¤ли участь мешканц≥ б≥льш н≥ж 160 с≥л. “од≥ прот¤гом к≥лькох дн≥в зазнали напад≥в 80 панських маЇтк≥в. ¬ 1905Ч1906 pp. по вс≥й ≥мпер≥њ в≥дбувалис¤ потужн≥ сел¤нськ≥ виступи.

¬с≥ пол≥тичн≥ сили погоджувалис¤ на тому, що т≥льки модерн≥зац≥¤ с≥льського господарства здатна вр¤тувати становище. √оловну проблему можна сформулювати просто: к≥льк≥сть земл≥ була нев≥дпов≥дною прим≥тивн≥й техн≥ц≥ њњ оброб≥тку, а до того ж пост≥йно д≥¤в такий фактор, ¤к зростанн¤ с≥льського населенн¤. як ми вже бачили, на¤вноњ земл≥ було удосталь, отже, запроваджуван≥ зм≥ни мали стосуватис¤ насамперед орган≥зац≥њ с≥льськогосподарськоњ економ≥ки прискоренн¤ техн≥чного прогресу. «а твердженн¤м ≈стер  ≥нгстон-ћанн, наприк≥нц≥ XIX ст. в –ос≥њ виник Укульт модерн≥зац≥њФ. ¬≥н виправдовував будь-¤ку акц≥ю, котра мала на мет≥ виставити сел¤нина ¤к Узастар≥ле ¤вищеФ,Ч задовго до того, ¤к У≥стор≥¤ або закони економ≥чного розвитку могли це зробитиФ. ѕри цьому виходили з припущень (¤к≥, однак,Ч принаймн≥ дл¤ 80-х рок≥в Ч не вигл¤дали слушними), що виробництво на негромадських земл¤х було значно продуктивн≥шим, н≥ж на громадських, що в межах громади ≥снувало щось под≥бне до економ≥чноњ Узр≥вн¤л≥вкиФ, що громадськ≥ с≥льськогосподарськ≥ методи були найв≥дстал≥шими, що сел¤ни конче потребували найнов≥шого типу плуга. јле нав≥ть у 917 p. зал≥зн≥ плуги мала т≥льки половина сел¤нських господарств крањни. ’л≥б жали серпами та молотили цепами. «а таких умов у 1920-х роках урожай пшениц≥ й жита Ч в≥д семи до дев'¤ти центнер≥в на гектар Ч не набагато перевищував урожай в англ≥йських маЇтках XIV ст. (дан≥ –. ƒев≥са).

¬ир≥шальним аргументом ус≥х пропозиц≥й щодо модерн≥зац≥њ рос≥йського с≥льського господарства було твердженн¤ про нееконом≥чн≥сть трип≥льноњ системи, ¤ку неможливо узгодити з нов≥тн≥ми методами землеробства. ¬исновки ж прихильник≥в кап≥тал≥стичного шл¤ху розвитку пол¤гали в тому, що б≥льш п≥дприЇмливим сел¤нам треба надати право виходу з громади, але водночас ≥з зам≥ною њхн≥х черезсмужних д≥л¤нок на в≥друб (ц≥л≥сну д≥л¤нку), що дало б њм можлив≥сть перетворитис¤ на фермер≥в у зах≥дному розум≥нн≥ цього слова. ¬насл≥док цього вони б д≥стали ≥ змогу, ≥ стимул дл¤ пол≥пшенн¤ ¤кост≥ своњх грунт≥в ≥ продукц≥њ з них.

ƒе¤к≥ зм≥ни справд≥ мали м≥сце. ќдним ≥з результат≥в революц≥њ 1905 p. було зб≥льшенн¤ ф≥нансуванн¤ —ел¤нського банку та внесенн¤ зм≥ни в його статут Ч давати позички в 90 % ≥ вище сел¤нам, що купували землю (б≥льше того Ч в 1906 p. сел¤нин одержав право мати, ¤к ≥ вс≥ ≥нш≥ п≥ддан≥ ≥мпер≥њ, внутр≥шн≥й паспорт).

ўе в с≥чн≥ 1906 p. тод≥шн≥й голова –ади м≥н≥стр≥в —. ¬≥тте добивс¤ принциповоњ згоди цар¤ на розд≥ленн¤ Уперерозпод≥льнихФ земель на приватн≥ д≥л¤нки. ÷ей план був пов'¤заний головним чином з ≥менем ѕ. —толип≥на, ¤кий незабаром заступив ¬≥тте на його посад≥. «а словами —толип≥на, в≥н базував св≥й нам≥р на ≥дењ, щоб ур¤д зробив ставку не на вбогих ≥ п'¤них, а на м≥цних ≥ сильних Ч на м≥цного одноос≥бного власника, покликанн¤м ¤кого Ї в≥д≥грати свою роль у в≥дновленн≥ царату на сильних монарх≥чних принципахФ. ¬. Ћен≥н назвав план —толип≥на Упрогресивним у науково-економ≥чному розум≥нн≥Ф.

«аконами в≥д 9 листопада 1906 p., 4 червн¤ 1910 p. ≥ 29 травн¤ 1911 p. столип≥нську програму певною м≥рою було впроваджено в д≥ю. «г≥дно з цими законами, кожний сел¤нин Ч власник господарства Ч мав право вимагати закр≥пленн¤ за ним земл≥, ¤кою в≥н користувавс¤. ÷е не привело в≥дразу до об'Їднанн¤ черезсмужних д≥л¤нок у в≥друби (вважалос¤, що на 1917 p. три чверт≥ спадкових господарств все ще були черезсмужними), але тим не менш процес ф≥зичного об'Їднанн¤ земель набирав сили.

“руднощ≥ перетворенн¤ в –ос≥њ середньов≥чноњ колектив≥стськоњ системи прац≥ сел¤н на ≥ндив≥дуальну (фермерську) нав≥ть важко соб≥ у¤вити. ¬ 1905 p. 9,5 мли сел¤нських господарств були об'Їднан≥ в громадах, а 2,8 млн перебували у спадковому волод≥нн≥ ¬ пер≥од в≥д згаданого року до 1916 p. близько 2,5 млн вийшли з громад. Ќапередодн≥ ж 1917 p. вважалос¤, що 13Ч14 млн сел¤нських д≥л¤нок розпод≥л¤лис¤ таким чином:

Ч 5 млн у незм≥нному перерозпод≥льному волод≥нн≥;

Ч 1,3 млн юридично (але не фактично) перейшли на спадковий спос≥б волод≥нн¤;

Ч 1,7 млн були в перех≥дному стан≥;

Ч 4,3 млн перейшли на спадковий спос≥б волод≥нн¤, але все ще збер≥гали черезсмужну систему;

Ч 1,3 млн частково або повн≥стю злилис¤. ‘ерми створювалис¤ в р≥зних рег≥онах, але найактивн≥ше цей процес в≥дбувавс¤ в ”крањн≥. ƒжерела 1915 р. пов≥домл¤ють про на¤вн≥сть 75 тис. ферм (¤к≥ створювали своњ власн≥ невеличк≥ с≥льц¤). ¬они одразу ж продемонстрували своњ можливост≥ у значному пол≥пшенн≥ с≥льськогосподарськоњ продукц≥њ. ќднак р≥вень розвитку в≥друбноњ системи на 1917 р. був ¤вно недостатн≥м дл¤ того, щоб зд≥йснити на сел≥ оч≥куван≥ перетворенн¤. —ам —толип≥н говорив, що дл¤ цього необх≥дно 20 мирних рок≥в, тод≥ ¤к на зд≥йсненн¤ його план≥в ≥стор≥¤ дала менше 10. ¬≥д реформ остаточно в≥дмовилис¤ напередодн≥ революц≥й 1917 p., серед головних насл≥дк≥в котрих згадаЇмо Учорний перед≥лФ Ч стих≥йне захопленн¤ панських земель, активне в≥дновленн¤ громад ≥ зникненн¤ багатьох ≥з нещодавно створених ферм.

” середовищ≥ рос≥йськоњ ≥нтел≥генц≥њ побутували два протилежн≥ погл¤ди на сел¤н: з одного боку, вони у¤вл¤лис¤ ¤к ут≥ленн¤ народу, душа крањни, терпелив≥ страждальц≥, над≥¤ на майбутнЇ, з ≥ншого Ч ¤к Утемн≥ людиФ, в≥дстал≥, вперт≥, що не прислуховуютьс¤ до голосу розуму, ¤к нездарна перешкода дл¤ усього прогресивного. ќбидва погл¤ди в чомусь мали слушн≥сть. ќ. ѕушк≥н хвалив так≥, наприклад, чесноти сел¤н, ¤к працелюбн≥сть ≥ терпелив≥сть. ћемуарист Ќ≥к≥тенко називав сел¤нина Умайже ц≥лковитим дикуномФ, п'¤ницею, злод≥Їм, та все ж таки додавав до цього, що в≥н Унезр≥вн¤нно вищий в≥д так званих осв≥чених й ≥нтел≥гентних. —ел¤нин Ч щира людина. ¬≥н не намагаЇтьс¤ вигл¤дати тим, ким не ЇФ. ќ. √ерцен уважав,Ч хоч, може, надто ≥деал≥зуючи тут сел¤н,Ч що угоди м≥ж ними не потребували документ≥в, ≥ њх р≥дко коли порушували; разом ≥з тим у стосунках сел¤нина з ур¤довц¤ми його зброЇю були обман ≥ виверти Ч Їдин≥ доступн≥ йому засоби самозахисту, що њх в≥н продовжував уживати ≥ в комун≥стичн≥ часи (¤к це описуЇтьс¤ у творах рад¤нських письменник≥в ус≥х шк≥л ≥ напр¤м≥в Ч в≥д ћ. Ўолохова до ќ. —олжен≥цина).

ќтже, схильн≥ до крайнощ≥в ≥нтел≥генти-утоп≥сти вбачали в сел¤нинов≥ або ди¤вола, або ангела. ћолод≥ ж радикали 1870-х рок≥в, чисельн≥стю в к≥лька тис¤ч, Уп≥шли в народФ,Ч залишаючись м≥с¤ц¤ми в селах, намагалис¤ вт¤гнути сел¤н у революц≥йно-соц≥ал≥стичну боротьбу. ÷е зак≥нчилос¤ ц≥лковитою невдачею дл¤ обох стор≥н. “ургенЇвський Ѕазаров так висловлюЇ де¤к≥ своњ почутт¤ з цього приводу: Уя в≥дчував таку ненависть до цього найб≥дн≥шого сел¤нина, цього ѕилипа чи —идора, дл¤ кого ¤ повинен з≥ шкури випнутис¤ ≥ ¤кий нав≥ть не под¤куЇ мен≥ за цеФ,Ч але при цьому Ѕазаров нав≥ть гадки не маЇ, що в очах сел¤н в≥н сам був Учимсь на зразок блазн¤Ф.

“акоњ сильноњ, раптовоњ зм≥ни погл¤д≥в зазнала не вс¤ ≥нгел≥генц≥¤, й на початку наступного стор≥чч¤ парт≥¤ соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в (есери) значно розумн≥ше п≥д≥йшла до сел¤нського питанн¤. јле тим часом марксизм уже схилив на св≥й б≥к велику частину радикал≥в, ≥ вони д≥стали ≥деолог≥чн≥ п≥дстави дл¤ в≥дкиданн¤ тези про сел¤нство ¤к про Унад≥ю –ос≥њФ. ÷¤ зм≥на ор≥Їнтац≥й була, зв≥сно, не чим ≥ншим, ¤к перенесенн¤м над≥й та ≥люз≥й з у¤вного сел¤нина на майже такого ж у¤вного пролетар¤.

“ут буде доц≥льним навести де¤к≥ вирази ненавист≥ та презирства до Ув≥дсталогоФ сел¤нства з боку марксист≥в, а особливо б≥льшовик≥в-≥нтел≥гент≥в, ¤к≥ вийшли далеко за меж≥ марксистськоњ зневаги на теоретичному р≥вн≥. ÷≥ приклади дають змогу багато в чому зрозум≥ти под≥њ noжовтневого часу.

√ород¤нин, а надто город¤нин-марксист, нав≥ть не дотримувавс¤ посл≥довност≥ у своњй критиц≥ негативних рис сел¤н, коливаючись м≥ж такими характеристиками, ¤к Уапатичн≥Ф та Убезглуздо пожадлив≥ й ворогуюч≥ м≥ж собоюФ. ¬исловлюючи думки, що њх тод≥ багато хто под≥л¤в, ћаксим √орький уважав, що Уірунтовна перешкода на шл¤ху рос≥йського поступу до зах≥дного способу житт¤ та культуриФ пол¤гала Ув глухому кут≥ житт¤ неграмотного сел¤нства, ¤ке душить м≥стоФ, засуджував Узв≥ропод≥бний ≥ндив≥дуал≥зм сел¤нства й майже ц≥лковиту в≥дсутн≥сть соц≥альноњ св≥домост≥ у сел¤нФ ≥ висловлював над≥ю, що Унецив≥л≥зован≥, дурн≥, п≥дл≥ люди рос≥йського села вимруть, вс≥ ц≥ люди, ¤к≥ майже жах навод¤ть, що про них ¤ говорив вище, ≥ нова раса грамотних, розумних, енерг≥йних людей займе њхнЇ м≥сцеФ.

«асновник рос≥йського марксизму √. ѕлеханов зображав сел¤н ¤к Удиких землероб≥в, жорстоких ≥ немилосердних, в'ючних тварин, у житт≥ ¤ких думанн¤ було розк≥шшюФ.  . ћаркс говорив про У≥д≥отизм с≥льського житт¤Ф,Ч заувага, часто цитована Ћен≥ним (у своЇму перв≥сному контекст≥ ц¤ фраза схвалювала кап≥тал≥зм за зв≥льненн¤ великоњ частини населенн¤ в≥д цього У≥д≥отизмуФ). —ам Ћен≥н писав про Ус≥льську занедбан≥сть, в≥д≥рван≥сть в≥д св≥ту, здичав≥нн¤Ф ≥ твердив, що сел¤нин, будучи далеко не таким уже ≥нстинктивним або традиц≥йним колектив≥стом, фактично був Убезсоромним ≥ндив≥дуал≥стомФ. ј дл¤ —тал≥на, за словами ’рущова, Усел¤ни були покидькамиФ.

ќднак хоч Ћен≥н ≥ под≥л¤в б≥льшовицьку антипат≥ю до сел¤н ¤к до Уархањчного елементуФ в –ос≥њ, його головною турботою було знайти до них п≥дх≥д ≥з марксистських позиц≥й, виробити тактику використанн¤ њх у пром≥жний пер≥од перед њхн≥м зникненн¤м з ≥сторичноњ сцени ≥ вир≥шити питанн¤ орган≥зац≥њ с≥льського житт¤ п≥сл¤ того, ¤к б≥льшовицька парт≥¤ в≥зьме владу. «г≥дно з марксистськими постулатами, головний момент майбутнього розвитку пол¤гатиме в конфронтац≥њ м≥ж новим (дл¤ час≥в становленн¤ марксизму) роб≥тничим класом ≥ кап≥тал≥стичними власниками промисловост≥. ¬ кожному розвиненому сусп≥льств≥ в м≥ру його дальшого поступу населенн¤ концентруватиметьс¤ переважно в цих двох пров≥дних категор≥¤х ≥з пром≥жними, або Удр≥бнобуржуазнимиФ, елементами. ƒо цих елемент≥в в≥дносилос¤ сел¤нство, ¤ке мало тенденц≥ю поповнювати пролетар≥ат (у м≥ру того, ¤к воно пролетаризувалос¤), але водночас схил¤лос¤ до кап≥тал≥ст≥в, оск≥льки залишалос¤ приватновласницьким.

«а вин¤тком цього класового анал≥зу, ћаркс прид≥л¤в незначну увагу суто аграрним питанн¤м. јле ч≥тко дав зрозум≥ти, що передбачаЇ зникненн¤ в соц≥ал≥стичному сусп≥льств≥ протир≥ч м≥ж м≥стом ≥ селом. ¬≥н твердив про перемогу кап≥тал≥зму на сел≥ (п≥сл¤ чого шл¤хом пролетаризац≥њ села тут мав перемогти соц≥ал≥зм) ≥ в той же час уважав, що вс≥ сел¤ни разом були ¤к Улантух картопл≥Ф, оск≥льки ≥зольован≥сть ≥ндив≥дуальних господарств перешкоджала розвитку в них будь-¤ких справд≥ соц≥альних в≥дносин.

 урс, що його треба було запроваджувати на сел≥ п≥сл¤ перемоги марксизму, визначавс¤ в Ућан≥фест≥ комун≥стичноњ парт≥њФ, де висувалис¤ так≥ вимоги: У≈кспропр≥ац≥¤ земельноњ власност≥...пол≥пшенн¤ земель за загальним планом... утворенн¤ промислових арм≥й, особливо дл¤ землеробства... поЇднанн¤ землеробства з промислов≥стю, спри¤нн¤ поступовому усуненню в≥дм≥нност≥ м≥ж м≥стом ≥ селомФ. ѕ≥д цим ћаркс та ≈нгельс розум≥ли: на сел≥, ¤к ≥ в м≥ст≥, в≥дбудетьс¤ концентрац≥¤ виробництва та найманоњ робочоњ сили, аж поки с≥льське господарство не стане чимось на зразок с≥льськоњ фабрики. Ќа думку марксистських економ≥ст≥в, що ор≥Їнтувалис¤ на м≥сто, др≥бне виробництво в будь-¤кому раз≥ не мало змоги довго протриматис¤, не кажучи вже про процв≥танн¤. «а словами ƒев≥да ћ≥тран≥, ћаркс ≥ його посл≥довники дивилис¤ на сел¤нина Уз огидою, в ¤к≥й зневага город¤нина до всього с≥льського та критичне ставленн¤ економ≥ста до др≥бного виробництва поЇднувалис¤ з озлобленн¤м колектив≥ста-революц≥онера проти уперто ≥ндив≥дуал≥стичного землеробаФ.

як писав ≈нгельс в Ујнти-ƒюр≥нгуФ, соц≥ал≥стична революц≥¤ повинна була покласти край товарному виробництву й тим самим пануванню продукту над виробником. ѕ≥сл¤ цього, ¤к у¤вл¤лос¤ авторов≥, людина з повним розум≥нн¤м застосовуватиме закони соц≥альноњ д≥¤льност≥, що дос≥ перебували дл¤ нењ в конфл≥кт≥ ≥з зовн≥шн≥ми умовами. ќднак нав≥ть через б≥льш н≥ж сто рок≥в п≥сл¤ написанн¤ цих р¤дк≥в знайдетьс¤ небагато людей, котр≥ б за¤вили, що мають Уповне розум≥нн¤Ф закон≥в розвитку економ≥ки та сусп≥льства. … одна з причин такого становища випливаЇ з≥ спроби реал≥зувати марксистськ≥ принципи на практиц≥.

ћаркс був переконаний: у с≥льському господарств≥, ¤к ≥ в промисловост≥, в≥дбуватиметьс¤ дедал≥ б≥льша концентрац≥¤ власност≥. ќднак це не в≥дпов≥дало д≥йсност≥. “ак, у Ќ≥меччин≥, ¤ку ћаркс знав найкраще, у пер≥од м≥ж 1882 ≥ 1895 роками загальна площа малих (2Ч20 га) господарств зб≥льшилас¤, а перепис 1907 p. показав: велик≥ маЇтки та ферми й дал≥ втрачали своњ позиц≥њ.

—вою ранню працю У–озвиток кап≥тал≥зму в –ос≥њФ Ћен≥н добре простуд≥ював ≥ документально обгрунтував. ќднак у розв≥дках ≥з сел¤нського питанн¤ в≥н, ¤к ≥ ћаркс, не ви¤вл¤Ї такоњ досл≥дницькоњ ретельност≥ ≥ зводить усе до Укласового анал≥зуФ. ƒе¤кою м≥рою це можна по¤снити тим, що економ≥сти к≥нц¤ XIX ст., на прац≥ ¤ких спиралис¤ рос≥йськ≥ марксисти, не зд≥йснювали ориг≥нальних досл≥джень: вони просто твердили, що громада розкладаЇтьс¤ через конфл≥кт м≥ж с≥льськими пролетар¤ми та заможними сел¤нами, але не наводили при цьому н≥¤ких вагомих доказ≥в (бо таких просто не ≥снувало).

« марксистськоњ точки зору висловлений Ћен≥ним на VIII з'њзд≥ – ѕ(б) загальний анал≥з сел¤нства (не куркульства) досить ч≥ткий: У¬≥н почасти власник, почасти труд≥вник. ¬≥н не експлуатуЇ ≥нших представник≥в труд¤щих. ѕрот¤гом дес¤тир≥ч доводилось йому з величезним трудом в≥дстоювати своЇ становище, в≥н зазнав на соб≥ експлуатац≥њ пом≥щик≥в ≥ кап≥тал≥ст≥в, в≥н зн≥с усе, ≥ в той же час в≥н Ч власник. “ому наше ставленн¤ до цього хиткого класу становить величезн≥ труднощ≥Ф.

—правд≥, ћаркс писав (у лист≥ до ¬≥ри «асулич у 1881 p.), що –ос≥¤ могла перейти до соц≥ал≥зму, використовуючи ¤к один ≥з його складник≥в стару громаду (в≥н, здаЇтьс¤, вважав, що громада Ч це ¤кась пережиткова форма т≥Їњ фази розвитку сусп≥льства, ¤ку марксисти називали Уперв≥сним комун≥змомФ). јле згаданий лист не публ≥кувавс¤ аж до 1924 p., а окрем≥ аспекти ћарксовоњ думки, в≥дом≥ до публ≥кац≥њ рос≥йським марксистам, розгл¤далис¤ ними ¤к фальшивка, недоречна поступка њхн≥м ворогам-народникам. —ам Ћен≥н бачив у сел¤нському над≥льному землеволод≥нн≥ систему, ¤ка Узаган¤Ї сел¤н, наче в гетто, у др≥бн≥ середньов≥чн≥ сп≥лки ф≥скального, т¤глового характеру, сп≥лки по волод≥нню над≥льною землеюФ. ѕередбачаючи модерн≥зац≥ю рос≥йського с≥льського господарства на марксистськ≥й основ≥ Ч з великими кооперативними фермами, котр≥ працювали б за планом, Ч Ћен≥н уважав: Їдиною альтернативною системою тут була кап≥тал≥стична Ч столип≥нська; останн¤ означала нову фазу в л≥кв≥дац≥њ старого, нап≥впатр≥архального царизму, новий маневр у напр¤м≥ перетворенн¤ його на буржуазну монарх≥ю. —толип≥нська реформа була реальною; в раз≥ њњ усп≥ху аграрний лад –ос≥њ став би ц≥лком буржуазним. Ќа думку Ћен≥на, б≥дн≥ сел¤ни пор¤дкували на своњй земл≥ дуже погано, й обс¤г продукц≥њ п≥двищивс¤ б, ¤кби багат≥ сел¤ни перебрали њхню землю.

ѕеревагою столип≥нського п≥дходу до модерн≥зац≥њ с≥льського господарства –ос≥њ було те, що до цього його в т≥й або ≥нш≥й форм≥ вже було усп≥шно застосовано в розвинутих крањнах. Ќедол≥ком же лен≥нського п≥дходу (¤кщо розгл¤дати його просто ¤к метод модерн≥зац≥њ) було ¤краз те, що в≥н н≥де ще не був апробований, тобто залишавс¤ на теоретичному р≥вн≥. ÷е, зв≥сно, не означало, що в≥н не м≥г бути ефективним, але це мала довести практика.

Ћен≥нськ≥ погл¤ди на тактику б≥льшовицькоњ парт≥њ (котра, ¤к проголошувалос¤, репрезентувала пролетар≥ат) щодо сел¤нства складалис¤ й детал≥зувалис¤ на основ≥ зауваженн¤ ћаркса про те, що пролетарську революц≥ю можна п≥дтримати новим вар≥антом н≥мецькоњ —ел¤нськоњ в≥йни XVI ст. ” своњй книз≥ Уƒв≥ тактики соц≥ал-демократ≥њ в демократичн≥й революц≥њФ (1905) Ћен≥н напол¤гав на стад≥њ Уреволюц≥йно-демократичноњ диктатури пролетар≥ату ≥ сел¤нстваФ, однак це було лише тимчасовим, нав≥ть не прихованим тактичним ходом: на тих самих стор≥нках Ћен≥н твердить, що коли його коал≥ц≥¤ в≥зьме владу, Утод≥ см≥шно буде й говорити про ДЇдн≥сть вол≥" пролетар≥ату ≥ сел¤нства, про демократичну диктатуру ≥ т. д. “од≥ ми подумаЇмо безпосередньо про соц≥ал≥стичну диктатуру пролетар≥атуФ. “ут ми пом≥чаЇмо дефект у б≥льшовицьких погл¤дах на проблему села, ¤кий виразно в≥дчувавс¤ прот¤гом усього висв≥тлюваного нами пер≥оду, Ч Увинах≥дФ або принаймн≥ значне переб≥льшенн¤ соц≥альних чи економ≥чних в≥дм≥нностей у сел¤нському середовищ≥. У—≥льський пролетар≥атФ у –ос≥њ справд≥ ≥снував: у 1897 p. 1 млн 837 тис. ос≥б вказували на працю за платню в с≥льському господарств≥ та ≥нших непромислових галуз¤х ¤к на своЇ головне, хоч, звичайно, не Їдине зан¤тт¤, а ще набагато б≥льше людей наймалос¤ тимчасово (в л≥тн≥й сезон). ќднак, ¤к ми побачимо дал≥, вони не справл¤ли ¤когось ≥стотного впливу на соц≥ально-класову ситуац≥ю в крањн≥ й до того ж не мали пролетарськоњ св≥домост≥ в њњ марксистському розум≥нн≥.

—л≥дом за Ћен≥ним п≥зн≥ше також робилис¤ спроби розд≥лити сел¤н на Уб≥дн¤к≥вФ ≥ Усередн¤к≥вФ. ѕри цьому нав≥ть сам Ћен≥н розум≥в: сел¤нин, ¤кий мешкав поблизу великого м≥ста ≥ спец≥ал≥зувавс¤ на виробництв≥ дл¤ нього молочно-товарноњ продукц≥њ, м≥г бути заможним (хай би й не мав кон¤), так само ¤к сел¤нин ≥з трьома к≥ньми, що проживав у степу, м≥г таким не бути. јле на теоретичному р≥вн≥ под≥бн≥ ¤вища не анал≥зувалис¤. „астково з ц≥Їњ причини лен≥нськ≥ у¤вленн¤ про сел¤нство та процеси його розшаруванн¤ часто м≥н¤лис¤ й в≥дзначалис¤ непосл≥довн≥стю, та в одному пункт≥ в≥н ≥ його приб≥чники залишалис¤ непохитними (й це в≥д≥грало вир≥шальну роль у наступних под≥¤х): куркуль Ї ворогом. Ћен≥н припускав, що куркуль Ч це клас багатих сел¤н-експлуататор≥в, проти ¤ких Ч п≥сл¤ л≥кв≥дац≥њ панства у властивому розум≥нн≥ цього слова Ч могла обернутис¤ ненависть б≥дн¤к≥в. Ќасправд≥ ж слово УкуркульФ означало с≥льського лихвар¤, заможного господар¤, котрий додатково орендував землю. «вичайно на одне, а то й на дек≥лька с≥л припадало т≥льки одне куркульське господарство. Ѕудь-¤кий заможний сел¤нин час в≥д часу давав позички, що само по соб≥ ц≥лком природно. “ому куркулем називали т≥льки того, дл¤ кого лихварство й под≥бн≥ ман≥пул¤ц≥њ ставали головним джерелом прибутк≥в. Ќародник ќ. јптекман, ¤кий залишив правдиву розпов≥дь про св≥й досв≥д сп≥лкуванн¤ з рос≥йським сел¤нством, зауважував: коли хтось говорив сел¤нам, що УкуркульФ висмоктуЇ з них кров, т≥ ≥рон≥чно в≥дпов≥дали: У÷≥ доброхоти н≥¤к не можуть пережити, що де¤к≥ сел¤ни заможн≥ш≥Ф, або зауважували, що не кожний м≥цний сел¤нин Ч обов'¤зково куркуль, ≥ що Ум≥ськ≥Ф не розум≥ють сел¤нського житт¤.

«≥ свого боку Ћен≥н нав≥ть у 1899 p., коли уживав терм≥н УкуркульФ у в≥дпов≥дному значенн≥ цього слова (тобто розум≥ючи п≥д ним с≥льського лихвар¤), не бажав в≥др≥зн¤ти цей тип УексплуататораФ в≥д тих, хто використовував найману працю, й напол¤гав на тому, що це були Удв≥ форми одного й того самого економ≥чного ¤вищаФ. ѕо сут≥, н≥ Ћен≥н, н≥ його спадкоЇмц≥ так ≥ не спромоглис¤ дати ч≥тке визначенн¤: хто так≥ куркуль, середн≥й ≥ б≥дний сел¤нин з точки зору соц≥ально-економ≥чноњ категор≥њ. Ќа запитанн¤ Ч що ж це таке Ч куркуль? Ч Ћен≥н роздратовано в≥дпов≥дав: УЌа м≥сц¤х розберутьс¤, хто Ї куркулемФ (цит. за ј. Ќоувом).

“а в будь-¤кому випадку Укласове ворожа менш≥стьФ т≥Їю чи ≥ншою м≥рою мала бути автоматично вт¤гненою в жорстоку боротьбу з рештою сел¤нства, що розпалювалас¤ на сел≥, ≥ ¤кби нав≥ть сел¤нин не поставивс¤ до ц≥Їњ меншост≥ УворожеФ, це за нього зробили б комун≥сти.

Ѕ≥льше того, в б≥льшовицькому п≥дход≥ до класовоњ боротьби ≥снувало припущенн¤, ¤ке не висловлювалос¤ в≥дкрито. ¬ серпн≥ 1917 p. в њдальн≥ —мольного в≥дбулас¤ багатозначна розмова м≥ж ‘. ƒзержинським (що невдовз≥ очолив лен≥нську „ ) ≥ меншовицьким пров≥дником –афањлом јбрамовичем (передаЇтьс¤ за спогадами –. јбрамовича). ƒзержинський запитав:

УЧ ¬и пам'¤таЇте промову Ћассал¤ про суть конституц≥њ?

Ч “ак, зв≥сно, пам'¤таю.

Ч ¬≥н сказав, що конституц≥ю визначаЇ взаЇмозв'¤зок реальних пол≥тичних ≥ соц≥альних сил у крањн≥. ј ¤ким шл¤хом зм≥нюЇтьс¤ такий взаЇмозв'¤зок?

Ч Ќу, через процес економ≥чного та пол≥тичного розвитку, еволюц≥ю нових форм економ≥ки, виникненн¤ нових клас≥в тощо, тобто це все те, що ви сам≥ дуже добре знаЇте.

Ч ј чи можна зм≥нити цей взаЇмозв'¤зок, скаж≥мо, шл¤хом п≥дкоренн¤ чи знищенн¤ де¤ких клас≥в?Ф

–оком п≥зн≥ше √. «≥нов'Їв, тод≥ один ≥з л≥дер≥в новоњ рад¤нськоњ держави, зазначив у публ≥чн≥й промов≥ в ѕетроград≥: Ући повинн≥ привернути до себе 90 млн з≥ 100 млн населенн¤ –ад¤нськоњ –ос≥њ. ўо ж до решти, то з ними нема про що говорити. ѓх треба знищитиФ (за газ. У—ев. коммунаФ в≥д 19 верес. 1918 p.). Ќаступн≥ под≥њ показали, що «≥нов'Їв помиливс¤: основним об'Їктом масових репрес≥й стали не УрештаФ, а саме т≥ класи, ¤к≥ становили б≥льш≥сть населенн¤ крањни.

2
”крањнський народ ≥ лен≥н≥зм

—хоже на те, що головною причиною того, чому висв≥тлюваними тут под≥¤ми «ах≥д н≥коли по-справжньому не зац≥кавивс¤, було нерозум≥нн¤ чи незнанн¤ сили украњнського нац≥онального почутт¤, украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥. «начною м≥рою це було викликане тим, що в нин≥шньому стол≥тт≥ незалежна ”крањнська держава протрималас¤ лише к≥лька рок≥в (≥ то з перервами), так ≥ не спром≥гшись закласти п≥двалини дл¤ свого ≥снуванн¤ Ч н≥ ф≥зично, н≥ у св≥тов≥й св≥домост≥. ƒор≥внюючи за територ≥Їю ‘ранц≥њ, а за к≥льк≥стю населенн¤ переважаючи ѕольщу, ”крањна була найб≥льшою з Ївропейських крањн, котр≥ не д≥стали незалежност≥ (х≥ба що на короткий час) у пер≥од м≥ж двома св≥товими в≥йнами. (√овор¤чи про втрачену украњнську державн≥сть, н≥ в ¤кому раз≥ не можна твердити, що в цьому завинив рос≥йський народ. —имвол рос≥йськоњ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ Ч ќ. —олжен≥цин спод≥ваЇтьс¤ на братерськ≥ взаЇмини м≥ж трьома сх≥днослов'¤нськими народами Ч рос≥йським, б≥лоруським ≥ украњнським, але при цьому без будь-¤ких вагань уважаЇ: те чи ≥нше р≥шенн¤ про союз, федерац≥ю чи в≥докремленн¤ маЇ бути справою в≥льного вибору самих украњнц≥в, ≥ жодний рос≥¤нин не см≥Ї вир≥шувати це за них.)

Ќа «аход≥ було мало в≥домо про самост≥йну украњнську культурну традиц≥ю. ”крањну зображували на мапах ¤к частину –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, нер≥дко просто ¤к Ућалорос≥юФ; вважалос¤, що њњ населенн¤ розмовл¤Ї мовою, чию близьк≥сть чи в≥дм≥нн≥сть в≥д рос≥йськоњ неможливо ч≥тко збагнути. Ќасправд≥ в≥дм≥нн≥сть украњнськоњ мови ≥снувала задовго до п≥дкоренн¤ «апор≥зькоњ —≥ч≥  атериною II, але в≥д того часу правител≥ –ос≥њ й нав≥ть ≥нш≥ рос≥¤ни Ч теоретично-л≥берального напр¤му Ч трактували њњ не б≥льше, н≥ж д≥алект рос≥йськоњ.

ƒл¤ рос≥йських цар≥в, ¤к ≥ дл¤ рад¤нських правител≥в, остаточна мовна й нац≥ональна асим≥л¤ц≥¤ украњнц≥в здавалас¤ ц≥лком природною р≥ччю. „ому ж так не сталос¤? ѕередус≥м ви¤вилос¤, що кор≥нн¤ староњ украњнськоњ мови серед м≥льйон≥в с≥льського населенн¤ глибш≥ та м≥цн≥ш≥, н≥ж гадалос¤, а тому й не спостер≥галос¤ тенденц≥њ до њњ злитт¤ з рос≥йською,Ч сел¤ни розмовл¤ли або т≥Їю, або ≥ншою. ƒал≥ хоч дл¤ город¤н-рос≥¤н ≥ тих ≥ндив≥д≥в украњнського походженн¤, що вв≥брали в себе пан≥вну культуру, рос≥йська мова стала р≥дною, пор¤д ≥з основним сел¤нським масивом в ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших крањнах, ≥снували групи осв≥чених патр≥от≥в, котр≥ не в силах були спостер≥гати, ¤к в ≥м'¤ так званого УпрогресуФ зникаЇ њхн¤ самобутн¤ мова й культура. ¬они-то й в≥д≥грали велику роль у тому, що асим≥л¤ц≥йн≥ тенденц≥њ не були остаточно реал≥зован≥.

ѕопри всю свою в≥дм≥нн≥сть, украњнська та рос≥йська мови Ч це паростки одн≥Їњ Ч сх≥днослов'¤нськоњ Ч л≥нгв≥стичноњ родини, так само ¤к шведська й норвезька Ч в≥дгалуженн¤ скандинавськоњ г≥лки германськоњ, а ≥спанська й португальська Ч ≥бер≥йськоњ г≥лки романськоњ родин. “а в будь-¤кому випадку л≥нгв≥стична близьк≥сть тих або ≥нших народ≥в не маЇ вир≥шального пол≥тичного й культурного значенн¤. “ак, на референдум≥ 1905 p. Ќорвег≥¤ продемонструвала своЇ непереборне прагненн¤ добитис¤ незалежност≥ в≥д Ўвец≥њ. √олландська мова ≥сторично Ї вар≥антом нижньон≥мецького д≥алекту, а проте голландц≥ мали багато нагод ви¤вити своЇ небажанн¤ п≥дкоритис¤ Ќ≥меччин≥, й одну з них Ч зовс≥м недавно. ÷е саме стосуЇтьс¤ й думки, н≥бито ”крањна завжди була частиною, нав≥ть природною частиною –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ або –ад¤нського —оюзу.

≤сторично украњнц≥ Ч це стародавн¤ нац≥¤, ¤ка висто¤ла й вижила наперек≥р ус≥м лихол≥тт¤м. ¬елик≥ кн¤з≥  ињвськоњ –ус≥ тримали п≥д своЇю рукою вс≥х сх≥дних слов'¤н, але внасл≥док монгольськоњ навали 1240 p. њхн¤ держава розпалас¤. —лов'¤нське населенн¤ земель, розташованих на п≥вн≥ч в≥д  ињвськоњ –ус≥, п≥втора стол≥тт¤ проживало п≥д монголами ≥ згодом утворило ћосков≥ю, ¤ка пот≥м почала називатис¤ –ос≥Їю. ћешканц≥ ж земель, розташованих п≥вденн≥ше московит≥в, стали украњнц¤ми, котр≥ ор≥Їнтувалис¤ на «ах≥д ≥ розвивалис¤ п≥д впливом Ївропейських держав. —початку вони об'Їдналис¤ з ¬еликим кн¤з≥вством Ћитовським, оф≥ц≥йною мовою ¤кого була украњнська, а згодом потрапили пад владу ѕольщ≥.

—аме п≥д час польського пануванн¤ Ч в друг≥й половин≥ XVI ст.Ч були започаткован≥ украњнське друкарство ≥ школи. ќтже, у склад≥ ц≥Їњ великоњ та р≥знор≥дноњ федерац≥њ украњнц≥ в≥дновили своЇ нац≥ональне ≥снуванн¤, в той час ¤к значна частина њхн≥х земель лежала наполовину збезлюднена, спустошена наскоками кримських татар. “од≥ ж з'¤вл¤ютьс¤ перш≥ козаки Ч украњнськ≥ фл≥бустьЇри. —початку вони полювали та рибалили в степу, пот≥м навчилис¤ оборон¤тис¤ в≥д татар, а п≥д к≥нець XVI ст. спорудили своњ власн≥ фортец≥ й стали незалежним в≥йськовим чинником. ” 1550-х роках вони заснували «апор≥зьку —≥ч Ч великий укр≥плений таб≥р у понизз≥ дн≥провських порог≥в, на рубеж≥ татарських навал. ѕрот¤гом двох стол≥ть —≥ч була в≥йськовою республ≥кою того типу, що виникав час в≥д часу в ≥нших м≥сц¤х у под≥бних умовах: демократична Ч в мирний час ≥ дисципл≥новане в≥йсько Ч п≥д час в≥йни. Ќезабаром козаки почали очолювати сел¤нськ≥ повстанн¤ проти своњх ном≥нальних пан≥в-пол¤к≥в. Ќеск≥нченн≥ в≥йни й угоди з ѕольщею врешт≥-решт привели до усп≥шного заснуванн¤ гетьманом Ѕогданом ’мельницьким ”крањнськоњ держави (1649). ¬≥д цього часу ћосква пост≥йно втручалас¤ у справи ”крањни, аж поки гетьман ≤ван ћазепа не уклав союз ≥з шведським королем  арлом XII проти заз≥хань ѕетра ≤. —≥ч п≥дтримала гетьмана, однак поразка  арла п≥д ѕолтавою в 1709 p. обернулас¤ дл¤ ”крањни катастрофою.

ѕрот¤гом XVIII ст. ћосква спочатку продовжувала визнавати автоном≥ю √етьманщини, але водночас дедал≥ б≥льше зм≥цнювала св≥й вплив у тому, що стосувалос¤ вибор≥в гетьмана, й пост≥йно посилювала тиск на новообраних украњнських правител≥в. √етьманщина була остаточно скасована в 1764 p., хоч де¤к≥ з њњ зовн≥шн≥х форм збер≥галис¤ до 1781 p. ¬ 1775 p. рос≥¤ни неспод≥вано зруйнували «апор≥зьку —≥ч, чиЇ в≥йсько воювало на њхньому боц≥ проти турк≥в у в≥йн≥ 1769Ч1774 pp.  ошового отамана заслали на —оловецьк≥ острови в Ѕ≥лому мор≥, а полковник≥в Ч у —иб≥р (майже точне пров≥щенн¤ дол≥ њхн≥х спадкоЇмц≥в у 20-х ≥ 30-х роках XX ст.). “ак, про≥снувавши понад стол≥тт¤, украњнська державн≥сть (¤к, до реч≥, й польська) впала, не маючи сили боротис¤ проти великого й могутнього супротивника.

як ≥ ѕольща, козацько-гетьманська держава була за своњм типом конституц≥йно-парламентською. Ѕудучи, зв≥сно, багато в чому недосконалою, вона разом ≥з тим не мала власних традиц≥й жорстокого кр≥пацтва й деспотизму, накинених њй уже —анкт-ѕетербургом. “им часом украњнськ≥ сел¤ни та козаки, що залишалис¤ п≥д ѕольщею ≥ з року в р≥к п≥дн≥малис¤ проти нењ на повстанн¤, в≥дом≥ в ≥стор≥њ п≥д назвою гайдамацьких, незабаром теж потрапили п≥д волод≥нн¤ частково –ос≥њ, частково Ч сп≥льника останньоњ в под≥лах ѕольщ≥ Ч јвстр≥њ. ѕрот¤гом наступних стол≥ть Узах≥дноукрањнськийФ елемент, в≥льний в≥д рос≥йського впливу (хоч ≥ менший к≥льк≥сно, н≥ж на решт≥ украњнських земель), мав б≥льш≥ можливост≥ дл¤ свого пол≥тичного та культурного розвитку й був могутн≥м чинником визр≥ванн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥

—л≥дом за пол≥тичним управл≥нн¤м у Урос≥йському стил≥Ф в ”крањн≥ було запроваджено типовий дл¤ –ос≥њ економ≥чний спос≥б управл≥нн¤. ¬еличезн≥ маЇтки передавали у власн≥сть царським фаворитам. ”кази 1765Ч1796 pp. знищили вольност≥ украњнського сел¤нина, зв≥вши його до становища рос≥йського. ѕри цьому сл≥д пам'¤тати, що в ”крањн≥ в≥д кр≥пацтва терп≥ли приблизно два покол≥нн¤ (а щоб витруњти з народноњ пам'¤т≥ спогади про минул≥ часи, звичайно потр≥бно б≥льше двох покол≥нь).

як писав ќ. √ерцен у своЇму часопис≥ У олоколФ, Унещасна крањна протестувала, але не могла протисто¤ти ц≥й фатальн≥й лавин≥, що котилас¤ з ѕ≥вноч≥ до „орного мор¤, покриваючи все... одноман≥тною пеленою рабстваФ.

«агальне поневоленн¤ сел¤нства супроводжувалос¤ утисками украњнськоњ мови та культури. ¬ церковн≥й служб≥ обр¤ди зам≥нювалис¤ на рос≥йськ≥ ¬ 1740 p. в Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥ нал≥чувалос¤ 866 шк≥л, в 1800 p.Ч жодноњ. «асновану ще 1632 року  иЇво-ћогил¤нську академ≥ю в 1819 p. було перетворено на чисто богословський заклад. ≤ хоч у XVIII ст. загибель ”крањни ¤к держави та запровадженн¤ в н≥й суто рос≥йських ¤вищ Ч кр≥пацтва й самодержавства Ч ще не призвели до знищенн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ самосв≥домост≥, прот¤гом наступного стол≥тт¤ за допомогою згаданих ≥ под≥бних до них заход≥в царизм все-таки спром≥гс¤ звести њњ до надзвичайно низького р≥вн¤.

¬ р≥зн≥ часи окрем≥ украњнськ≥ пров≥дники шукали чужоземноњ п≥дтримки у створенн≥ самост≥йноњ ”крањнськоњ держави. јле ключ до украњнського нац≥онального виживанн¤ м≥стивс¤ в царин≥ народноњ культури. —ел¤нство й дал≥ вживало украњнську мову, а п≥сн≥ й думи з козацького минулого, що були частиною њхньоњ нац≥ональноњ спадщини, так ≥ не вдалос¤ викор≥нити. Ќа св≥дом≥шому р≥вн≥ з'¤вивс¤ перший тв≥р сучасною украњнською мовою Ч парод≥¤ ≤вана  отл¤ревського на ¬ерг≥л≥Їву У≈нењдуФ (1798). ѕрот¤гом першоњ половини XIX ст. було з≥брано численний фольклорний матер≥ал. ј в 1840 p. видатний украњнський поет “арас Ўевченко (1814Ч1861), народжений у кр≥пацтв≥, почав друкувати своњ чудов≥ л≥ричн≥ й патр≥отичн≥ поез≥њ, вплив ¤ких на розвиток нац≥ональноњ самосв≥домост≥ украњнц≥в не можна переоц≥нити. Ўевченка заарештували в 1847 p. й заслали р¤довим во¤ком на «акасп≥й, де в≥н пров≥в 10 рок≥в. …ого твори були заборонен≥ й повн≥стю надрукован≥ в –ос≥њ лише в 1907 p.

Ќа початку XIX ст. в ™вроп≥ було чимало людей, под≥бних до тих, ¤ких по-н≥мецьки називають Naturvolk (д≥ти природи), њхн≥ мови д≥лилис¤ на дес¤тки н≥кому не в≥домих, схожих один до одного д≥алект≥в, а за способом мисленн¤ цих людей аж н≥¤к не можна було в≥днести до ≥нтелектуальноњ ел≥ти. ѕредставники цього типу трапл¤лис¤ серед балканських народ≥в ≥ в ≥нших м≥сц¤х.

”крањнц≥ в цей час також мали де¤к≥ з цих рис, однак њхн¤ давн¤ високорозвинена нац≥ональна св≥дом≥сть н≥коли ц≥лком не зникала. ѕродовжували ≥снувати в≥дм≥нност≥ м≥ж рос≥¤нами та украњнц¤ми, а чуж≥ дл¤ останн≥х рос≥йськ≥ чи зрусиф≥кован≥ пани т≥льки загострювали ≥ зм≥цнювали ц≥ в≥дм≥нност≥. Ўевченко ж узагал≥ категорично ототожнював ганьбу кр≥пацтва з ганьбою русиф≥кац≥њ.

” ставленн≥ –ос≥њ до ”крањни сл≥д в≥дзначити одну характерну особлив≥сть. ясна р≥ч, нац≥ональна дискрим≥нац≥¤ гн≥тила нестерпним т¤гарем населенн¤ ус≥х територ≥й, п≥двладних –ос≥њ, й висл≥в Утюрма народ≥вФ стосовно нењ був ц≥лком справедливий. ”насл≥док завойовницьких воЇн до складу ≥мпер≥њ потрапили —ередн¤ јз≥¤,  авказ, ѕольща, ѕрибалтика. ѕри цьому њхн≥ наради в≥д самого початку сприймалис¤ ¤к чужий рос≥¤нам елемент, а в≥дпов≥дно й асим≥л¤ц≥¤ њх, в≥д чого царизм н≥коли не в≥дмовл¤вс¤, в≥дсувалас¤ на майбутнЇ. «овс≥м ≥накше сто¤ла справа з ”крањною Ч в ≥сторичному й нац≥онально-культурному в≥дношенн¤х –ос≥¤ ототожнювала њњ ≥з собою. “ож нав≥ть наприк≥нц≥ XIX ст., б≥льше того Ч в нову революц≥йну епоху думка, що ”крањна, котру рос≥йськ≥ ≥мпер≥ал≥сти завжди вважали нев≥дд≥льною Ч хоч ≥ще не остаточно асим≥льованою Ч частиною –ос≥њ, могла насправд≥ прагнути зв≥льнитис¤ в≥д контролю з ѕ≥вноч≥,Ч така думка приголомшувала б≥льше, н≥ж оп≥р народ≥в недавно завойованих або менших за територ≥Їю, або неслов'¤нських за складом населенн¤ земель. ўо ж до найл≥беральн≥шоњ частини рос≥йськоњ ≥нтел≥генц≥њ, ц≥лковито заангажованоњ на боротьбу з абсолютизмом, то вона заперечувала саму ≥дею самост≥йност≥ чи бодай ном≥нальноњ автоном≥њ ”крањни.

ѕод≥бн≥ у¤вленн¤ грунтувалис¤ на де¤ких специф≥чних обставинах, таких, наприклад, ¤к масов≥ переселенн¤ рос≥¤н в ”крањну. «давалос¤, що њњ кор≥нне населенн¤, ¤к ≥ в де¤ких ≥нших рег≥онах ™вропи (наприклад, у „ех≥њ), майже повн≥стю складалос¤ ≥з сел¤н та св¤щеник≥в. ” пер≥од становленн¤ кап≥тал≥зму рос≥йськ≥ сел¤ни, б≥дн≥ш≥ за украњнських, тис¤чами њхали в ”крањну, щоб найн¤тис¤ тут на створюван≥ п≥дприЇмства. ќтже, промисловий розвиток ≥мпер≥њ в XIX ст. супроводжувавс¤ значними зм≥нами в етн≥чному склад≥ ”крањни, передус≥м за рахунок м≥ських роб≥тник≥в Ч рос≥¤н за нац≥ональн≥стю.

Ќа початку 1860-х рок≥в ѕетербург провадив у нац≥ональн≥й пол≥тиц≥ досить л≥беральний курс, ≥ в ”крањн≥ тод≥ зросло число украњнських товариств ≥ пер≥одичних видань. ќднак царський указ 1863 p. оголосив, що украњнськоњ мови Уне ≥снуЇФ, бо вона Ї лише д≥алектом рос≥йськоњ, й заборонив украњномовн≥ виданн¤ (за вин¤тком белетристики). ѕ≥д особливо сувору заборону п≥дпадали книжки Урел≥г≥йного та осв≥тнього характеруФ й так≥, що Узвичайно призначалис¤ дл¤ початкового читанн¤ простими людьмиФ. ƒе¤ких д≥¤ч≥в украњнськоњ культури було депортовано до ѕ≥вн≥чноњ –ос≥њ, украњнськ≥ ж школи та газети закрито.

ѕопри вс≥ ц≥ ур¤дов≥ заходи, украњнськ≥ товариства (громади) продовжували ≥снувати ≥ в 1870-х роках. ќбмежен≥ у своњй легальн≥й д≥¤льност≥ розв≥дками науково-досл≥дницького характеру, вони, однак, ≥ дал≥ плекали нац≥ональну ≥дею, що викликало по¤ву наступного указу (1876). ¬≥н обмежував публ≥кац≥њ з украњнознавства ≥сторичними документами, заборон¤в театральн≥ й музичн≥ вистави з украњнськоњ тематики й л≥кв≥дував головн≥ рос≥йськомовн≥, але проукрањнськи настроЇн≥ друкован≥ органи. ѕ≥сл¤ цього розгорнулас¤ активна русиф≥каторська кампан≥¤, котра, вт≥м, не дуже позначалас¤ на украњнському сел¤нств≥. ”р¤д дос¤г безсумн≥вного усп≥ху лише в одному Ч сел¤ни були позбавлен≥ украњномовних видань ≥ нац≥ональних шк≥л. як насл≥док, в ”крањн≥ надзвичайно зросла к≥льк≥сть неписьменних Ч до 80% усього населенн¤.

«а дещо, може, драматизованими словами ѕетра √ригоренка, Упрот¤гом стол≥ть, що њх украњнц≥ провели в рос≥йськ≥й ≥мперськ≥й держав≥, вони забули своЇ нац≥ональне ≥м'¤ ≥ призвичањлис¤ до ≥мен≥, ¤ке њхн≥ колон≥затори нав'¤зали њм,Ч малоросиФ. Ќезважаючи на це, серед сел¤нства й дал≥ продовжували жити думи час≥в √етьманщини та —≥ч≥. “ворча ≥нтел≥генц≥¤ збер≥гала украњнську ≥дею. ¬ 1897 p. було засновано нелегальну ¬сеукрањнську демократичну орган≥зац≥ю дл¤ координуванн¤ д≥¤льност≥ нац≥ональних культурних ≥ громадських груп. ≤ все ж цього було недосить, щоб напередодн≥ XX ст. можна було говорити про початок масового визвольного руху серед украњнського населенн¤. ¬≥дродженн¤ нац≥њ ви¤вилос¤ неспод≥ваним ≥ непереборним. «а твердженн¤м пров≥дного д≥¤ча украњнського нац≥онального руху ћиколи  овалевського, цей рух набув справжньоњ масовост≥ в 1912 p.

” 1902 p. сталис¤, а в 1908 p.Ч повторилис¤ значн≥ сел¤нськ≥ заворушенн¤. ÷е була важлива ознака пробудженн¤ народних низ≥в, оск≥льки на в≥дм≥ну в≥д владущих клас≥в, ¤к≥ складалис¤ головним чином ≥з неукрањнц≥в, кор≥нне Ч в основному с≥льське Ч населенн¤ було украњнським. Ќац≥онал≥стичний рух, що народжувавс¤, мав в ”крањн≥ (¤к ≥ в ѕольщ≥, в майбутн≥й „ехо-—ловаччин≥ та ≥нших крањнах) переважно соц≥ал≥стичний напр¤м. ѕерша справд≥ пол≥тична парт≥¤ Ч –еволюц≥йна украњнська парт≥¤ (–”ѕ),заснована в 1900 p., невдовз≥ потрапила п≥д марксистський вплив ≥ розкололас¤. ќдна њњ частина приЇдналас¤ до –ос≥йськоњ соц≥ал-демократичноњ роб≥тничоњ парт≥њ (–—ƒ–ѕ), але скоро припинила ≥снуванн¤, а друга, прибравши назву ”крањнськоњ соц≥ал-демократичноњ роб≥тничоњ парт≥њ (”—ƒ–ѕ), в≥д≥йшла в≥д Ћен≥на на грунт≥ самовр¤дуванн¤. ќдн≥Їю з найважлив≥ших нац≥ональних парт≥й була ”крањнська парт≥¤ соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в (есер≥в), ¤ка, щоправда, аж до 1917 p. не користувалас¤ велик≥м впливом.

” 1905 p. з'¤вилас¤ перша в ≥мпер≥њ украњномовна газета Ч У’л≥боробФ, а сл≥дом за нею почали виходити й ≥нш≥ (особливо сл≥д в≥дзначити першу украњнську щоденну газету У–адаФ). 1907 року, нагадаЇмо, вийшло друком повне виданн¤ твор≥в “араса Ўевченка. ¬ ƒержавних ƒумах р≥зного скликанн¤, обраних за конституц≥Їю внасл≥док революц≥њ 1905 p., активно д≥¤ли украњнськ≥ депутати. ¬ ѕерш≥й ƒум≥ вона сформували блок ≥з 40 представник≥в, а в ƒруг≥й висунули вимогу автоном≥њ ”крањни.

¬извольний рух наражавс¤ на численн≥ перешкоди. “ак, у 1910 p. —толип≥н, ¤кий попри всю свою прогресивн≥сть в економ≥чних питанн¤х був типовим рос≥йським ≥мпер≥ал≥стом у нац≥ональному, дав вказ≥вку закрити украњнськ≥ культурн≥ товариства й видавництва, а також припинити читанн¤ лекц≥й украњнською мовою в ун≥верситетах. “им самим фактично заборон¤вс¤ Упубл≥чнийФ ужиток украњнськоњ мови. ¬ цьому питанн≥ проти —толип≥на не виступила рос≥йська УпрогресивнаФ чи УрадикальнаФ преса, хоч де¤к≥ пом≥ркован≥ л≥берали й висловлювалис¤ в п≥дтримку украњнських культурних (але не пол≥тичних!) вимог.

ј проте загасити нац≥ональний рух було вже неможливо. Ќовим могутн≥м стимулом дл¤ його п≥днесенн¤ стало в≥дзначенн¤ в 1914 p. стор≥чч¤ з дн¤ народженн¤ “араса Ўевченка, проведене попри шалений оп≥р ≥з боку ур¤довц≥в. ” ц≥й патр≥отичн≥й акц≥њ брали також участь сел¤ни.

ѕ≥д час першоњ св≥товоњ в≥йни украњнська преса перебувала п≥д забороною. Ѕуло припинено всю нац≥ональну осв≥тню д≥¤льн≥сть. Ќезважаючи на вс≥ засв≥дченн¤ ло¤льност≥ з боку пров≥дних украњнських д≥¤ч≥в, њх заарештовували та засилали.

« марксистського погл¤ду нац≥ональн≥сть Ч це порожнЇ м≥сце. Уѕролетар≥ат не маЇ своЇњ крањниФ,Ч твердили ћаркс ≥ ≈нгельс, а в УЌ≥мецьк≥й ≥деолог≥њФ визначали пролетар≥ат ¤к ут≥ленн¤ л≥кв≥дац≥њ вс≥х клас≥в, нац≥ональностей тощо в межах сучасного сусп≥льства.

¬ 1916 p. Ћен≥н за¤вл¤в у прац≥ У—оц≥ал≥стична революц≥¤ ≥ право нац≥й на самовизначенн¤Ф: Ућетою соц≥ал≥зму Ї не т≥льки знищенн¤ роздробленост≥ людства на мал≥ держави ≥ вс¤коњ в≥дособленост≥ нац≥й, не т≥льки зближенн¤ нац≥й, але й злитт¤ њхФ. ¬ у¤вленн≥ Ћен≥на нац≥¤ була ≥сторичною категор≥Їю, характерною дл¤ специф≥чноњ економ≥чноњ доби, в даному раз≥ дл¤ кап≥тал≥зму. –азом ≥з тим ще в 1914 p. в≥н наголошував (у прац≥ Уѕро право нац≥й на самовизначенн¤Ф): У—аме тому ≥ т≥льки тому, що –ос≥¤ разом ≥з сус≥дн≥ми крањнами переживаЇ цю епоху (кап≥тал≥стичну.Ч –ед. ), нам потр≥бен пункт про право нац≥й на самовизначенн¤ в наш≥й програм≥Ф.

¬изнавши, що нац≥ональн≥ прагненн¤ справд≥ ≥снують прот¤гом неозначеного перех≥дного пер≥оду, Ћен≥н обм≥рковував, ¤к використати њх у своњх ц≥л¤х. —аме у зв'¤зку з п≥днесенн¤м нац≥ональних рух≥в п≥д час першоњ св≥товоњ в≥йни в≥н оголосив у прац≥ Уѕ≥дсумки дискус≥њ про самовизначенн¤Ф (1916) свою в≥дому тезу: У√енеральн≥ штаби в тепер≥шн≥й в≥йн≥ ретельно стараютьс¤ використати вс¤кий нац≥ональний ≥ революц≥йний рух у табор≥ њх противник≥вФ. ћи були б дуже поганими революц≥онерами, ¤кби у велик≥й визвольн≥й боротьб≥ пролетар≥ату за соц≥ал≥зм не зум≥ли використати вс¤кого народного руху проти окремих лих ≥мпер≥ал≥зму в ≥нтересах загостренн¤ ≥ розширенн¤ кризиФ.

“аким чином, дл¤ лен≥нськоњ доктрини нац≥ональн≥ рухи й питанн¤ нац≥онального суверен≥тету Ч це пром≥жн≥ ¤вища буржуазного характеру, що њх комун≥сти можуть використати у важлив≥ш≥й (дл¤ них) класов≥й боротьб≥. « цього робитьс¤ висновок про виб≥рков≥сть такого використанн¤: рухам, некорисним дл¤ комун≥стичноњ ≥дењ, треба вс≥л¤ко протисто¤ти. Ћен≥н писав у Уѕ≥дсумках...Ф: Уякщо к≥лька народ≥в почнуть соц≥ал≥стичну революц≥ю... а ≥нш≥ народи будуть головними стовпами буржуазноњ реакц≥њ,Ч ми теж повинн≥ бути за революц≥йну в≥йну з ними, за те, щоб Дроздавити" њх, за те, щоб зруйнувати, вс≥ њх форпости, хоч би ¤к≥ др≥бнонац≥ональн≥ рухи тут висувалисьФ; Уокрем≥ вимоги демократ≥њ, в тому числ≥ самовизначенн¤, не абсолют, а частинка загальнодемократичного (тепер: загально-соц≥ал≥стичного) св≥тового руху. ћожливо, що в окремих конкретних випадках частинка суперечить загальному, тод≥ треба в≥дкинути њњФ. ќтже, виход¤чи з того принципу, що У≥нтереси демократ≥њ одн≥Їњ крањни треба п≥дпор¤дковувати ≥нтересам демократ≥њ к≥лькох ≥ вс≥х крањнФ, будь-¤ким специф≥чним нац≥ональним рухом треба пожертвувати.

≈нгельс, зазначав Ћен≥н, ще в 1849 p. писав: н≥мц≥, угорц≥, пол¤ки та ≥тал≥йц≥ Урепрезентують революц≥юФ, тод≥ ¤к п≥вденн≥ слов'¤ни Урепрезентують контрреволюц≥юФ, ≥ так було тис¤чу рок≥в. ћаркс за¤вл¤в (у той час, коли н≥мц≥ вважалис¤ Упрогресивною нац≥ЇюФ): за вин¤тком пол¤к≥в, рос≥¤н ≥, в кожному випадку, слов'¤н у “уреччин≥ жодний слов'¤нський народ не маЇ майбутнього з т≥Їњ простоњ причини, що вс≥м слов'¤нам бракуЇ найосновн≥ших ≥сторичних, географ≥чних, пол≥тичних ≥ промислових передумов дл¤ незалежност≥ та життеспроможност≥. …ому вторив ≈нгельс, пов≥домл¤ючи, наприклад, у лист≥ до  арла  аутського в≥д 7 лютого 1882 p., що в≥н дуже невисокоњ думки про мал≥ слов'¤нськ≥ народи або њх УуламкиФ. « под≥бною ж зневагою ≈нгельс ставивс¤ до Утаких страшенно нем≥чних так званих нац≥йФ, ¤к датчани, голландц≥, бельг≥йц≥, швейцарц≥ та ≥н.

ўе до революц≥њ —тал≥н написав свою головну працю з ц≥Їњ проблеми ЧУћарксизм та нац≥ональне питанн¤Ф. Ћен≥н схвалював њњ, а самого —тал≥на призначив народним ком≥саром з≥ справ нац≥ональностей у першому рад¤нському ур¤д≥ –ос≥њ (1917).

–озвиваючи лен≥нськ≥ ≥дењ, —тал≥н зазначав: трапл¤ютьс¤ випадки, коли нац≥ональн≥ рухи в де¤ких поневолених крањнах вступають у конфл≥кт з ≥нтересами розвитку пролетарського руху. ¬ цьому раз≥ про п≥дтримку нац≥ональних рух≥в, зв≥сно, не може бути й мови. ѕитанн¤ про права нац≥й не може бути ≥зольованим, самост≥йним питанн¤м, це Ч частина загальноњ проблеми пролетарськоњ революц≥њ, ¤ка п≥дпор¤дкована ц≥лому, ≥ ¤краз у рамках ц≥лого њњ й сл≥д розгл¤дати. ј ≥нод≥ виникаЇ ситуац≥¤, коли право нац≥й на самовизначенн¤ суперечить ≥ншому, вищому праву,Ч праву роб≥тничого класу, котрий маЇ вз¤ти владу й утримати њњ. “ут також право на самовизначенн¤ не може й не повинно служити перешкодою роб≥тничому класу у зд≥йсненн≥ його права на диктатуру.

¬≥дразу ж п≥сл¤ ∆овтневоњ революц≥њ сам Ћен≥н наголошував: заперечувати, що ≥нтереси соц≥ал≥зму вищ≥ за ≥нтереси права нац≥й на самовизначенн¤, може т≥льки той марксист, ¤кий порвав з основами марксизму та соц≥ал≥зму. —оц≥ал≥стична республ≥ка зробила й дал≥ продовжуЇ робити есе можливе дл¤ зд≥йсненн¤ права на самовизначенн¤ дл¤ ‘≥нл¤нд≥њ, ”крањни, ѕольщ≥, Ћитви,  урл¤нд≥њ та ≥нших крањн, але ¤кби внасл≥док порушенн¤ цього њхнього права ≥снуванню соц≥ал≥стичноњ республ≥ки виникла загроза, то само собою зрозум≥ло, що ≥нтересам республ≥ки треба було б в≥ддати перевагу.

” березн≥ 1917 p., невдовз≥ п≥сл¤ пад≥нн¤ царату, украњнськ≥ парт≥њ сформували ”крањнську ÷ентральну –аду на чол≥ з найвидатн≥шим д≥¤чем нац≥онально-визвольного руху, ≥сториком ћихайлом √рушевським (украњнський есер). ” червн≥ –ада оприлюднила в≥дозву про автоном≥ю, п≥сл¤ чого було створено перший украњнський ур¤д. …ого головою став в≥домий письменник ¬олодимир ¬инниченко (соц≥ал-демократ). ѕров≥дним членом ур¤ду був видатний економ≥ст ћихайло “уган-Ѕарановський. ” липн≥ до складу ур¤ду вв≥йшли представники нац≥ональних меншостей Ч Їврейськоњ, польськоњ, рос≥йськоњ.

—початку ÷ентральна –ада не висунула конкретних вимог щодо державноњ незалежност≥ ”крањни, але домоглас¤ важливих поступок в≥д рос≥йського “имчасового ур¤ду в ѕетроград≥. ¬ њњ руках зосереджувалас¤ фактична влада, вона користувалась п≥дтримкою б≥льшост≥ народу й нав≥ть м≥сцевих –ад. “акою була реальн≥сть, на ¤ку мусив зважати Ћен≥н п≥сл¤ жовтн¤ 1917 p.

”крањна стала першим великим прикладом примусового встановленн¤ рад¤нськоњ влади у сх≥дноЇвропейськ≥й крањн≥, незалежн≥сть ¤коњ була визнана Ћен≥ним у 1918 p. ѕод≥њ, пов'¤зан≥ з њњ завоюванн¤м ≥ запровадженн¤м у н≥й мар≥онеткових режим≥в, де¤к≥ з д≥¤ч≥в ¤ких згодом в≥дчули всю силу своњх глибоких нац≥ональних почутт≥в, знаход¤ть ч≥тк≥ аналог≥њ з тим, що 20 рок≥в п≥зн≥ше сталос¤ з прибалт≥йськими державами, а ще через п'¤ть рок≥в Ч ≥з ѕольщею та ”горщиною.

÷ентральна –ада вз¤ла всю владу в ”крањн≥ в своњ руки 16 листопада 1917 p., a 20 листопада проголосила створенн¤ ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки, не в≥дмовл¤ючись, однак, в≥д УфедеративнихФ зв'¤зк≥в ≥з –ос≥Їю (хоча з огл¤ду на те, що –ада не визнавала б≥льшовицького ур¤ду, було незрозум≥ле, з ¤ким саме ур¤дом –ос≥њ можна було вступати в так≥ зв'¤зки).

Ќа виборах до ”становчих збор≥в (27 жовтн¤ Ч 9 листопада 1917 p.) б≥льшовики д≥стали в ”крањн≥ лише 10% голос≥в, украњнськ≥ есери Ч 52 %, а основну б≥льш≥сть решти голос≥в Ч ≥нш≥ нац≥ональн≥ парт≥њ, зокрема украњнськ≥ соц≥ал-демократи та ”крањнська парт≥¤ незалежних соц≥ал≥ст≥в.

16-18 грудн¤ 1917 p. в  иЇв≥ в≥дбувс¤ з'њзд –ад, на ¤кому б≥льшовики одержали т≥льки 11 % голос≥в. “од≥ њхн≥ делегати перењхали до ’аркова, щойно зайн¤того „ервоною арм≥Їю, ≥ скликали там св≥й з'њзд –ад. —еред його делегат≥в переважали рос≥¤ни. 25 грудн¤ 1917 p. з'њзд за¤вив про створенн¤ Урад¤нського ур¤дуФ на чол≥ з ё.  оцюбинським. 22 с≥чн¤ 1918 p. ÷ентральна –ада проголосила ”крањну незалежною суверенною республ≥кою, однак 12 лютого харк≥вський мар≥онетковий ур¤д ув≥йшов до  иЇва сл≥дом за „ервовою арм≥Їю, а ÷ентральна –ада перењхала до ∆итомира.

Ѕ≥льшовицьких загарбник≥в супроводжували Упродовольч≥ загониФ, розпод≥лен≥ на групи по 10 чолов≥к. ¬иконуючи вказ≥вку Ћен≥на щодо в≥дправленн¤ на ѕ≥вн≥ч Ухл≥ба, хл≥ба ≥ хл≥ба!!!Ф, ц≥ загони рекв≥зували в украњнських селах зерно. «а документами, т≥льки з ’ерсонськоњ губерн≥њ в пер≥од м≥ж 18 лютого й 9 березн¤ 1918 p. до –ос≥њ вивезли 1090 зал≥зничних вагон≥в ≥з зерном.

Ѕ≥льшовики не припускали нав≥ть думки про переданн¤ в ”крањн≥ пол≥тичноњ влади на парт≥йному р≥вн≥ в руки самих украњнц≥в. ќдин ≥з найближчих соратник≥в Ћен≥на Ч як≥в —вердлов за¤вл¤в: У—творенн¤ окремоњ, украњнськоњ парт≥њ, ¤к би вона не називалас¤, ¤ку б програму не прийн¤ла, ми вважаЇмо небажанимФ.

ѕерший рад¤нський ур¤д в ”крањн≥ протримавс¤ лише к≥лька тижн≥в. Ѕудучи майже в≥дкритим ставлеником рос≥йського, хай би й революц≥йного, режиму, в≥н заборонив украњнськ≥ школи, культурн≥ заклади тощо. ¬загал≥ русиф≥каторська тенденц≥¤ перших рад¤нських ур¤д≥в в ”крањн≥ була ч≥тко вираженою. ѕров≥дний украњнський комун≥ст ¬. «атонський нав≥ть розпов≥дав п≥зн≥ше, ¤к голова „  в  иЇв≥ горезв≥сний ћ. Ћацис просто на вулиц¤х стр≥л¤в людей за вживанн¤ украњнськоњ мови ≥ ¤к сам «атонський ледве уникнув ц≥Їњ дол≥. ћали м≥сце й спроби перешкодити заснуванню украњнськоњ комун≥стичноњ парт≥њ (й без того фактично ном≥нальноњ) та збереженню Ч знову ж таки ном≥нальне украњнського Ч профсп≥лкового руху.

ќднак урешт≥-решт п≥д натиском н≥мецьких й австр≥йських в≥йськ б≥льшовики змушен≥ були в≥дступити. ” кв≥тн≥ 1918 p. вони оголосили про розпуск свого украњнського рад¤нського ур¤ду.

÷ентральна –ада в≥дправила своњх делегат≥в до Ѕреста, де б≥льшовики вели переговори з н≥мц¤ми ≥, зг≥дно з ≥нструкц≥¤ми Ћен≥на, змушен≥ були в≥дмовитис¤ в≥д своњх претенз≥й на ”крањну й беззастережно визнати њњ незалежн≥сть. ¬≥дтепер ”крањну експлуатували вже н≥мецьк≥ та австр≥йськ≥ в≥йська (п≥д вигл¤дом Усоюзник≥вФ). ƒержави ÷ентральноњ ос≥ прагнули використати њњ ресурси в останн≥й фаз≥ в≥йни проти ‘ранц≥њ, јнгл≥њ та —получених Ўтат≥в јмерики. 29 кв≥тн¤ 1918 p. ц≥ держави орган≥зували в ”крањн≥ державний переворот. √енерал ѕавло —коропадський проголосив себе гетьманом ≥ правив до грудн¤, спираючись на рос≥йськ≥ елементи та заможн≥ верстви населенн¤.

Ќарешт≥ було сформовано  омун≥стичну парт≥ю (б≥льшовик≥в) ”крањни, ≥ 5Ч12 липн¤ 1918 p. в ћоскв≥ в≥дбувс¤ њњ перший з'њзд. Ќезважаючи на оп≥р украњнських комун≥ст≥в на чол≥ з ћиколою —крипником, вона стала нев≥д'Їмною частиною –ос≥йськоњ комун≥стичноњ парт≥њ (б≥льшовик≥в). ƒругий з'њзд  ѕ(б)”, скликаний 17Ч22 жовтн¤ 1918 p. також у ћоскв≥, зазначив: њњ головним завданн¤м Ї об'Їднанн¤ ”крањни з –ос≥Їю. ¬≥д ≥мен≥ пол≥тбюро ÷  – ѕ(б) Ћ.  аменЇв за¤вив на з'њзд≥: у ‘≥нл¤нд≥њ, ѕольщ≥ та ”крањн≥ Угасло самовизначенн¤ нац≥й перетворилос¤ на зброю контрреволюц≥њФ.

¬се це св≥дчило про те, що б≥льшовики, ¤к ≥ б≥льш≥сть ≥нших рос≥¤н, були заскочен≥ зненацька навдивовижу швидким ≥ докор≥нним в≥дродженн¤м украњнськоњ нац≥њ. ¬они й дал≥ продовжували дивитис¤ на ”крањну, ¤к на частину УЇдиноњ й непод≥льноњ –ос≥њФ. —каж≥мо, украњнська мова звично розгл¤далас¤ ¤к сел¤нський д≥алект рос≥йськоњ. “ак, Ћен≥н до цього говорив про права украњнц≥в серед ≥нших нац≥ональностей –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, але на VIII з'њзд≥ – ѕ(б) (1919) в≥н же за¤вив: н≥мц≥ знищили будь-¤ке нац≥ональне почутт¤, котре могло ≥снувати в ”крањн≥, ≥ нав≥ть сумн≥вавс¤, чи була украњнська мова насправд≥ масовою.

« огл¤ду на сказане не дивно, що в парт≥йн≥й програм≥ 1918 p. ч≥тко наголошувалос¤: ”крањна, Ћатв≥¤, Ћитва та Ѕ≥лорус≥¤ нин≥ ≥снують ¤к окрем≥ рад¤нськ≥ республ≥ки (чим поки що розв'¤зуЇтьс¤ питанн¤ державноњ структури), однак це жодною м≥рою не означаЇ, що – ѕ(б) повинна у свою чергу реорган≥зуватис¤ у федерац≥ю незалежних комун≥стичних парт≥й. ћаЇ ≥снувати одна централ≥зована комун≥стична парт≥¤ з Їдиним центральним ком≥тетом. ¬с≥ ухвали – ѕ(б) та њњ кер≥вних орган≥в обов'¤зков≥ дл¤ вс≥х в≥дд≥л≥в парт≥њ, незалежно в≥д њхнього нац≥онального складу. ÷ентральн≥ ком≥тети украњнських, латв≥йських, литовських комун≥ст≥в користуютьс¤ правами обласних парт≥йних ком≥тет≥в ≥ ц≥лком п≥дл¤гають ÷ентральному  ом≥тетов≥ – ѕ(б).

ўоправда, попервах така субординац≥¤ не завжди витримувалас¤. Ќа XI з'њзд≥ – ѕ(б) Ћен≥н за¤вив: У”крањна Ч незалежна республ≥ка, це дуже добре, але в парт≥йному в≥дношенн≥ вона ≥нод≥ бере Ч ¤к би це вв≥члив≥ше висловитис¤? Ч обх≥д, ≥ нам ¤к-небудь доведетьс¤ до них добратис¤, тому що там сидить народ хитрий, ≥ ÷  Ч не скажу, що обманюЇ, але ¤кось трохи в≥дсуваЇтьс¤ в≥д насФ .

ѕ≥сл¤ краху Ќ≥меччини в листопад≥ 1918 p. повстанн¤ проти —коропадського швидко в≥дновило в ”крањн≥ республ≥ку, й ”крањнський Ќац≥ональний —оюз оголосив про створенн¤ ƒиректор≥њ на чол≥ з ¬олодимиром ¬инниченком, —имоном ѕетлюрою та ≥ншими. ¬ обм≥н на легал≥зац≥ю д≥¤льност≥  ѕ(б)” ћосква погодилас¤ не втручатис¤ у справи в≥дновленоњ ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки. ¬очевидь, Ћен≥н поки ще не прийн¤в р≥шенн¤ про вторгненн¤ в ”крањну.

” в≥йськовому в≥дношенн≥ украњнський ур¤д був слабкий. ¬≥йськовий м≥н≥стр ”крањни —. ѕетлюра керував великим сел¤нським повстанн¤м проти гетьманату, але п≥сл¤ перемоги сел¤ни повернулис¤ додому, й держава залишилас¤ майже беззахисною. ћаючи невеликий виб≥р, ѕетлюра був змушений надати повноваженн¤ та грош≥ будь-кому, хто спроможетьс¤ з≥брати в≥йсько. ќднак ви¤вилос¤, що отамани Ч командири новостворених в≥йськ Ч не п≥ддавалис¤ контролю й нер≥дко ставали самост≥йними м≥сцевими в≥йськовими ватажками, ¤к≥ не п≥дкор¤лис¤ верховн≥й влад≥ й нав≥ть чинили погроми серед мирного населенн¤.

ќтже, ”крањна ви¤вилас¤ неготовою до в≥дс≥ч≥ нового наступу з ѕ≥вноч≥, ≥ 5 лютого 1919 p. њњ ур¤д був знову змушений вињхати з  иЇва. Ѕ≥льшу частину цього року в≥н перебував у  ам'¤нц≥-ѕод≥льському. –ос≥¤ в≥дмовилас¤ визнати незалежн≥сть ”крањни, й тому, а також з ≥нших причин, украњнський народ не сприймав рад¤нський режим.  оли, наприклад, була зроблена спроба зберегти стар≥ земельн≥ маЇтки у вигл¤д≥ державних або колективних господарств, сел¤ни захопили 75% ц≥Їњ земл≥.

ѕри запровадженн≥ другого рад¤нського режиму в ”крањн≥ великою м≥рою виходили з лен≥нського прогнозу (зробленого 22 жовтн¤ 1918 p. на об'Їднаному зас≥данн≥ ¬÷¬ , ћосковськоњ –ади, фабрично-заводських ком≥тет≥в ≥ профсп≥лок), що незабаром розпочнетьс¤ Ум≥жнародна пролетарська революц≥¤Ф. ”р¤д новоњ ”крањнськоњ –ад¤нськоњ республ≥ки складавс¤ з чотирьох рос≥¤н, двох украњнц≥в та болгарина ’ристи¤на –аковського (голова). «а дорученн¤м Ћен≥на –аковський провадив у  иЇв≥ переговори з гетьманатом, а по перењзд≥ до цього м≥ста написав низку статей про те, що украњнський нац≥онал≥зм, мовл¤в, Ї химерою к≥лькох ≥нтел≥гент≥в, тод≥ ¤к м≥сцев≥ сел¤ни бажають, щоб до них зверталис¤ по-рос≥йськи (див., напр., У»звести¤Ф в≥д « с≥ч. 1919 p.). ¬ лютому 1919 p. в≥н за¤вив: визнанн¤ украњнськоњ мови ¤к державноњ було б Уреакц≥йнимФ заходом, в≥д ¤кого виграли б лише Укуркул≥Ф та Унац≥онал≥стична ≥нтел≥генц≥¤Ф.

Ћен≥н прагнув будь-що залучити ”крањну до створюваноњ ним системи, бо рад¤нська влада конче потребувала життЇво необх≥дного њй украњнського промислового, с≥льськогосподарського, людського потенц≥алу, природних багатств тощо (тут б≥льшовики н≥ в чому не в≥др≥зн¤лис¤ в≥д н≥мц≥в, котр≥ в своњх ≥нтересах уперто боролис¤ за ресурси ”крањни). 11 лютого 1919 p. ћосква дала вказ≥вку рекв≥зувати (без в≥дшкодуванн¤) в украњнських сел¤н хл≥б Ч понад норму споживанн¤, визначену в 286 пуд≥в на душу населенн¤. ¬ березн≥ 1919 p. Ћен≥н за¤вив (у прац≥ У”сп≥хи ≥ труднощ≥ –ад¤нськоњ владиФ), що б≥льшовикам дл¤ њхнього виживанн¤ необх≥дно добути додатково 50 млн пуд≥в хл≥ба. Ќа думку украњнського досл≥дника-ем≥гранта ѕ. ‘еденка, це твердженн¤ було, вочевидь, переб≥льшенн¤м (мабуть, про Увиживанн¤Ф ще зарано було говорити), однак в ус¤кому раз≥ Ћен≥н, не бажаючи дратувати рос≥йське сел¤нство новими рекв≥зиц≥¤ми, прагнув перекласти њхн≥й т¤гар на чињсь ≥нш≥ плеч≥.

Ќасл≥дком такоњ лен≥нськоњ пол≥тики стали 93 сел¤нських повстанн¤ в ”крањн≥ у кв≥тн≥ й 29 Ч у перш≥й половин≥ травн¤ 1919 p. ћ≥ж 1 ≥ 19 червн¤ в≥дбулис¤ 63 повстанн¤ (св≥дченн¤ –аковського). «агалом у пер≥од м≥ж кв≥тнем ≥ липнем вибухнуло близько 300 повстань, ≥ зам≥сть запланованих 2,317 млн т зерна б≥льшовики спромоглис¤ з≥брати в 1919 p. лише 423 тис. ѕо сут≥, вказ≥вки комун≥ст≥в майже не поширювалис¤ поза меж≥ м≥ст.

Ќаступ б≥лоњ ден≥к≥нськоњ арм≥њ в серпн≥ 1919 p. змусив б≥льшовик≥в знову покинути сх≥дну частину ”крањни (на ѕравобережж≥ тод≥ ≥снувала ”крањнська Ќародна –еспубл≥ка). 2 жовтн¤ 1919 p. ћосква в≥ддала розпор¤дженн¤ про розпуск украњнського рад¤нського ур¤ду, а також ÷ентрального  ом≥тету  ѕ(б)”, ¤кий припустивс¤ Унац≥онал≥стичних ухил≥вФ. —л≥дом за цим серед украњнських комун≥ст≥в була ви¤влена УнелегальнаФ й опозиц≥йна д≥¤льн≥сть, ≥ з огл¤ду на все це в грудн≥ 1919 p. Ћен≥н вир≥шив зм≥нити тактику: погодитис¤ з визвольними домаганн¤ми украњнського народу, але водночас зберегти м≥цний московський контроль над украњнськими б≥льшовиками.

“ака зм≥на св≥дчила, безсумн≥вно, про невдачу централ≥заторських метод≥в, запроваджуваних ≥з позиц≥њ сили. Ќа ’ з'њзд≥ – ѕ(б) тод≥шн≥й нарком осв≥ти ”крањни ¬. «атонський р≥шуче за¤вив: УЌац≥ональний рух... був пробуджений революц≥Їю. ÷ього ми недобачили, певним чином проіавили. ÷е необх≥дно пр¤мо сказати. ¬ цьому була колосальна помилка  омун≥стичноњ парт≥њ, ¤ка працювала на ”крањн≥. ћи це проіавили, ми вс≥ в цьому винн≥. ћи проіавили зростанн¤ нац≥онального руху, ¤кий був абсолютно природним у той момент, коли п≥дн¤лис¤ до св≥домого житт¤ широк≥ темн≥ мужицьк≥ маси. ћи проіавили той момент, коли п≥дн¤лос¤ абсолютно природне почутт¤ власноњ г≥дност≥ в масах, ≥ той сел¤нин, ¤кий звик ран≥ше дивитис¤ на себе з презирством, дивитис¤ з презирством на свою мужицьку мову тощо, почав п≥дводити голову й вимагати значно б≥льше того, що в≥н вимагав ран≥ше, при царизм≥. –еволюц≥¤ пробудила культурний рух, пробудила широкий нац≥ональний рух, а ми не спромоглис¤ спр¤мувати у наше русло цей нац≥ональний рух, ми проіавили його, ≥ в≥н п≥шов ц≥лком шл¤хом, ¤ким повела його м≥сцева др≥бнобуржуазна ≥нтел≥генц≥¤ ≥ куркульство. ÷е треба пр¤мо сказати! ÷е була наша величезна помилка!Ф

≤нший пров≥дний украњнський комун≥ст, √. √ринько, твердив на XII з'њзд≥ – ѕ(б), що в 1919Ч1920 pp. нац≥ональний чинник був УзброЇю сел¤нства, ¤ке п≥шло проти насФ.

Ќевдача перших двох спроб запровадити в ”крањн≥ рад¤нську систему була ретельно проанал≥зована в ћоскв≥. ¬исновок був такий: украњнська нац≥ональн≥сть ≥ мова д≥йсно Ї значним фактором ≥ будь-¤кий режим, котрий аж надто в≥дверто зневажатиме його, прирече себе на те, що м≥сцеве населенн¤ дивитиметьс¤ на цей режим ¤к на чужий, накинений ≥ззовн≥. “ож кер≥вництво – ѕ(б) обрало новий курс, ¤кий в орган≥зац≥йному план≥ означав сп≥вроб≥тництво з боротьбистами Ч л≥вою фракц≥Їю парт≥њ украњнських есер≥в, що прийн¤ла рад¤нську владу, однак твердо дотримувалас¤ нац≥ональних принцип≥в ≥ показала себе здатною добитис¤ хоч трохи п≥дтримки на сел≥, де б≥льшовики повн≥стю провалилис¤.

„ерез слабк≥сть украњнського б≥льшовизму год≥ було й спод≥ватис¤ на те, щоб в≥н висунув з≥ свого середовища пол≥тичних кер≥вник≥в, котр≥ б заслуговували на дов≥р'¤ мас ≥ до того ж принаймн≥ вигл¤дали ¤к нац≥ональн≥ д≥¤ч≥. јле тепер, коли ћосква вир≥шила грати украњнською картою,  ѕ(б)” могла розраховувати на боротьбист≥в. ÷ей союз, закр≥плений вступом останн≥х до комун≥стичноњ парт≥њ, засв≥дчив по¤ву на пол≥тичн≥й арен≥ значноњ к≥лькост≥ парт≥йц≥в ≥з нац≥онально-революц≥йним, а не б≥льшовицьким минулим. ¬≥дтод≥  ѕ(б)” мала, по сут≥, Удва кор≥нн¤Ф (за терм≥нолог≥Їю ранн≥х рад¤нських ≥сторик≥в). якщо у правл¤ч≥й ел≥т≥ –ос≥њ нал≥чувалос¤ лише к≥лька пров≥дних ф≥гур ≥з неб≥льшовицьким минулим, та й то на нижчих р≥вн¤х (наприклад, ј. ¬ишинський), то в ”крањн≥ ми бачимо екс-боротьбист≥в ѕ. Ћюбченка (п≥зн≥ше зр≥с до посади голови –ади народних ком≥сар≥в ”крањни) та багато ≥нших, ≥ серед них згадуваного вже √ринька, теж високопоставлену особу .

¬загал≥ з-пом≥ж ветеран≥в б≥льшовицького руху нерос≥йського походженн¤ можна знайти небагато украњнц≥в, на в≥дм≥ну в≥д, скаж≥мо, пол¤к≥в (ƒзержинський,  ос≥ор, ћенжинський) ≥ латиш≥в (–удзутак, ≈йхе, Ѕерз≥н). ўо ж до тих ветеран≥в-украњнц≥в, котр≥ займалис¤ активною революц≥йною д≥¤льн≥стю в центр≥, то п≥сл¤ переведенн¤ њх в ”крањну вони також ви¤вл¤ли тенденц≥ю ставати на захист нац≥ональноњ справи (—крипник, „убар). ÷ей момент багато в чому про¤вл¤вс¤ ≥ в повед≥нц≥ сх≥дноЇвропейських парт≥йних д≥¤ч≥в 4 0 Ч50-х рок≥в (наприклад, ≤. Ќад¤, “.  остова), котр≥ до поверненн¤ з —–—– на батьк≥вщину вважалис¤ абсолютно ло¤льними до ћоскви.

—л≥д, однак, пам'¤тати: така в≥льна д≥¤льн≥сть неб≥льшовицьких пол≥тичних орган≥зац≥й була можлива лише за тогочасноњ хаотичноњ ситуац≥њ.  р≥м того, ще не вс≥ збагнули суть лен≥н≥зму. ѕрот¤гом к≥лькох рок≥в на законних п≥дставах продовжували ≥снувати нечисленн≥ л≥в≥ некомун≥стичн≥ парт≥њ (хоч це ≥снуванн¤ й було хитким ≥ ненад≥йним), а в лавах самоњ комун≥стичноњ парт≥њ в≥дкрито виникали найр≥зноман≥тн≥ш≥ угрупованн¤. —тосовно ж ”крањни специф≥ка пол¤гала в тому, що б≥льшовицький режим тут п≥дсиливс¤ за рахунок боротьбист≥в, ¤к≥ мали справжн≥й зв'¤зок ≥з м≥сцевим населенн¤м, але водночас були й нос≥¤ми нац≥ональних прагнень. ÷ей компром≥с п≥дтвердив просту думку: не можна вз¤ти ан≥ крихти реальноњ влади, не з≥ткнувшись ≥з суперечливими насл≥дками. Ќарада фактично м≥ф≥чноњ на той час  омун≥стичноњ парт≥њ ”крањни, скликана поза межами республ≥ки Ч в б≥лоруському м≥ст≥ √омель Ч у жовтн≥ 1919 p., ухвалила реал≥стичну резолюц≥ю (опубл≥кована с≥мома роками п≥зн≥ше). ѓњ реал≥зм ви¤вивс¤ в за¤в≥, що нарада вважаЇ можливим рух на п≥вдень й орган≥зац≥ю рад¤нськоњ влади в ”крањн≥ лише за на¤вност≥ регул¤рних дисципл≥нованих в≥йськових частин нем≥сцевого походженн¤. ≤накше й бути не могло, адже в той пер≥од серед член≥в  ѕ(б)” украњнц≥ все ще становили т≥льки 23 %.

„исленн≥ в≥дм≥нност≥ в стил≥ рад¤нського кер≥вництва в –ос≥њ та ”крањн≥ чи не найпоказов≥ше про¤вл¤лис¤ в адм≥н≥струванн≥ на сел≥. ¬ пер≥од воЇнного комун≥зму рад¤нська влада спиралас¤ тут в основному на ком≥тети б≥дних сел¤н (у –ос≥њ вони називалис¤ Уком≥тети б≥днотиФ, або комб≥ди, в ”крањн≥ ЧУком≥тети незаможник≥вФ, або комнезами). „лени ком≥тет≥в добиралис¤ з числа прокомун≥стично настроЇних сел¤н-б≥дн¤к≥в ≥ Ус≥льських пролетар≥вФ. ” –ос≥њ вони контролювали д≥¤льн≥сть м≥сцевих с≥льрад, а в ”крањн≥ Ч повн≥стю п≥дм≥н¤ли њх.  ом≥тети були л≥кв≥дован≥ наприк≥нц≥ 1918 p., але 9 травн¤ 1920 p. в≥дновлен≥ Ч причому т≥льки в ”крањн≥! Ч ≥з застереженн¤м, що до них мають вступати лише незаможники. ¬ ≥нших рад¤нських республ≥ках залишалис¤ т≥льки с≥льради. ќстанн≥ також буди в≥дновлен≥ в ”крањн≥, однак тут комнезами знову одержали право оголошувати нед≥йсним будь-¤кий зах≥д тоњ чи ≥ншоњ с≥льради, виключати з њњ виконкому тих або ≥нших член≥в або взагал≥ розпускати њњ та скликати нов≥ вибори. ¬они також користувалис¤ повноваженн¤ми на рекв≥зиц≥ю харчових продукт≥в.

ƒирективний лист ÷   ѕ(б)” по¤снював особливу роль в≥дновлених комнезам≥в тим, що Ув украњнських селах влада фактично знаходитьс¤ в руках багатих сел¤н, куркул≥в, ¤к≥ за своЇю природою Ї непримиренними ворогами пролетарськоњ революц≥њ... орган≥зован≥ та озброЇн≥ до зуб≥вФ. ≤ ¤краз комнезами повинн≥ були орган≥зувати с≥льських б≥дн¤к≥в , обеззброњти Укуркул≥вФ ≥ л≥кв≥дувати УбандитизмФ. ѕров≥дн≥ члени комнезам≥в, ц≥Їњ опори парт≥њ на сел≥, були переважно неукрањнського походженн¤ (лише 22,7 % делегат≥в першого ≥ 24,7 % Ч другого з'њзд≥в комнезам≥в ”крањни розмовл¤ли украњнською мовою). јле й це вважалос¤ недостатн≥м дл¤ зм≥цненн¤ рад¤нськоњ влади в с≥льськ≥й м≥сцевост≥, й туди було вир¤джено ще к≥лька тис¤ч м≥ських комун≥ст≥в.

Ќеаби¤к≥ труднощ≥ виникали ≥ в справ≥ украњн≥зац≥њ сусп≥льного житт¤. ѕрихильники украњн≥зац≥њ, бодай у сфер≥ культури, нав≥ть усередин≥ парт≥њ не могли порозум≥тис¤ з≥ своњми опонентами. “ак, один ≥з украњнських делегат≥в на XII з'њзд≥ – ѕ(б) згадував слова Утовариша з ”крањни, що об≥ймав дуже в≥дпов≥дальну посадуФ: Уя проњхав усю ”крањну, розмовл¤в ≥з сел¤нами й д≥став, враженн¤, що вони не хочуть украњнськоњ мовиФ. ј –аковський, ¤кий на той час уже видобув уроки з боротьби проти нац≥онально-визвольних рух≥в, у своЇму виступ≥ на тому ж з'њзд≥ нар≥кав на Ут¤жк≥ часиФ, коли доводилос¤ примушувати украњнськ≥ парторган≥зац≥њ Узрозум≥ти важлив≥сть нац≥онального питанн¤Ф; в цьому питанн≥ ≥снують велик≥ складнощ≥, бо ж чимало хто в ”крањн≥, а ще б≥льше в –ос≥њ сприймаЇ поточну нац≥ональну пол≥тику парт≥њ ¤к певну стратег≥чну дипломатичну гру. … на п≥дтвердженн¤ цього –аковський наводить думку Уодного товаришаФ: ми Ч крањна, що минула нац≥ональну стад≥ю розвитку, ми Ч крањна, де матер≥ально-економ≥чна культура протиставл¤Їтьс¤ нац≥ональн≥й культур≥. Ќац≥ональна культура Ч це дл¤ в≥дсталих крањн по той б≥к барикади, дл¤ кап≥тал≥стичних крањн, а ми Ч комун≥стична крањна.

«начна частина б≥льшовик≥в, ≥ серед них так≥ ветерани, ¤к ƒ. Ћеб≥дь, дотримувалис¤ теор≥њ Уборотьби двох культурФ, в ¤к≥й Упролетарська –ос≥¤Ф протисто¤ла Усел¤нськ≥й ”крањн≥Ф; отже, украњн≥зац≥¤ не потр≥бна, оск≥льки рос≥йська культура маЇ неодм≥нно перемогти. ¬же на V конференц≥њ  ѕ(б)” (17Ч20 листопада 1920 p.) один ≥з найближчих соратник≥в Ћен≥на «≥нов'Їв з огл¤ду на неминучий остаточний тр≥умф Урозвинут≥шоњ рос≥йськоњ мовиФ запропонував обмежити поширенн¤ украњнськоњ мови с≥льськими м≥сцевост¤ми, однак цю пропозиц≥ю було в≥дкинуто. « даного питанн¤ прот¤гом 1920Ч1921 pp. усередин≥ парт≥њ точилас¤ безперервна боротьба, й украњнськ≥ комун≥сти вперто намагалис¤ втримати завойоване ними право (хай би й формальне) на зд≥йсненн¤ культурноњ та мовноњ украњн≥зац≥њ. ћ. —крипник, тод≥ найвидатн≥ший б≥льшовик на украњнському боц≥, керувавс¤ в ц≥й боротьб≥ принципом (викладеним «атонським на ’ з'њзд≥ – ѕ(б) в березн≥ 1921 p.), зг≥дно з ¤ким Унеобх≥дно витруњти з гол≥в товариш≥в у¤вленн¤ про рад¤нську федерац≥ю ¤к федерац≥ю обов'¤зково "рос≥йську", адже справа не в тому, що вона рос≥йська, а в тому, що вона рад¤нськаФ.

* * *

“рет¤ рад¤нська окупац≥¤ ”крањни завершилас¤ на початок березн¤ 1920 p. “имчасове захопленн¤ пол¤ками в травн≥ 1920 p. б≥льшоњ частини украњнських земель (включно з  иЇвом) стало останньою великою перервою в пануванн≥ тут б≥льшовик≥в.

–егул¤рн≥ украњнськ≥ бойов≥ частини остаточно були розбит≥ червоними в листопад≥ 1920 p. –ештки перейшли в ѕольщу, де њх ≥нтернували. ќднак велик≥ партизанськ≥ рейди зд≥йснювалис¤ аж до к≥нц¤ 1921 p. “ак, у кв≥тн≥ 1921 p. в ”крањн≥ та  риму оперували загони чисельн≥стю в≥д 20Ч30 до 50 й нав≥ть до 500 чолов≥к (без урахуванн¤ анарх≥стськоњ арм≥њ Ќ. ћахна, ¤ка все ще нал≥чувала у своЇму склад≥ 10Ч15 тис. б≥йц≥в). «а рад¤нськими джерелами, п≥сл¤ розгрому головних антикомун≥стичних сил в ”крањн≥ ще к≥лька рок≥в д≥¤ли незначн≥ партизанськ≥ групи (про це йтиметьс¤ ≥ в наступному розд≥л≥). “а все це вже не могло зарадити справ≥. √оловне було зроблено:  ремль усп≥шно приЇднав до своњх волод≥нь першу незалежну сх≥дноЇвропейську державу. јле спроба вчинити це саме з ѕольщею в 1920 p. зазнала невдач≥. якби ж сталос¤ ≥накше, напевно знайшлис¤ б так≥, хто, в≥дкидаючи саму думку щодо простого зб≥гу ≥сторичних обставин, переконливо обірунтовував би природн≥сть в≥ддавнього пануванн¤ ћоскви над ѕольщею (перерваного лише к≥лькома роками незалежност≥ останньоњ).

“аким чином, у 1918Ч1920 pp. в ”крањн≥ один за одним ≥снували три рад¤нських ур¤ди, й кожний ≥з них з'¤вл¤вс¤ одразу п≥сл¤ вторгненн¤ „ервоноњ арм≥њ. ѕерших два втекли п≥д натиском ≥ноземних окупац≥йних в≥йськ (котр≥ конкурували м≥ж собою у прагненн≥ запровадити контроль над ”крањною), але це в≥дбувалос¤ не ран≥ше, н≥ж рад¤нська влада доводила свою ц≥лковиту нездатн≥сть добитис¤ п≥дтримки з боку м≥сцевого населенн¤. јж лише з третьоњ спроби Ћен≥н та б≥льшовики нарешт≥ зрозум≥ли: без серйозних Ч або принаймн≥ таких, що вигл¤дали б серйозно Ч поступок украњнському нац≥ональному рухов≥ вс≥ њхн≥ намаганн¤ завоювати ”крањну не матимуть над≥йного п≥дірунт¤. ”св≥домивши, наск≥льки важливо не ображати нац≥ональн≥ почутт¤, Ћен≥н надал≥ твердо дотримувавс¤ цього принципу й виступав проти —тал≥на та ≥нших, коли вважав, що вони повод¤тьс¤ ¤к неприхован≥ великоруськ≥ шов≥н≥сти. —аме з цих м≥ркувань ”крањн≥ й було даровано так звану Унезалежн≥стьФ.

ѕрот¤гом наступних дес¤ти рок≥в ”крањна користувалас¤ досить широкою свободою в питанн¤х мови та культури, й предметом турботи њњ ур¤д≥в було стежити, щоб пол≥тичн≥ акц≥њ ћоскви не зд≥йснювалис¤ тут аж надто брутально та в≥дверто. ќднак навколо вс≥х цих проблем ≥ дал≥ не вщухала вперта боротьба, й було ¤сно, що значна частина парт≥њ, ¤к ≥ до цього, вважала украњнськ≥ нац≥ональн≥ почутт¤ фактором, котрий послаблюЇ —–—–, а прагненн¤ украњнц≥в до незалежност≥ Ч не до к≥нц¤ придушеним. ѕод≥л¤ючи ц≥ переконанн¤, —тал≥н дочекавс¤ слушноњ нагоди й розпочав вад украњнським народом нечувано жорстоку розправу.

3
–еволюц≥¤, сел¤нська в≥йна та голод 1917Ч1921 рр.

Ќа початок 1917 р. сел¤ни –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ вже волод≥ли (або орендували) землею, загальна площа ¤коњ в чотири рази перевищувала волод≥нн¤ ≥нших власник≥в (зокрема Унастирливих город¤нФ, частка котрих у 1911 р. становила вже понад 20 %). 89 % зас≥¤ноњ орноњ земл≥ зосереджувалос¤ в сел¤нських руках.  рах старого режиму в лютому 1917 р. спричинивс¤ до насильного захопленн¤ сел¤нами великих маЇтк≥в. ” 1917 р. вони в≥д≥брали 43,2 млн га земл≥ у 110 тис. пом≥щик≥в ≥ 56 млн га Ч у 2 млн заможних сел¤н (що њх правильн≥ше було б назвати др≥бними панами, оск≥льки перес≥чний розм≥р њхн≥х земельних д≥л¤нок дос¤гав 28 га). ѕрот¤гом 1917Ч1918 рр. площа вс≥Їњ споживноњ земл≥, зосередженоњ в сел¤нських волод≥нн¤х (у 36 губерн≥¤х, стосовно ¤ких ≥снують певн≥ в≥домост≥), зросла в≥д 80 до 96,8 %, а середн¤ площа сел¤нського господарства Ч приблизно на 20 % (в ”крањн≥ Ч нав≥ть майже удв≥ч≥). ¬ пер≥од м≥ж 1917 та 1919 рр. чисельн≥сть безземельних сел¤н скоротилас¤ майже наполовину, а волод≥льц≥в господарств площею понад 10 дес¤тин Ч б≥льш н≥ж на дв≥ третини. ќтже, на сел≥ в≥дбувавс¤ процес майнового Увир≥внюванн¤Ф.

8 листопада 1917 р., одразу ж п≥сл¤ здобутт¤ влади б≥льшовиками, було оголошено декрет про землю. ¬≥н в≥дбивав сел¤нськ≥ вимоги, оприлюднен≥ есерами, тож його прийн¤тт¤ було св≥домим тактичним маневром Ћен≥на, котрий прагнув заручитис¤ п≥дтримкою сел¤н. «г≥дно з декретом, земельне питанн¤ могли вир≥шити т≥льки ”становч≥ збори (згодом роз≥гнан≥ б≥льшовиками одразу п≥сл¤ скликанн¤ Ч в с≥чн≥ 1918 р.); водночас стверджувалос¤, що Унайсправедлив≥шою розв'¤зкоюФ буде переданн¤ вс≥Їњ земл≥, включно з державною, у волод≥нн¤ вс≥х, хто працюЇ на н≥й, ≥ що форми земельного волод≥нн¤ мають в≥льно визначатис¤ на м≥сц¤х.

” своњй промов≥ на нарад≥ делегат≥в ком≥тет≥в б≥дноти центральних губерн≥й (8 листопада 1918 р.) Ћен≥н так по¤снив маневр ≥з прийн¤тт¤м декрету. Ући, б≥льшовики, були противниками [цього] закону... јле все-таки ми його п≥дписували, тому що ми не хот≥ли йти проти вол≥ б≥льшост≥ сел¤нства... ћи не хот≥ли нав'¤зувати сел¤нству чужоњ йому думки про н≥кчемн≥сть зр≥вн¤льного под≥лу земл≥. ћи вважали, що краще, коли сам≥ труд¤щ≥ сел¤ни власним горбом, на власн≥й шкур≥ побачать, що зр≥вн¤льна д≥льба Ч безглузд¤... ≤ тому ми допомагали под≥лов≥ земл≥, хоч ≥ усв≥домлювали, що не в ньому вих≥дФ.

ƒекрет про Уусусп≥льненн¤Ф земл≥ в≥д 19 лютого 1918 р. наголошував на позитивних сторонах колектив≥зац≥њ, але був присв¤чений в основному проблем≥ розпод≥лу земл≥ у в≥дпов≥дност≥ до декрету в≥д 8 листопада.

” цей час на передн≥й план знову висунулис¤ с≥льськ≥ громади: б≥льшовики дозволили њм займатис¤ перерозпод≥лом панськоњ та ≥ншоњ земл≥, вважаючи, мабуть, що њхн≥ функц≥њ можна обмежити т≥льки цим зан¤тт¤м, а вс≥ ≥нш≥ питанн¤ адм≥н≥струванн¤ на сел≥ в≥зьмуть на себе –ади. Ќа д≥л≥ ж саме громади зосередили у своњх руках майже все кер≥вництво м≥сцевими справами.

–еан≥мац≥¤ громади супроводжувалас¤ принаймн≥ частковим руйнуванн¤м Устолип≥нськогоФ сел¤нства ¤к соц≥ального прошарку: тих заможних одноос≥бник≥в, що вже в≥докремилис¤, тепер нер≥дко силом≥ць примушували повертатис¤ до громади. ≤ндив≥дуальн≥ господарства Ч ферми чи хутори, тобто с≥льц¤ з к≥лькох ферм, часто були досить великими або багатими дл¤ того, щоб класиф≥кувати њхн≥х власник≥в ¤к куркул≥в (що й робилос¤ за посп≥хом зл≥пленими постановами). ¬ —иб≥ру та ”крањн≥, де хутори переважали над садибами фермерського типу, значна к≥льк≥сть хутор≥в поки що вц≥л≥ла, але загалом по крањн≥ за станом на 1922 р. њх залишилос¤ менше половини (хоч п≥зн≥ше, коли проблема продуктивност≥ с≥льського господарства ви¤вилас¤ важлив≥шою за доктринальн≥ м≥ркуванн¤, влада нав≥ть почала певною м≥рою заохочувати фермерський метод).

”решт≥-решт процес поверненн¤ до общинноњ системи завершивс¤ усп≥хом. Ќапередодн≥ ∆овтневоњ революц≥њ до складу громад входило близько 50 % сел¤нських господарств (дан≥ ≥з 47 губерн≥й Ївропейськоњ частини), а в 1927 р.Ч уже 95,5 %. ÷е аж н≥¤к не прискорило наближенн¤ Усоц≥ал≥змуФ, оск≥льки громада уособлювала в≥ков≥чну аграрну в≥дстал≥сть. ќстаннЇ, вт≥м, не дуже-то й хвилювало б≥льшовик≥в, бо ж, з њхнього погл¤ду, куди важлив≥шим було ≥нше Ч справжн¤ сел¤нська орган≥зац≥¤. ј громада стала баст≥оном проти поширенн¤ комун≥стичних ≥дей.

Ћог≥ка тут проста; Учорний перед≥лФ м≥стив у соб≥ загрозу того, що сел¤ни, вз¤вши в своњ руки панську власн≥сть, повернутьс¤ спиною до ≥дей соц≥ал≥зму. « цього приводу Ћен≥н висловивс¤ на зас≥данн≥ ¬÷¬  29 кв≥тн¤ 1918 р. так:

У...ƒр≥бн≥ хаз¤йчики, др≥бн≥ власники готов≥ нам, пролетар¤м, допомогти скинути пом≥щик≥в ≥ кап≥тал≥ст≥в. јле дал≥ у нас шл¤хи з ними р≥зн≥. (...) ≤ тут нам з цими власниками, з цими хаз¤йчиками доведетьс¤ вести найб≥льш р≥шучу, нещадну боротьбуФ.

¬иход¤чи з лен≥нських настанов, б≥льшовики в травн≥ 1918 р. д≥йшли висновку: початкова стад≥¤ союзу ≥з сел¤нством в ц≥лому зак≥нчилас¤ й тепер можна всерйоз приступати до соц≥ал≥стичних перетворень. ѕри цьому Ћен≥н уважав: ¤кщо к≥лькасот тис¤ч двор¤н могли управл¤ти –ос≥Їю, то це ж саме можуть зробити к≥лькасот тис¤ч комун≥ст≥в. ÷¤ проста й ¤сна формула переконувала б≥льше, н≥ж будь-¤кий схоластичний класовий чи соц≥альний анал≥з.

«агальне зменшенн¤ Ч в у¤вленн≥ б≥льшовик≥в Ч рол≥ сел¤нства знайшло в≥дображенн¤ в прийн¤т≥й у липн≥ 1918 р. нов≥й рад¤нськ≥й конституц≥њ, за ¤кою значно перерозпод≥л¤лос¤ Ч на користь роб≥тник≥в ≥ на шкоду сел¤нам Ч сп≥вв≥дношенн¤ голос≥в при виборах депутат≥в –ад (один роб≥тник в≥д 25 тис. виборц≥в ≥ один сел¤нин Ч в≥д 125 тис., що становило пропорц≥ю 1:5). „ерез це будь-¤ке голосуванн¤ Ч особливо на виборах до центральних рад¤нських орган≥в, де порушенн¤ р≥вноваги про¤вл¤лос¤ з найб≥льшою очевидн≥стю,Ч не в≥дбивало реальноњ розстановки сил. ясна р≥ч, витримана в марксистському дус≥ конституц≥йна норма не могла не пог≥ршити в≥дносин ≥з сел¤нством, однак њњ автори п≥шли на це св≥домо. √оловним дл¤ б≥льшовик≥в у розгортанн≥ новоњ соц≥ал≥стичноњ фази на сел≥ було дос¤гненн¤ сп≥лки з б≥дним сел¤нином ≥ Ус≥льським пролетаремФ проти Укуркул¤Ф з одночасною нейтрал≥зац≥Їю Усередн¤каФ (хоч у критичний пер≥од громад¤нськоњ в≥йни середн¤к знову став УсоюзникомФ).

÷¤ схема вигл¤дала ц≥лком задов≥льно ¤к класова доктрина, однак на шл¤ху впровадженн¤ њњ в житт¤ повс¤кчас виникали численн≥ труднощ≥. ѕередус≥м, куркуль в образ≥ заможного сел¤нина-експлуататора, проти ¤кого решта сел¤н мала вести в≥йну, ставав тепер чи не м≥ф≥чною ф≥гурою. ≤ справд≥, лихварство й позичанн¤ грошей п≥д заставу (нагадаЇмо, основн≥ зан¤тт¤ куркул¤ ¤к такого) тепер заборон¤лис¤ законом ≥ майже зникли з практики с≥льського житт¤. ј проте це не вберегло Укуркул¤Ф в≥д розправи. Уѕерший ударФ по ньому завдали вл≥тку 1918 р., коли к≥льк≥сть УкуркульськихФ господарств зменшилас¤ на дв≥ третини. Ѕуло експропр≥йовано 50 млн га земл≥ (понад 60 % УкуркульськихФ волод≥нь). ” серпн≥ 1918 р. Ћен≥н говорив про два м≥льйони Уексплуататор≥в-куркул≥вФ, а в кв≥тн≥ 1 9 20 р. уже т≥льки один м≥льйон Уексплуатував працю ≥ншихФ. ¬≥дн¤тт¤ у Укуркул≥вФ земл≥ та майна з наступним перерозпод≥лом тривали (принаймн≥ в ”крањн≥) до середини 1923 р., ≥ можна бути певним: ц¤ дол¤ не минула н≥кого з тих, кого можна було зарахувати до Укуркул≥вФ на будь-¤ких, хай би й дуже сумн≥вних, п≥дставах.

јле ще непевн≥шим було становище Ус≥льського пролетар≥атуФ Ч найслабк≥шого елементу на сел≥, ¤кого з точки зору реального внеску у матер≥альне виробництво год≥ було й пор≥внювати з м≥ськими роб≥тниками. —еред Ус≥льських пролетар≥вФ, за визнанн¤м самих комун≥стичних автор≥в, були й ледар≥, й п'¤ниц≥, взагал≥ т≥, хто не користувавс¤ н≥¤кою повагою. ќтже, там, де —толип≥н робив ставку на сильних, м≥цних, Ћен≥н ставив на слабких, н≥кчемних. ќднак у нього просто не було ≥ншого вибору, адже б≥льшовики практично не мали на сел≥ н≥¤коњ опори. Ќапередодн≥ революц≥њ до њхньоњ парт≥њ належали т≥льки 494 сел¤нина, а в селах ≥снували всього чотири партосередки.

« огл¤ду на все це комун≥стичн≥ л≥дери напол¤гали на розгортанн≥ в селах класовоњ боротьби (¤коњ фактично не ≥снувало). “ак, у своЇму зверненн≥ до ¬÷¬  (травень 1918 р.) —вердлов за¤вив: Ући повинн≥ ¤кнайсерйозн≥ше поставити перед собою проблему под≥лу села на класи, створенн¤ в ньому двох протилежних ≥ ворожих табор≥в, п≥дмовл¤ючи найб≥дн≥ш≥ прошарки населенн¤ проти куркульських елемент≥в, розпочавши там таку ж саму класову боротьбу, ¤к ≥ в м≥стах,Ч лише тод≥ ми дос¤гнемо в селах того, чого ми добилис¤ в м≥стахФ (цит. за газ. У«нам¤ трудаФ в≥д 16 травн¤ 1918 р.).

Ѕоротьба справд≥ була розпочата,Ч люта в≥д самого початку, вона лют≥шала з кожним днем. ≤шлос¤ бо не просто про боротьбу б≥дн¤к≥в проти багат≥њв Ч набагато важлив≥шою за класов≥ суперечност≥ тепер вигл¤дала проблема позбавленн¤ сел¤н права в≥льно продавати своЇ зерно. “обто держава прагнула запровадити св≥й всеос¤жний контроль над запасами хл≥ба в крањн≥.

ƒекрет в≥д 9 травн¤ 1918 р. про монопол≥ю на харчов≥ продукти надав повноваженн¤ Ќаркоматов≥ продовольства рекв≥зувати у сел¤н усе зерно понад визначений самим же Ќаркоматом прожитковий м≥н≥мум. ѕри цьому додавалос¤: йдетьс¤ про зерно Ув руках куркул≥вФ. “ож декрет закликав ус≥х працюючих сел¤н, котр≥ не мали власного майна, негайно об'Їднатис¤ дл¤ Унещадноњ боротьбиФ проти Укуркул≥вФ. ƒекрет же в≥д 27 травн¤ уповноважував Ќаркомат продовольства орган≥зувати спец≥альн≥ Упродовольч≥ загониФ з над≥йних роб≥тник≥в дл¤ примусового вилученн¤ хл≥ба. ¬ пер≥од ≥з липн¤ 1918 р. до початку 1920 р. чисельн≥сть особового складу цих загон≥в зросла з 10 тис . до 45 тис. ѕро њхню Уд≥¤льн≥стьФ можна дов≥датис¤, наприклад, з≥ сл≥в Ћен≥на, ¤кий на р≥зних зас≥данн¤х ≥ м≥тингах згадував про свав≥льн≥ арешти, побитт¤ людей, безпричинн≥ погрожуванн¤ смертю, пи¤цтво тощо.

ƒекрет в≥д 27 травн¤ визначав УнадлишокФ зерна в розм≥рах, удв≥ч≥ б≥льших за Усел¤нськ≥ потребиФ, але с≥чневий декрет 1919 р. про рекв≥зиц≥ю харчових продукт≥в уже виходив ≥з Употреб державиФ. “ак п≥д приводом охорони державних ≥нтерес≥в узаконювалос¤ пограбуванн¤ сел¤нина, причому незалежно в≥д того , чи залишалос¤ йому хоч що-небудь на житт¤. ¬ 1921 р. Ћен≥н визнав (у прац≥ Уѕро продовольчий податокФ): У...ћи фактично брали в≥д сел¤н вс≥ надлишки ≥ нав≥ть ≥нод≥ не надлишки, а частину необх≥дного дл¤ сел¤нина продовольства.Ф

ѕро методи УроботиФ продовольчих загон≥в розпов≥даЇтьс¤, зокрема, у книз≥ рад¤нського досл≥дника ¬. јндреЇва Уѕод знаменем пролетариатаФ (ћ., 1981). —першу продзагон≥вц≥ в≥дбирали зерно у тих, кого зап≥дозрювали в його приховуванн≥, а решту сел¤н не зач≥пали. Ќезабаром, однак, з'¤сувалос¤, що Убез тиску з боку односельчан [куркул≥] в≥дмовл¤лис¤ в≥ддати залишки ≥, б≥льше того, переховували частину зерна у б≥дн¤к≥в, об≥ц¤ючи њм винагородуФ. ѕо сут≥, с≥льську сол≥дарн≥сть так ≥ не вдалос¤ порушити. ƒл¤ розгортанн¤ новоњ класовоњ в≥йни декретом в≥д 11 червн¤ 1918 р. були створен≥ комб≥ди (про них ми вже згадували). «а лен≥нським визначенн¤м, вони знаменували собою перех≥д в≥д атаки на систему великого приватного землеволод≥нн¤ до початку соц≥ал≥стичноњ революц≥њ.

Ќа п≥дстав≥ статистичних даних, з≥браних на м≥сц¤х, можна зробити висновок, що комб≥ди лише трохи б≥льше, н≥ж наполовину, складалис¤ ≥з сел¤н будь-¤ких категор≥й. ” 1919 р. в етн≥чн≥й –ос≥њ вони розчинилис¤ в с≥льських –адах, за складом под≥бних до них. јктив ≥ ком≥тет≥в, ≥ –ад фактично становили м≥ськ≥ комун≥сти,Ч в той час понад 125 тис. роб≥тник≥в-парт≥йц≥в були направлен≥ в села дл¤ зм≥цненн¤ тамтешн≥х парторган≥зац≥й (у кожному своЇму публ≥чному виступ≥ Ћен≥н спочатку аг≥тував, а пот≥м оголошував про в≥др¤дженн¤ до с≥л з обох рос≥йських столиць Утис¤ч ≥ тис¤чФ Упол≥тичне розвинутихФ роб≥тник≥в, ¤к≥ мали очолювати продзагони та комб≥ди).

«а допомогою вс≥х перел≥чених заход≥в влад≥ попре байдуж≥сть основноњ маси сел¤н (≥ в тому числ≥ найб≥дн≥ших) удалос¤ створити соб≥ в с≥льськ≥й м≥сцевост≥ щось под≥бне до соц≥альноњ опори. ¬ м≥ру загостренн¤ тут антагон≥зм≥в банди с≥льських люмпен≥в Ч за п≥дтримки комун≥ст≥в та озброЇних м≥ських зайд Ч почали вбивати та грабувати. ј наприк≥нц≥ серпн¤ 1918 р. Ћен≥н запропонував брати в кожному район≥ 25Ч30 заложник≥в, ¤к≥ б власним житт¤м в≥дпов≥дали за зб≥р хл≥ба, а також винагороджувати донощик≥в частиною рекв≥зованого зерна.

«а п≥драхунками ¬. јндреЇва, в 1919 р. у сел¤н було вилучено 15Ч20 % виробленоњ ними продукц≥њ, а в 1920 р.Ч до «0 % (декретом в≥д 5 серпн¤ 1919 р. примусов≥ загот≥вл≥ поширювалис¤ вже й на продукц≥ю з присадибних д≥л¤нок).

¬се це нер≥дко по¤снюють умовами УвоЇнного комун≥змуФ,Ч мовл¤в, така пол≥тика була викликана надзвичайним станом, що склавс¤ в ход≥ громад¤нськоњ в≥йни. ќднак це зовс≥м не так. Ќа час по¤ви перших з≥ згадуваних декрет≥в громад¤нська в≥йна фактично ще не розпочалас¤. —права в ≥ншому, приступаючи в червн≥ 1918 р. до запровадженн¤ державноњ монопол≥њ на запаси хл≥ба, Ћен≥н розгл¤дав њњ (за формулюванн¤м ≥з Ћен≥новоњ промови на м≥тингу в —окольницькому клуб≥ 21 червн¤ 1918 р.) У¤к один з найважлив≥ших засоб≥в поступового переходу в≥д кап≥тал≥стичного товарообм≥ну до соц≥ал≥стичного продуктообм≥нуФ. “обто пол≥тика воЇнного комун≥зму була аж н≥¤к не УвоЇнним Ф , а суто ≥деолог≥чним заходом у намаганн¤х створити новий правопор¤док, негайно перетворити тод≥шнЇ сусп≥льство на довершене соц≥ал≥стичне.

ясна р≥ч, такий курс швидко зазнав ц≥лковитого краху, й Ћен≥н в≥дверто визнав це. ўодо Успроби добитис¤ комун≥зму в≥дразуФ в≥н наголошував у своњй прац≥ УЌова економ≥чна пол≥тика ≥ завданн¤ пол≥тосв≥тФ (жовтень 1921 р.):

У...Ќаша попередн¤ економ≥чна пол≥тика, ¤кщо не можна сказати: розраховувала... то до певноњ м≥ри припускала,Ч можна сказати, без розрахунку припускала,Ч що станетьс¤ безпосередн≥й перех≥д староњ рос≥йськоњ економ≥ки до державного виробництва ≥ розпод≥лу на комун≥стичних началахФ. ≤ ще: У...ћи вир≥шили провести безпосередн≥й перех≥д до комун≥стичного виробництва ≥ розпод≥лу... думаючи, що без пер≥оду соц≥ал≥стичного обл≥ку ≥ контролю п≥д≥йти хоча б до нижчого ступен¤ комун≥зму не можнаФ. —тосовно ж рекв≥зиц≥й с≥льськоњ продукц≥њ думка б≥льшовицького л≥дера була така: У...ћи зробили ту помилку, що вир≥шили провести безпосередн≥й перех≥д до комун≥стичного виробництва ≥ розпод≥лу. ћи вир≥шили, що сел¤ни за розверсткою дадуть потр≥бну нам к≥льк≥сть хл≥ба, а ми розверстаЇмо його по заводах ≥ фабриках,Ч ≥ вийде у нас комун≥стичне виробництво ≥ розпод≥лФ.

–ад¤нський економ≥ст того пер≥оду Ћ.  р≥цман уважав, що воЇнному комун≥змов≥ бракувало плануванн¤, що п≥д час його д≥њ будь-¤ка проблема розгл¤далас¤ ¤к ударне, першочергове завданн¤. ÷е неминуче мало викликати господарську анарх≥ю. « особливою силою вона ви¤вилас¤ у систем≥ примусовоњ загот≥вл≥ хл≥ба Ч Їдино можлив≥й за таких умов (хоч ћикола Ѕухар≥н у своњй прац≥ У≈коном≥ка перех≥дного пер≥одуФ твердив за дивною лог≥кою, н≥бито насильство щодо сел¤нства не можна вважати Упримусом у чистому вигл¤д≥Ф, оск≥льки, мовл¤в, воно (сел¤нство) заступаЇ шл¤х загальному економ≥чному розвитку; Ћен≥н прокоментував це так Уƒуже добреФ).

” широкому розум≥нн≥ соц≥ал≥зм у¤вл¤вс¤ ¤к централ≥зац≥¤, плануванн¤ та скасуванн¤ грошей. “ож створювана система ¤краз ≥ була системою нац≥онал≥зованоњ промисловост≥ й ф≥нанс≥в ≥ примусовоњ загот≥вл≥ зерна (п≥д всеос¤жним контролем надцентрал≥зованого ур¤дового апарату). ѕарт≥¤, починаючи в≥д Ћен≥на й к≥нчаючи низовими прац≥вниками, розгл¤дала такий стан речей не просто ¤к соц≥ал≥зм, а нав≥ть ¤к комун≥зм. —правд≥, Ћен≥н на певному етап≥ вважав рекв≥зиц≥њ кв≥нтесенц≥Їю соц≥ал≥зму ≥ гадав, що безпосередн≥ стосунки м≥ж державою та сел¤нами Ї соц≥ал≥стичними, а ринков≥ в≥дносини Ч кап≥тал≥стичними. ќдин ≥з найдивовижн≥ших висновк≥в ≥з ц≥Їњ посилки пол¤гав у тому, що соц≥ал≥зм чи соц≥ал≥стичн≥ в≥дносини можна запровадити незалежно в≥д будь-¤коњ колектив≥зац≥њ сел¤нства,Ч досить було просто л≥кв≥дувати ринок. ќднак тут лог≥чно поставала проблема: ¤ким же чином одержувати хл≥б в≥д сел¤нина, не купуючи його? ¬ м≥ру наближенн¤ до колектив≥зац≥њ 1930 р . ц¤ проблема дедал≥ б≥льше актуал≥зувалас¤, причому не ст≥льки в соц≥альному план≥ (питанн¤ колективноњ власност≥ та прац≥), ск≥льки в аспект≥ виробленн¤ заход≥в, котр≥ б позбавили сел¤нина будь-¤коњ можливост≥ приховувати свою продукц≥ю в≥д держави.

“им часом у 1918Ч1921 рр. орган≥зовувалис¤ щедро субсидован≥ колективн≥ господарства, однак вони були нечисленн≥ й неефективн≥. Ћен≥н зневажливо називав њх Убогад≥льн¤миФ. ѕевну к≥льк≥сть колишн≥х великих панських маЇтностей було перетворено на державн≥ п≥дприЇмства Ч радгоспи, њх уважали найвищою формою соц≥ал≥стичного с≥льського господарства Ч справжн≥ми с≥льськими фабриками. «г≥дно ≥з законом про соц≥ал≥стичне волод≥нн¤ землею в≥д 14 лютого 1919 р., призначенн¤ радгосп≥в пол¤гало у створенн≥ умов дл¤ повного переходу до комун≥стичного с≥льського господарства. јле вони не були н≥ ефективними, н≥ попул¤рними, незважаючи на численн≥ державн≥ прив≥лењ та п≥льги. –адгоспи й колгоспи не в≥д≥гравали н≥¤коњ реальноњ рол≥ й п≥д час воЇнного комун≥зму, й п≥сл¤ нього. ўо ж до модерн≥зац≥њ с≥льського господарства в б≥льш в≥ддаленому майбутньому, то тут велик≥ над≥њ покладалис¤ на трактор. Ћен≥н у 1919 р. зауважував: 100 тис. трактор≥в перетвор¤ть сел¤н на комун≥ст≥в.

ѕо зак≥нченн≥ громад¤нськоњ в≥йни пол≥тика воЇнного комун≥зму не послабилас¤. Ќавпаки, запроваджувалис¤ нов≥ утоп≥чн≥ заходи. “ак, в≥дтепер користуванн¤ засобами комун≥кац≥њ й помешканн¤ми ставало безплатним. ѕланувалис¤ скасуванн¤ грошей, л≥кв≥дац≥¤ ÷ентрального банку. Ќаприк≥нц≥ 1920 р. були нац≥онал≥зован≥ останн≥ мал≥ п≥дприЇмства. ќдночасно посилилос¤ втручанн¤ держави в сел¤нськ≥ справи Ч у вигл¤д≥ директив, ¤к≥ культури треба вирощувати. ¬ березн≥ 1921 р., в розпал≥  ронштадтського повстанн¤, Ћен≥н на ’ з'њзд≥ парт≥њ все ще доводив, н≥бито зам≥на рекв≥зиц≥й хл≥ба в≥льною торг≥влею неминуче призведе до б≥логвард≥йського режиму, тр≥умфу кап≥тал≥зму, ц≥лковитоњ реставрац≥њ старого ладу. ≤ закликав до ч≥ткого усв≥домленн¤ ц≥Їњ Упол≥тичноњ небезпекиФ.

ѕ≥д час громад¤нськоњ в≥йни сел¤ни так само мало покладалис¤ на б≥лих, ¤к ≥ на б≥льшовик≥в. √енерал ƒен≥к≥н Ч дивно, але цей факт визнаЇ нав≥ть УЅольша¤ —оветска¤ Ёнциклопеди¤Ф Ч був прихильником не самодержавства й великих землевласник≥в, а конституц≥йних демократ≥в (кадет≥в). ќднак в≥дсутн≥сть Їдност≥ м≥ж б≥лими надавала п≥дстави дл¤ обвинувачень њх у прагненн≥ до поверненн¤ пан≥в (чого де¤к≥ з них справд≥ бажали). Ѕ≥льше того:

ƒен≥к≥н сто¤в за УЇдину й непод≥льну –ос≥юФ та в≥дмовивс¤ визнати ≥снуванн¤ украњнц≥в ¤к народу. ўе один фатальний пол≥тичний прорахунок ден≥к≥нського й б≥льшост≥ ≥нших антирад¤нських режим≥в пол¤гав у њхньому ставленн≥ до гостроњ аграрноњ проблеми: нагальна потреба будь-¤кого тод≥шнього ур¤ду чи арм≥њ в хл≥б≥ з неминуч≥стю спонукала њх до вжитт¤ стосовно сел¤нства примусових заход≥в (або, ≥накше кажучи, до позаринкового курсу). ÷е було властивим дл¤ вс≥х б≥лих режим≥в, котр≥ ≥снували перед ѕ. ¬рангелем. —аме в≥н першим ≥з антиб≥льшовицьких д≥¤ч≥в почав покладатис¤ на ринков≥ в≥дносини та в≥льну торг≥влю зерном. ÷е в≥д≥грало велику роль у тому, що коли ¬рангель на чол≥ свого невеликого в≥йська (котре до того нер≥дко зазнавало поразок) зд≥йснив у 1920 р. в≥дчайдушний прорив ≥з  риму в ”крањну, там до нього приЇдналас¤ велика к≥льк≥сть добровольц≥в.

≤ все ж загалом громад¤нська в≥йна була т≥льки змаганн¤м м≥ж двома добре озброЇними, але непопул¤рними в народ≥ в≥дносно невеликими групами Ч б≥льшовиками та б≥лими. Ќа нашу думку, вона не заслуговуЇ на ту п≥двищену увагу, ¤кою користуЇтьс¤, адже це Ч звичайна в≥йна м≥ж орган≥зованими арм≥¤ми п≥д кер≥вництвом вищого командуванн¤, м≥ж ур¤дами-суперниками, в≥йна за оволод≥нн¤ ключовими позиц≥¤ми в державно-пол≥тичному житт≥, головними м≥стами тощо, њњ кампан≥њ та битви ц≥лковито ¤сн≥, значенн¤ њњ в очах св≥ту очевидне, хоч ≥ драматичне. ј за своњм розмахом, к≥льк≥стю жертв ≥ впливом на сусп≥льний розвиток громад¤нська в≥йна поступалас¤ всеос¤жн≥й ≥ загальномасштабн≥й сел¤нськ≥й в≥йн≥ 1918Ч1922 рр., котра тривала нав≥ть довше за першу.

ћ. ѕодвойський так описуЇ становище в крањн≥ в 1921 р., п≥сл¤ в≥дступу б≥лих: У÷ентральна частина –—‘–– майже повн≥стю оточена сел¤нськими повстанн¤ми, в≥д ћахна на ƒн≥пр≥ до јнтонова на ¬олз≥Ф. —ел¤нськ≥ повстанн¤ вирували також в Ѕ≥лорус≥њ, —иб≥ру,  арел≥њ, на  авказ≥, в —ередн≥й јз≥њ. ¬же в пер≥од в≥д липн¤ до листопада 1918 р. оф≥ц≥йна статистика заф≥ксувала в –ад¤нськ≥й республ≥ц≥ 108 Укуркульських бунт≥вФ.

ѕрот¤гом 1918 р. т≥льки в 20 районах ÷ентральноњ –ос≥њ в≥дбулос¤ не менше 245 значних Уантирад¤нських повстаньФ, а за с≥м м≥с¤ц≥в 1919 р. приблизно на третин≥ територ≥њ, контрольованоњ б≥льшовиками, Ч 99. ” багатьох районах убивали уповноважених ≥з рекв≥зиц≥њ харч≥в. Ќа м≥сце злочину прибувала каральна експедиц≥¤, ¤ка страчувала к≥лькох сел¤н ≥ заарештовувала решту. ѕ≥сл¤ цього туди вир¤джали нового уповноваженого з пом≥чниками, але й цих через день чи два знищували.  арател≥ знову вирушали на завданн¤ й так дал≥. ÷≥ др≥бн≥ сутички нер≥дко переростали у велик≥ повстанн¤, учасники ¤ких (њх називали УзеленимиФ) становили не меншу небезпеку, н≥ж б≥л≥ чи пол¤ки.

ћетоди боротьби Ћен≥на проти повстанц≥в ≥з граничною в≥дверт≥стю висловлен≥ в його записц≥ до одного з пров≥дних ком≥сар≥в „ервоноњ арм≥њ (цитуЇмо за Ћ. “роцьким): У„удовий план. —к≥нч≥ть його з ƒзержинським. ѕ≥д маскою Дзелених" (ми звалимо це на них п≥зн≥ше) ми просунемос¤ вперед на 10-20 верст ≥ в≥шатимемо куркул≥в, св¤щеник≥в ≥ пан≥в. Ќагорода: 100 тис. крб за кожного пов≥шеногоФ.

Ќа початку 1919 р. спалахнуло велике повстанн¤ в ѕоволж≥, а в 1920 р. тут же Ч ще одне. ¬л≥тку 1919 р. рос≥йська сел¤нська Уарм≥¤Ф, сформована у ‘ерган≥ (—ередн¤ јз≥¤) дл¤ боротьби з м≥сцевими мусульманами, об'Їдналас¤ з ними проти червоних. ≤з ѕ≥вн≥чного  авказу ур¤довц≥ пов≥домл¤ли про справжн≥ повстанськ≥ арм≥њ, ¤к≥ знищили к≥лька б≥льшовицьких див≥з≥й. ” лютому 1921 р. повстал≥ в≥рмени здобули свою нац≥ональну столицю Ч ™реван.

” с≥чн≥ 1921 р. в «ах≥дному —иб≥ру повстали 55Ч60 тис. сел¤н. ѕоширивши свою владу на б≥льш н≥ж 12 район≥в, вони перер≥зали комун≥кац≥њ й завоювали к≥лька м≥ст, ≥ м≥ж ними так≥ значн≥, ¤к, наприклад, “обольськ.

19 серпн¤ 1920 р. розпочалос¤ знамените повстанн¤ јнтонова. ¬оно охопило б≥льшу частину “амбовськоњ губерн≥њ й сум≥жн≥ територ≥њ. —еред його учасник≥в нал≥чувалос¤ понад 40 тис. сел¤н. «'њзд тамбовських повстанц≥в ухвалив програму знищенн¤ рад¤нськоњ влади, скликанн¤ ”становчих збор≥в ≥з р≥вним представництвом р≥зних соц≥альних груп, переданн¤ земл≥ тим, хто њњ обробл¤в (под≥бн≥ документи п≥дготували й повстанц≥ ѕоволж¤, ¤к≥ також закликали до переданн¤ влади народов≥ Убез под≥лу на класи чи парт≥њФ). Ќа антоновц≥в неможливо було нав≥сити ¤рлик Укуркул≥вФ, оск≥льки нав≥ть за оф≥ц≥йними пов≥домленн¤ми в≥д 25 до 80 % њхнього складу становили незаможники та середн¤ки. ѕрот¤гом к≥лькох м≥с¤ц≥в б≥льшовики не могли проти них н≥чого вд≥¤ти, й лише в травн≥ 1921 р. повстанн¤ було повн≥стю придушене регул¤рними в≥йськами п≥д командуванн¤м ћ. “ухачевського (але ще десь до середини 1922 р. в цьому район≥ продовжували д≥¤ти розр≥знен≥ групи). Ћють карател≥в не знала меж: вони знищували ц≥л≥ села, ¤к це згодом нацисти вчинили з чеським селом Ћ≥д≥це.

¬ ”крањн≥ широкого розголосу набуло велике повстанн¤ п≥д проводом √ригор'Їва. 20 тис. його учасник≥в мали у своЇму розпор¤дженн≥ 50 гармат ≥ нав≥ть ш≥сть бронепоњзд≥в. Ќа думку рад¤нських ≥сторик≥в, саме це повстанн¤ перешкодило запланованому вторгненню „ервоноњ арм≥њ в –умун≥ю на допомогу ”горськ≥й –ад¤нськ≥й республ≥ц≥ Ѕели  уна. ќднак серед численних украњнських повстанських загон≥в найб≥льше уславилос¤ з'Їднанн¤ анарх≥ста Ќ. ћахна. ¬ певний момент воно нал≥чувало до 40 тис. б≥йц≥в. якийсь час ≥снував союз сел¤нського вожд¤ з червоними проти б≥лих, та п≥сл¤ с≥чн¤ 1920 р. махновц≥ прот¤гом восьми м≥с¤ц≥в запекло билис¤ з б≥льшовиками.

—л≥дом за коротким в≥дновленн¤м цього союзу в жовтн≥ та листопад≥ 1920 р. (з метою розбити сп≥льними силами ¬рангел¤) аж до серпн¤ 1921 р. знову тривали боњ м≥ж повстанц¤ми та червоними.

ћахно так по¤снював приваблив≥сть дл¤ сел¤н анарх≥зму: вони були проти пана й багатого куркул¤, але також ≥ проти пол≥тичноњ й адм≥н≥стративноњ влади державних ур¤довц≥в. ƒетальн≥ший анал≥з цього ¤вища пропонуЇ роман Ѕ. ѕастернака Уƒоктор ∆ивагоФ: У—ел¤ни повстали, без к≥нц¤ в≥дбуваютьс¤ повстанн¤. ¬и скажете, що вони непереб≥рливо борютьс¤ ¤к з червоними, так ≥ з б≥лими, хто б не був при влад≥, що вони просто виступають проти будь-¤коњ оф≥ц≥йноњ влади, бо не знають, чого хочуть. ƒозвольте мен≥ не погодитис¤. —ел¤нин дуже добре знаЇ, чого хоче, краще, н≥ж ви чи ¤, але в≥н хоче чогось ц≥лком в≥дм≥нного.  оли розпочалас¤ революц≥¤, вона пробудила його, ≥ в≥н тод≥ вир≥шив, що це було зд≥йсненн¤ його мр≥й, його давн≥х мр≥й жити анарх≥чно на своњй власн≥й земл≥ працею своњх рук, ц≥лком незалежно й не в≥дчуваючи себе зобов'¤заним н≥кому н≥ в чому. јле зам≥сть цього в≥н побачив, що лише пром≥н¤в старе гнобленн¤ царськоњ держави на нове, куди жорсток≥ше ¤рмо революц≥йноњ наддержави. “ож чи сл≥д дивуватис¤, що села неспок≥йн≥, що вони не можуть вгамуватис¤!..Ф

√ригор'Їв ≥ ћахно не були, зв≥сно, Їдиними украњнськими Убунт≥вникамиФ. Ќаприклад, батько «елений очолював велике повстанн¤ на  ињвщин≥. Ѕуло також багато ≥нших.

” лютому 1921 р. „  пов≥домл¤ла про 118 значних повстань в ”крањн≥. —тосовно ж др≥бних ≥нцидент≥в, то лише прот¤гом чотирьох дн≥в у кв≥тн≥ того ж року чек≥сти рапортували про групу з 10 ос≥б, ¤к≥ в≥д≥брали зерно й убили ур¤довц¤ в ѕод≥льськ≥й губерн≥њ, про заг≥н ≥з 50 озброЇних кулеметами вершник≥в на ѕолтавщин≥, котр≥ атакували цукроварню, вбили п'¤ть сторож≥в й забрали 18 коней, 306 тис. крб ≥ дв≥ друкарськ≥ машинки, про заг≥н чисельн≥стю в 200 вершник≥в у ’арк≥вськ≥й губерн≥њ, що напав на зал≥зничну станц≥ю й до п≥дходу бронепоњзда устиг знищити 26 червоноарм≥йц≥в.

ѕартизанська боротьба в ”крањн≥ точилас¤ ще тривалий час. “ак, у Ћебединському пов≥т≥ —умськоњ губерн≥њ аж до 1928 р. активно д≥¤в повстанський заг≥н, ≥нший заг≥н к≥льк≥стю понад 20 чолов≥к до того самого року оперував поблизу Ѕ≥лоњ ÷еркви на  ињвщин≥. “ак≥ ж пов≥домленн¤ надходили ≥ з ≥нших рег≥он≥в колишньоњ ≥мпер≥њ, особливо з ѕ≥вн≥чного  авказу й —ередньоњ јз≥њ.

ƒуже знаменний факт до јнтонова, окр≥м сел¤н, приЇднувалис¤ також роб≥тники (Увключаючи к≥лька зал≥зничник≥вФ, ¤к зазначалос¤ в оф≥ц≥йному документ≥). ћи не маЇмо нам≥ру анал≥зувати тут роб≥тничий рух, але в даному випадку дл¤ нас ц≥каво, що роб≥тники теж почали виступати проти комун≥ст≥в. ўе в 1918 р. в≥дбулис¤ велик≥ роб≥тнич≥ страйки й демонстрац≥њ, нав≥ть у ѕетроград≥, а в багатьох м≥стах ”ралу л≥в≥ есери збурили проти б≥льшовик≥в Ув≥дстал≥ елементиФ з числа фабричних роб≥тник≥в. ¬ ≤жевську виникла 30-тис¤чна У≤жевська народна арм≥¤Ф, котра згодом приЇдналас¤ до  олчака. Ѕ≥льше того: за оф≥ц≥йними рад¤нськими джерелами, роб≥тники висували Учисто сел¤нськ≥Ф вимоги, наприклад, щодо скасуванн¤ примусових рекв≥зиц≥й продукц≥њ сел¤нського виробництва.

ўе злов≥сн≥шим (з точки зору б≥льшовик≥в) вигл¤дало зниженн¤ над≥йност≥ „ервоноњ арм≥њ. „исло дезертир≥в ≥ тих, хто ухил¤вс¤ в≥д призову на в≥йськову службу, становило перес≥чно 20 % њњ особового складу (а в де¤ких м≥сцевост¤х нав≥ть до 90 %). ¬осени 1920 р. в одн≥й т≥льки “амбовськ≥й губерн≥њ нал≥чувалос¤ 250 тис. червоноарм≥йц≥в-дезертир≥в. ” березн≥ 1919 р. в≥йськова бригада в Ѕ≥лорус≥њ, рекрутована головним чином ≥з рос≥йських сел¤н “ульськоњ губерн≥њ, приЇдналас¤ до м≥сцевих сел¤нських повстанц≥в. –азом вони утворили тут Ународну республ≥куФ.  омандир „ервоноњ арм≥њ —апожков у липн≥ 1920 р. очолив виступ у ѕоволж≥ 2700 во¤к≥в. ѕ≥сл¤ загибел≥ —апожкова кер≥вництво перейн¤в —Їров, ≥ п≥д його проводом заг≥н активно д≥¤в ще два роки й нав≥ть захопив к≥лька м≥ст. ўе в с≥чн≥ 1922 р. в≥н нал≥чував у своЇму склад≥ 3000 чолов≥к. ” грудн≥ 1920 р. ≥нший командир „ервоноњ арм≥њ Ч ¬акул≥н п≥дн¤в повстанн¤ в ƒонськ≥й област≥. „исельн≥сть його б≥йц≥в швидко зросла з 500 до 3200, а п≥сл¤ загибел≥ ¬акул≥на його наступник ѕопов за станом на березень 1921 р. мав у своЇму розпор¤дженн≥ вже 6000 чолов≥к. ” лютому 1921 р. бригада ѕершоњ к≥нноњ арм≥њ, що користувалас¤ особливою ласкою —тал≥на, на чол≥ з≥ своњм командиром ћаслаком перейшла на б≥к ћахна.

јле найкритичн≥ша ситуац≥¤ склалас¤ п≥д час повстанн¤ на  ронштадтськ≥й в≥йськово-морськ≥й баз≥ 2 березн¤ 1921 р. ѕовстанц≥ добре розум≥ли сел¤нськ≥ вимоги. ” газет≥ У»звести¤ ¬– Ф в≥д 16 березн¤ 1921 р. вони п≥дкреслювали: У¬ обм≥н за майже повн≥стю рекв≥зоване зерно, за конф≥скованих кор≥в та коней вони (сел¤ни Ч –ед.) одержали наскоки „  ≥ каральн≥ командиФ. як за¤вив “роцький на XV конференц≥њ ¬ ѕ(б) в 1926 р., в  ронштадт≥ сел¤нин-середн¤к розмовл¤в ≥з рад¤нським ур¤дом кр≥зь дула морських гармат.

« огл¤ду на все сказане вище зовс≥м не дивно, що 15 березн¤ 1921 р. Ћен≥н визнав на ’ з'њзд≥ – ѕ(б): Ући ледве тримаЇмос¤Ф.

* * *

ѕро руйн≥вн≥сть сел¤нськоњ в≥йни у висв≥тлюван≥ часи можна судити з таких цифр. Ќав≥ть ≥з рад¤нських оф≥ц≥йних даних зрозум≥ло, що в 1918Ч1920 рр., напередодн≥ великого голоду 1921Ч1922 рр. (¤кий забрав до 5 мли людських житт≥в), у ц≥лому загинуло понад 9 млн чолов≥к,Ч без урахуванн¤ 2 млн убитих у перш≥й св≥тов≥й в≥йн≥, а також нал≥чувалос¤ приблизно 1 млн б≥женц≥в (за ‘ранком Ћор≥мером).  ≥льк≥сть померлих у 1918Ч1923 рр. в≥д висипного й черевного тифу, дизентер≥њ, холери становила, вочевидь, близько 3 млн (головним чином в≥д висипного тифу). „имало з цих жертв сталос¤ п≥д час голоду або було в≥днесено на його рахунок. ќднак нав≥ть ¤кщо ми в≥зьмемо лише 2 млн померлих в≥д хвороб у 1918Ч1920 рр., то залишаЇтьс¤ 7 млн, котр≥ в ц≥ роки загинули не своЇю смертю.

” книжц≥ У¬ойны и народонаселение ≈вропыФ (ћ., 1960) рад¤нський автор ¬. ”рлан≥с визначаЇ к≥льк≥сть убитих з обох стор≥н у громад¤нськ≥й в≥йн≥ приблизно в 300 тис. чолов≥к (включно з пол¤ками та ф≥ннами). ƒодамо сюди масов≥ вбивства, розстр≥ли полонених тощо, але й тод≥ навр¤д чи одержимо цифру в 1 млн (що справд≥ вигл¤даЇ зависокою). ≤нш≥ 6 млн Ч це жертви голоду та сел¤нськоњ в≥йни. —еред останн≥х, звичайно, переважали чолов≥ки. ѕерепис 1926 р. засв≥дчив: на той час в —–—– чолов≥к≥в було на 5 млн менше, н≥ж ж≥нок (це в основному стосуЇтьс¤ в≥ковоњ групи 25Ч65 рок≥в). ќтже, кр≥м 2 млн жертв першоњ св≥товоњ та 1 млн (або менше) Ч громад¤нськоњ воЇн, можна назвати ще близько 2 млн (або й б≥льше) чолов≥к≥в ≥ ж≥нок, що померли в≥д ≥нших причин, тобто майже повн≥стю в сел¤нськ≥й в≥йн≥. ƒалеко не вс≥ вони пол¤гли в бо¤х, бо ж само собою зрозум≥ло, що за тих конкретно-≥сторичних умов к≥льк≥сть страчених не поступалас¤ к≥лькост≥ вбитих в≥д час воЇнних д≥й. “ак, ћ. Ћацис згадуЇ у своњй книжц≥ Уƒва года борьбы на внутреннем фронтеФ (ћ., 1920), що в ход≥ придушенн¤ к≥лькох повстань загинули 3057 повстанц≥в, а 3437 розстр≥л¤ли п≥зн≥ше.

Ќасл≥дки под≥й 1918Ч1921 рр. уповн≥ можна пор≥вн¤ти з результатами “ридц¤тил≥тньоњ в≥йни в Ќ≥меччин≥. ѕ≥д час першоњ св≥товоњ в≥йни м≥льйони царських п≥дданих Ч так само ¤к ≥ кожноњ ≥ншоњ великоњ Ївропейськоњ держави Ч п≥шли на фронт, з ¤кого сел¤нська б≥льш≥сть солдат≥в повернулас¤ додому з метою захопленн¤ панськоњ земл≥ ≥ знищенн¤ великих землевласник≥в ¤к класу. ќднак усе це загалом не дуже в≥дчутно струснуло тогочасне сусп≥льство. Ќавпаки, перерозпод≥л земл≥ сконсол≥дував ≥ ще б≥льше зм≥цнив сел¤нськ≥ маси. —правжн¤ дезинтеграц≥¤ њх в≥дбулас¤ вже в лен≥нський пер≥од.

«начн≥ зм≥ни сталис¤ в демограф≥чн≥й ≥ соц≥ально-пол≥тичн≥й ситуац≥¤х. ¬елика к≥льк≥сть людей загинула або ем≥грувала, м≥льйони ≥нших перењжджали з м≥сц¤ на м≥сце, т≥каючи, за словами ћайкла  онф≥но, Уз одн≥Їњ враженоњ голодом м≥сцевост≥ до ≥ншоњ, з одного театру воЇнних д≥й до ≥ншогоФ. ј тим часом господарство крањни попросту розвалилос¤. як ми зазначали вище, економ≥чна пол≥тика комун≥ст≥в на сел≥ вела до деградуванн¤ останнього. «аможн≥ших сел¤н або грабували шл¤хом конф≥скац≥њ майна, або знищували ф≥зично, а на б≥льш≥й частин≥ орних земель повернулис¤ до староњ трип≥льноњ системи Ч там, де вона була вже в≥дмерла.

ѕроте куди страшн≥шу загрозу з огл¤ду на своњ найближч≥ насл≥дки приховував у соб≥ загальний хаос. —≥льське господарство почало занепадати лише в 1919 р., а вже на початок 1922 р. погол≥в'¤ робочих коней зменшилос¤ пор≥вн¤но з 1916 р. на 35,1 %, великоњ рогатоњ худоби Ч на 24,4, свиней Ч на 42,2, овець ≥ к≥з Ч на 24,8 % (п≥драхунки Ќ. ясного за р≥зними рад¤нськими джерелами). ¬ 1913 р. вживали близько 700 тис. т добрив, а в 1921 р.Ч т≥льки до 20 тис. «агальна пос≥вна площа скоротилас¤ в≥д 85,6 млн га в 1916 р. до 53,2 млн у 1922 р. ¬ пер≥од м≥ж 1909Ч1913 ≥ 1921 рр. урожай зернових (разом ≥з картоплею) зменшивс¤ приблизно на 57 %. ” де¤ких випадках наш≥ оц≥нки не наст≥льки точн≥, ¤к того вимагаЇ Умова цифрФ, однак вони досить близьк≥ до реальних даних.

«розум≥ло, великий голод 1921 р. не орган≥зовувавс¤ св≥домо, з метою ф≥зичного винищенн¤ сел¤нства. ≤ все ж по¤снити його т≥льки засухою аж н≥¤к не було б слушним. ’оч ≥ поган≥, метеоумови не переросли тод≥ в катастроф≥чн≥. ¬ир≥шальним фактором тут стали застосовуван≥ рад¤нським ур¤дом рекв≥зиц≥йн≥ методи Ч частково тому, що в сел¤нина в≥дбирали б≥льше харч≥в, н≥ж в≥н потребував дл¤ виживанн¤, а частково тому, що прот¤гом останн≥х трьох рок≥в сел¤нство значною м≥рою втратило стимули до роботи. ¬се це зробило голод неминучим, ≥ випливав в≥н ≥з р≥шенн¤ (¤ке зб≥галос¤ з в≥двертою думкою Ћен≥на), що сел¤нськ≥ потреби не сл≥д брати до уваги.

ќсобливо лютував голод у ѕоволж≥. …ого страх≥тт¤ тут можна см≥ливо пор≥внювати з тим, що коњлос¤ в крањн≥ п≥д час ще жахлив≥шого голоду 1932Ч1933 рр. (про це йтиметьс¤ дал≥), з одн≥Їю лише ≥стотною р≥зницею: в 1921Ч 1922 рр. ур¤д визнав ≥снуванн¤ голоду й ус≥л¤ко заохочував допомогу з-за кордону. 13 липн¤ 1921 р. ћаксимов≥ √орькому було дозволено звернутис¤ туди за пом≥ччю. ќчолювана майбутн≥м президентом —Ўј √увером благод≥йна јмериканська допомогова адм≥н≥страц≥¤ (јƒј), ¤ка на той час уже зд≥йснила чимало ф≥лантроп≥чних заход≥в у ÷ентральн≥й ≥ —х≥дн≥й ™вроп≥, п≥сл¤ 20 серпн¤ почала пересилати своњ фонди в –ос≥ю. ¬ грудн≥  онгрес —Ўј вид≥лив 20 мли долар≥в ≥ закликав приватних ос≥б жертвувати кошти на ≥ндив≥дуальн≥ посилки голодуючим. «а передплатою було з≥брано 6 млн долар≥в. «агалом грошова допомога —получених Ўтат≥в дос¤гала 45 млн долар≥в.

«≥ свого боку ћаксим √орький дл¤ р¤туванн¤ потерп≥лих в≥д голоду з≥брав у ћоскв≥ в≥дпов≥дну групу визначних громад¤н ≥з некомун≥стичним чи непол≥тичним минулим.

јƒј та пов'¤зан≥ з нею орган≥зац≥њ годували понад 10,4 млн чолов≥к, а ≥нш≥ орган≥зац≥њ Ч ще майже 2 млн (загалом Ч близько 12,3 млн).

√олод трапл¤вс¤ в –ос≥њ й ран≥ше Ч в 1881, 1906, 1911 рр., але жоден ≥з них н≥ за своЇю глибиною, н≥ за масштабами не зачепив такоњ великоњ маси населенн¤. ¬ найг≥ршому з минулих випадк≥в число сел¤н, неспроможних роздобути досить нас≥ннЇвого зерна, не перевищувало « млн, а в 1921 р. к≥льк≥сть таких сел¤н становила 13 млн.

јмериканська ком≥с≥¤ наданн¤ допомоги –ос≥њ нарахувала в 1922 р. близько 3 млн безпритульних д≥тей (≥ ще двом м≥льйонам загрожувала небезпека голодноњ смерт≥ вдома); з них 1,6 млн перебували в пост≥йних чи тимчасових дит¤чих закладах, а 1,5 млн харчувалис¤ за рахунок закордонних доброд≥йних орган≥зац≥й.

ќднак нав≥ть за цих траг≥чних умов ≥з боку рад¤нського ур¤ду простежувалас¤ тенденц≥¤ залишити украњнське сел¤нство без допомоги. ≤ це при тому, що, зг≥дно ≥з зв≥том Ћ≥ги Ќац≥й, рад¤нськ≥ оф≥ц≥йн≥ статистичн≥ дан≥ показали в ”крањн≥ в перш≥й половин≥ 1922 р. 800 тис. смертей в≥д голоду та спричинених ним хвороб (ц≥ цифри не стосувалис¤ де¤ких найб≥льш потерп≥лих м≥сцевостей). «а оф≥ц≥йними пов≥домленн¤ми јƒј, голод в ”крањн≥ спочатку приховували, Уоц≥нюючи к≥льк≥сть урожаю удв≥ч≥ б≥льше в≥д к≥лькост≥, визначеноњ м≥сцевими органами владиФ. јмериканськ≥ орган≥зац≥њ не допускалис¤ в уражен≥ голодом райони республ≥ки. як зазначав американський автор √. ‘≥шер у своњй книжц≥ У√олод у –ад¤нськ≥й –ос≥њ, 1919Ч1 9 22Ф (Ќью-…орк, 1927), Умосковський ур¤д не т≥льки не спром≥гс¤ пов≥домити јмериканську допомогову орган≥зац≥ю про становище в ”крањн≥, ¤к в≥н це зробив щодо значно в≥ддален≥ших район≥в, але й умисно перешкоджав будь-¤к≥й спроб≥ американц≥в вступити в контакт з ”крањною...Ф. ¬ пер≥од м≥ж 1 серпн¤ 1921 р. ≥ 1 серпн¤ 1922 р. з ”крањни вивезли в ≥нш≥ м≥сц¤ 10,6 млн ц зерна. ¬решт≥-решт јƒј таки дозволили д≥¤ти в ”крањн≥. ÷е сталос¤ у кв≥тн≥ Ч червн≥ 1922 р.Ч у розпал голоду, коли, ¤к висловивс¤ голова ¬÷¬  ћ.  ал≥н≥н, Утис¤ч≥ вже вмирали, а ≥нш≥ тис¤ч≥ приготувалис¤ до смерт≥Ф. ќзнайомившись ≥з ситуац≥Їю, представники јƒј висловили УподивФ ≥з приводу того, що вантажн≥ вагони з харчовими продуктами надсилають ≥з  иЇва й ѕолтави Уза сотн≥ мильФ голодуючим ѕоволж¤ , зам≥сть того, щоб в≥дправити њх за ¤кусь пару дес¤тк≥в миль Ч до ќдеси чи ћиколаЇва, де теж лютував голод. «а зв≥том Ћ≥ги Ќац≥й, аж лише в с≥чн≥ 1922 р. ƒонецька губерн≥¤ одержала дозв≥л припинити вивезенн¤ харч≥в.

”с≥ ц≥ под≥њ звичайно тлумачать не просто ¤к нездатн≥сть влади зарадити лихов≥, а швидше ¤к державну пол≥тику перекладанн¤ максимуму т¤гар≥в на найменш Уло¤льнихФ (хоч тимчасове недопущенн¤ американц≥в в ”крањну можна ¤коюсь м≥рою по¤снити й бажанн¤м перешкодити њм в≥дв≥дати  ињв, у ¤кому тод≥ все ще д≥¤в воЇнний стан).

÷≥каво простежити, ¤к в —–—– ≥з часом м≥н¤лис¤ оц≥нки роботи јƒј. УЅольша¤ —оветска¤ «нциклопеди¤Ф виданн¤ 1926 р. досить об'Їктивно висв≥тлюЇ њњ д≥¤льн≥сть, визнаючи, що вона вр¤тувала близько 10 млн чолов≥к, витративши при цьому 137 млн золотих карбованц≥в. ј Ућала¤ —оветска¤ Ёнциклопеди¤Ф виданн¤ 1930 р. твердила, н≥бито Уп≥д вигл¤дом добрих справФ јƒј фактично допомагала послабити кризу виробництва в —Ўј. ” другому (1950) виданн≥ УЅольшой —оветской ЁнциклопедииФ наголошено: јƒј використовувала св≥й апарат Удл¤ зд≥йсненн¤ шпигунськвњ д≥¤льност≥ та п≥дтримки контрреволюц≥йних елемент≥в.  онтрреволюц≥йн≥ д≥њ јƒј викликали енерг≥йн≥ протести широких труд¤щих масФ. ¬ ≥нтерпретац≥њ третього (1970) виданн¤ УЅ—ЁФ јƒј Унадавала безсумн≥вну допомогу в боротьб≥ проти голодуФ, але водночас кер≥вн≥ кола —Ўј використовували њњ Удл¤ наданн¤ п≥дтримки контрреволюц≥йним елементам, п≥дривн≥й ≥ шпигунськ≥й д≥¤льност≥Ф.

ўо ж до рад¤нського допомогового ком≥тету в ћоскв≥, то його члени були заарештован≥ в серпн≥ 1921 р. (коли ћаксим √орький перебував за кордоном). ѕ≥сл¤ особистого втручанн¤ √увера смертн≥ вироки скасували, й к≥льком представникам ком≥тету п≥сл¤ недовгого засланн¤ до —иб≥ру нав≥ть дозволили покинути крањну.

* * *

¬ пер≥од м≥ж 1918 ≥ 1922 роками загинула дес¤та частина населенн¤ колишньоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. √олод став останньою жертвою, покладеною в т≥ часи на в≥втар хибноњ та гнобительськоњ пол≥тики режиму. ѕоки що боротьба проти спроб ц≥лковитого п≥дкоренн¤ сел¤нства ≥ знищенн¤ його економ≥ки була усп≥шною. —ел¤нськ≥ повстанн¤ ≥ виступ кронштадтських матрос≥в урешт≥ примусили московський ур¤д усв≥домити небезпеку, на ¤ку в≥н наразитьс¤, ¤кщо й дал≥ продовжуватиме нав'¤зувати свою л≥н≥ю. Ѕ≥льшовики вир≥шили в≥дступити (принаймн≥ тимчасово) й погодитис¤ на перемир'¤. ќтже, сел¤ни обсто¤ли своЇ право на в≥льне господарюванн¤.

4
ѕатова ситуац≥¤ 1921Ч1927 рр.

як бачимо, в останн≥й момент Ћен≥н прислухавс¤ до голосу розуму, до голосу сел¤нина, що промовл¤в Укр≥зь дула морських гарматФ  ронштадта, кулемет≥в ћахна та јнтонова. ЌагадаЇмо: 15 березн¤ 1921 р.Ч лише через с≥м дн≥в п≥сл¤ своЇњ за¤ви, що не передбачаЇтьс¤ н≥¤ких зм≥н у курс≥ парт≥њ та в≥дхилень в≥д марксистськоњ доктрини Ч Ћен≥н визнав на ’ з'њзд≥ – ѕ(б), що рад¤нський режим пр¤муЇ до загибел≥. « огл¤ду на це вождь б≥льшовик≥в погодивс¤ тимчасово в≥дмовитис¤ в≥д спроби перевести село на соц≥ал≥стичн≥ рейки, прагнучи водночас використати передишку дл¤ зм≥цненн¤ пол≥тичноњ влади своЇњ парт≥њ. “ак було проголошено нову економ≥чну пол≥тику (неп). ќднак цей в≥дступ був вимушений. —початку Ћен≥н спод≥вавс¤ умиротворити сел¤нство, не в≥дновлюючи ринков≥ в≥дносини й налагодивши натом≥сть безпосередн≥й товарообм≥н м≥ж державною промислов≥стю й селом. ÷е йому не вдалос¤, ≥ в≥н, за словами ћ. Ћев≥на, Ув≥дступив, звернувшись до ринк≥в, грошей ≥ кап≥тал≥ст≥вФ. Ќеобмежене рекв≥зуванн¤ хл≥ба зам≥нили податковими заходами (в ”крањн≥ њх запровадженн¤ в≥дклали на к≥лька м≥с¤ц≥в, аби з≥брати ¤комога б≥льше зерна дл¤ нагальних потреб). Ѕули в≥дновлен≥ платний проњзд на зал≥зниц¤х, оплата поштових послуг та ≥нш≥ под≥бн≥ реч≥, скасован≥ на останн≥й стад≥њ воЇнного комун≥зму. ј в жовтн≥ 1921 р. промислов≥ п≥дприЇмства д≥стали право в≥льно продавати на ринку свою продукц≥ю.

Ќа ’ з'њзд≥ – ѕ(б) ветеран парт≥њ ƒ. –¤занов характеризував неп ¤к Усел¤нський ЅрестФ, провод¤чи тим самим аналог≥ю м≥ж в≥дступом п≥д тиском сел¤н ≥ в≥дступом на переговорах у Ѕрест≥ п≥д тиском Ќ≥меччини. —ам же Ћен≥н говорив про неп ¤к про УпередишкуФ в умовах нехватки сил дл¤ ц≥лковитого зд≥йсненн¤ революц≥йних перетворень. ≤ наголошував у грудн≥ 1921 р. (у план≥ допов≥д≥ на IX ¬серос≥йському з'њзд≥ –ад): Ући тепер зд≥йснюЇмо стратег≥чний в≥дступ, ¤кий дасть нам ширший фронт наступу в найближчому майбутньому...Ф

–ад¤нськ≥ вчен≥ хрущовських час≥в полюбл¤ли наводити лен≥нськ≥ цитати пер≥оду непу, в ¤ких ≥шлос¤ про те, що колектив≥зац≥¤ земл≥ маЇ бути пов≥льним процесом, базованим на переконуванн≥ та добров≥льн≥й згод≥ сел¤нства, що експропр≥ац≥¤ нав≥ть заможних сел¤н повинна в≥дбуватис¤ т≥льки за на¤вност≥ придатних матер≥альних, техн≥чних ≥ соц≥альних умов. ≤ в≥н справд≥ казав таке. Ќазиваючи спочатку неп в≥дступом Ч одним ≥з тих багатьох в≥дступ≥в, що б≥льшовики час в≥д часу мусили робити в м≥ру зм≥цненн¤ непу,Ч Ћен≥н разом ≥з тим ≥нод≥ виправдовував його ¤к метод дос¤гненн¤ комун≥зму (≥ це був не останн≥й раз, коли в≥н зм≥нював свою думку залежно в≥д ситуац≥њ). ¬ серпн≥ 1922 р. Ћен≥н називав сел¤нськ≥ торговельн≥ кооперативи Укооперативним кап≥тал≥змомФ, а у своњй прац≥ Уѕро кооперац≥юФ, створен≥й у с≥чн≥ 1923 р. (коли його вже фактично зборов крововилив у мозок), наголошував: в умовах соц≥ал≥стичноњ власност≥ на засоби виробництва та перемоги пролетар≥ату над буржуаз≥Їю так≥ кооперативи зм≥цн¤ть соц≥ал≥стичний лад. ¬≥н нав≥ть напол¤гав на використанн≥ сучасноњ високопрофес≥йноњ торг≥вл≥ дл¤ комерц≥ал≥зац≥њ кооперативного руху ≥ з метою п≥двищенн¤ його р≥вн¤ закликав до Укультурноњ революц≥њФ в ц≥й сфер≥. (ќтже, Ћен≥н розгл¤дав кооперуванн¤ ¤к шл¤х до колгосп≥в, а проте в≥д кооперац≥њ, основна ≥де¤ ¤коњ пол¤гала в куп≥вл≥ та продажу в кредит, виграли т≥льки заможн≥ сел¤ни, й вона не створила н≥¤коњ тенденц≥њ до розвитку колективних засоб≥в оброб≥тку земл≥.) ’арактерно: ¤краз у цей час у парт≥йн≥й л≥тератур≥ почали часто посилатис¤ на за¤ву ≈нгельса, що соц≥ал-демократи н≥коли не примушуватимуть, а лише будуть переконувати сел¤нство (в даному випадку н≥мецьке) перейти до колективного оброб≥тку земл≥.

“е, що немало комун≥стичних л≥дер≥в (≥ серед них, ¤к бачимо, й сам Ћен≥н) прид≥л¤ли таку увагу широкому теоретичному обгрунтуванню непу, саме по соб≥ ще н≥чого не значило. ѕросто ц¤ вин¤тково догматична секта Ч б≥льшовики Ч надзвичайно захоплювалас¤ теоретизуванн¤м, без чого не обходивс¤ жоден њњ практичний крок. јле в будь-¤кому раз≥ представники Управого крилаФ парт≥њ Ч прихильники досить тривалого, поступового розвитку крањни в умовах новоњ економ≥чноњ пол≥тики Ч мали змогу посилатис¤ на слова свого вожд¤, особливу вагу ¤ким надавало те, що саме в≥н був творцем ц≥Їњ пол≥тики .

“ут сл≥д зауважити: попри вс≥ теоретичн≥ м≥ркуванн¤ Ћен≥на було б, мабуть, очевидною помилкою вишукувати в них реальне п≥дірунт¤ дл¤ ¤когось певного курсу. „асом складаЇтьс¤ враженн¤, що тод≥ в≥н (¤к ≥ на ранн≥х стад≥¤х революц≥њ) попросту не знав, ¤ким шл¤хом рухатис¤ вперед, ≥ намагавс¤ не помилитис¤ у вибор≥ найкращого вар≥анта. “ак, на XI з'њзд≥ – ѕ (б) (1922) в≥н оголосив: в≥дступ зайшов надто далеко, й настав час знову перейти в наступ. ќднак, мабуть, ≥ ц¤ його думка швидко зм≥нилас¤, бо н≥¤ких зм≥н у парт≥йн≥й пол≥тиц≥ не в≥дбулос¤.

¬≥дбудова промисловост≥ була частиною непу, а отже, це також означало поступки кап≥тал≥змов≥. «а словами Ћен≥на (УЌова економ≥чна пол≥тика ≥ завданн¤ пол≥тосв≥тФ), в жовтн≥ 1921 р. через розвал промислового виробництва пролетар≥ат перестав ≥снувати ¤к клас, ≥ у в≥дродженн≥ його допомагатимуть кап≥тал≥сти Ч т≥, ¤к≥ д≥стануть на це дозв≥л. ” певний момент Ћен≥н нав≥ть твердив, що великих кап≥тал≥ст≥в можна перетворити на союзник≥в у боротьб≥ проти Уголовного ворогаФ Ч др≥бного сел¤нського власника (повторюючи тим самим свою ж, уже оприлюднену в 1918 р. формулу, зг≥дно з ¤кою Удр≥бнобуржуазна стих≥¤Ф Ї Уголовним ворогом соц≥ал≥зму в насФ).

 оли Ћен≥н не закликав до швидкого переходу в наступ Ч тобто коли пос≥дав ч≥тк≥ пронеп≥вськ≥ позиц≥њ,Ч в≥н гадав, що боротьба за ло¤льн≥сть сел¤нина-середн¤ка триватиме, можливо, прот¤гом к≥лькох покол≥нь або, в найл≥пшому випадку Ч 19Ч20 рок≥в (насправд≥ ж неп оф≥ц≥йно ≥снував трохи менше дев'¤ти рок≥в). ќднак усупереч ц≥й тактичн≥й настанов≥ вождь парт≥њ завжди дотримувавс¤ теоретичного погл¤ду, за ¤ким Усел¤нство пост≥йно, щоденно, кожночасно ≥ в масовому масштаб≥ породжуЇ кап≥тал≥зм ≥ буржуаз≥юФ. ÷е мало виправдовувати граничну пильн≥сть ≥ використанн¤ щонайменшоњ можливост≥, аби покласти край такому станов≥ речей. Ћен≥н уважав, що за тод≥шньоњ обстановки у св≥т≥ пер≥од мирного буд≥вництва не буде надто довгим, а в лист≥ до Ћ.  аменЇва в≥д 3 березн¤ 1922 р. (вперше надрукованому аж у 1959 р.) п≥дкреслював: У¬еличезна помилка думати, що неп поклав край тероров≥. ћи ще повернемос¤ до терору ≥ до терору економ≥чногоФ.

” своњй класичн≥й англомовн≥й прац≥ УЋен≥н ≥ б≥льшовикиФ (Ћондон, 1966) јдам ”лам доходить висновку: ¤кби Ћен≥н прожив довше, в≥н пок≥нчив би з непом ран≥ше, н≥ж —тал≥н, бо ж останньому перед такою зм≥ною курсу потр≥бно було ще зм≥цнити власне становище. “а хоч би ¤к там було, поступовий в≥дх≥д Ћен≥на в≥д державноњ й парт≥йноњ д≥¤льност≥ та його смерть у с≥чн≥ 1924 р. поставили б≥льшовик≥в перед проблемою, що њњ необх≥дно було розв'¤зати рано чи п≥зноФ,Ч в будь-¤кий спос≥б позбавитис¤ в≥д незалежного сел¤нина.

* * *

Ќепевн≥сть Ћен≥на у прийн¤тт≥ тих або ≥нших р≥шень по¤снюЇтьс¤ внутр≥шн≥ми суперечками в парт≥њ. « одного боку, суто економ≥чн≥ потреби вимагали розвитку с≥льського господарства, а отже, й ус≥л¤кого заохочуванн¤ сел¤нина Ч високопродуктивного виробника. « ≥ншого ж боку, пол≥тичн≥ м≥ркуванн¤ й доктринальн≥ настанови примушували б≥льшовик≥в убачати в цьому виробников≥ Укласового ворогаФ й покладатис¤ у своњй сел¤нськ≥й пол≥тиц≥ на мало-, а то й узагал≥ непродуктивн≥ елементи. ƒо реч≥, додержуватис¤ Укласовоњ чистотиФ було дуже важко, оск≥льки п≥сл¤ наданн¤ допомоги Унезаможников≥Ф в≥н уже переставав бути таким, а Убезземельний сел¤нинФ, д≥ставши земельний над≥л, теж переходив в ≥ншу категор≥ю; що ж до Усередн¤каФ, то в м≥ру нагромадженн¤ статк≥в в≥н автоматично перетворювавс¤ в очах комун≥ст≥в на Укуркул¤Ф.

¬с≥ ц≥ проблеми —тал≥н Урозв'¤завФ аж у 1930 р. ј поки що найнагальн≥шим завданн¤м була в≥дбудова с≥льського господарства, й парт≥¤ мусила змиритис¤ з тим, що на той час њњ можна було зд≥йснити т≥льки шл¤хом стимулюванн¤ виробника-Укуркул¤Ф.

” нац≥ональному питанн≥ теж необх≥дно було тимчасово в≥дступити. ¬ пер≥од громад¤нськоњ в≥йни н≥ Ћен≥н, н≥ ƒен≥к≥н нав≥ть не збиралис¤ надавати реальноњ незалежност≥ ”крањн≥ (¤к ≥ ≥ншим рег≥онам колишньоњ ≥мпер≥њ), однак утримати њњ тод≥ не спромоглис¤. ¬се ж б≥льшовицький л≥дер ви¤вивс¤ кращим тактиком: йому вдалос¤ закласти основи такоњ пол≥тики, ¤ка м≥стила в соб≥ велик≥ потенц≥йн≥ можливост≥ дл¤ реал≥зац≥њ план≥в комун≥ст≥в у майбутньому. Ѕ≥л≥ ж повелис¤ ≥накше. ¬они не ≥гнорували ц≥лком нац≥ональн≥ проблеми, ¤к це про них часом кажуть, ≥  олчак наст≥йно вимагав незалежност≥ дл¤ ѕольщ≥, ‘≥нл¤нд≥њ та ≥нших крањн, але у вир≥шальний момент його думку в≥дкинули, й ƒен≥к≥н ударив на ћоскву п≥д гаслом УЇдиноњ й непод≥льноњ –ос≥њФ.

—учасн≥ украњнськ≥ комун≥сти-дисиденти нер≥дко добирають цитати з праць ≥ промов Ћен≥на, з ¤ких маЇ випливати, що в≥н принципово сп≥вчував ≥дењ державност≥ нац≥ональних меншостей. ѕроте насправд≥ в≥н добре розум≥в небезпеку дл¤ рад¤нськоњ влади, приховану в нац≥ональних прагненн¤х украњнського та ≥нших народ≥в, а тому завжди жадав њх нейтрал≥зац≥њ й н≥ на мить не в≥дмовл¤вс¤ в≥д принципу централ≥зац≥њ й нам≥ру запровадити на руњнах царськоњ ≥мпер≥њ всеос¤жний контроль ћоскви. ѕроблема пол¤гала т≥льки у вибор≥ правильноњ тактики.

* * *

ќтже, невдач≥ спроб перших комун≥стичних режим≥в закр≥питис¤ в ”крањн≥ примусили б≥льшовик≥в зм≥нити курс. —л≥дом за згадуваним уже –¤зановим, котрий назвав неп Усел¤нським Ѕерест¤мФ, нову нац≥ональну пол≥тику можна було б назвати Уукрањнським Ѕерест¤мФ,Ч ≥ в першому, ≥ в другому випадках за допомогою певних заход≥в удалос¤ послабити вороже ставленн¤ мас до рад¤нськоњ влади. “епер, зокрема, сел¤нина вже не пересл≥дували за його традиц≥йний спос≥б господарюванн¤, а украњнц≥ д≥стали певну культурну автоном≥ю. јле, ¤к ми показали вище, вимушен≥ поступки нац≥ональним почутт¤м украњнц≥в, так само ¤к ≥ пол≥тичн≥ поступки сел¤нству, зумовлювалис¤ жорстокою необх≥дн≥стю. ѕерший украњнський рад¤нський ур¤д активно виступав проти украњн≥зац≥њ й захлинувс¤ у хвил¤х збурених ним же протест≥в. ƒосить обачлива нац≥ональна пол≥тика другого ур¤ду теж наразилась на сильний оп≥р. “рет≥й, усп≥шний наступ комун≥ст≥в, ¤к ≥ до цього, був зустр≥нутий вороже, однак, по-перше, у воЇнному в≥дношенн≥ його п≥дготували краще, н≥ж попередн≥, а по-друге, цей режим удавс¤ до ефективних пол≥тичних маневр≥в, зокрема, уважно поставившись до питанн¤ украњнськоњ державност≥ (переважно в тих площинах, ¤к≥ не стикалис¤ з ч≥тко вираженим антикомун≥змом).

” грудн≥ 1922 р. все ще формально незалежн≥ ”крањна, «акавказька ‘едерац≥¤ й Ѕ≥лорус≥¤ ув≥йшли в новий —оюз –ад¤нських —оц≥ал≥стичних –еспубл≥к. ” кв≥тн≥ 1923 р. XII з'њзд – ѕ(б) оголосив пол≥тику Укорен≥зац≥њФ, ¤ка в ”крањн≥ д≥стала назву Уукрањн≥зац≥њФ. “аким чином, уперше в≥д XVIII ст. питанн¤ захисту й розвитку нац≥ональноњ мови та культури були п≥днесен≥ в ”крањн≥ на державний р≥вень ≥ здобули статус першочергових.

Ќа в≥дм≥ну в≥д –ос≥њ, в ”крањн≥ тод≥ ≥накше ставилис¤ до колишн≥х пол≥тик≥в Ч опонент≥в рад¤нськоњ влади. « ем≥грац≥њ на батьк≥вщину почали повертатис¤ видатн≥ письменники та вчен≥,Ч нав≥ть т≥, що свого часу активно п≥дтримували ÷ентральну –аду або входили до њњ складу. —еред них були видатний ≥сторик ћихайло √рушевський (колишн≥й голова ÷ентральноњ –ади), ≥нш≥ пров≥дн≥ державн≥ й в≥йськов≥ д≥¤ч≥ ”Ќ–. ќдночасно були помилуван≥ к≥лька украњнських есер≥в, засуджених у 1921 р. до короткотерм≥нового ув'¤зненн¤. ¬они нав≥ть д≥стали р≥зн≥ в≥дпов≥дальн≥ посади. “ак, колишн≥й прем'Їр-м≥н≥стр ”Ќ– ¬севолод √олубович став головою ”крањнськоњ ¬ищоњ –ади Ќародного √осподарства, а ≥нш≥ очолили менш важлив≥ д≥л¤нки культурного й господарського буд≥вництва. „имало украњнських пол≥тик≥в доб≥льшовицьких режим≥в зайн¤лис¤ наукою. ј колишнього голову ƒиректор≥њ ¬олодимира ¬инниченка прийн¤ли до комун≥стичноњ парт≥њ, ввели до складу ÷   ѕ(б)” ≥ призначили заступником голови –аднаркому ”крањни та наркомом закордонних справ. ќднак в≥н урешт≥ мудро визнав за краще знову вињхати за кордон. ”крањн≥зац≥¤ зайшла дал≥ под≥бних поступок нац≥ональним ≥де¤м в ≥нших республ≥ках —–—–, тож пров≥дн≥ д≥¤ч≥ украњнськоњ культури, повертаючись на батьк≥вщину, щиро спод≥валис¤, що тепер≥шн¤ ”крањна, хай би й рад¤нська, здатна в≥дродити нац≥ю. ƒо реч≥, прот¤гом к≥лькох рок≥в це таки скидалос¤ на правду. ’удожн¤ л≥тература, ≥сторичн≥ й л≥нгв≥стичн≥ прац≥ дос¤гли р≥вн¤ та сили, ¤к≥ задовольн¤ли вс≥ соц≥альн≥ групи, а класика перевидавалас¤ величезними тиражами. ¬ ход≥ енерг≥йноњ кампан≥њ культурн≥ орган≥зац≥њ налагодили зв'¤зки ≥з селом. «а згодою б≥льшовик≥в до складу цих орган≥зац≥й звичайно входили парт≥йц≥ Ч прихильники в≥дродженн¤ в≥тчизн¤ноњ культури. √енерал √ригоренко у своњх спогадах (Ћондон, 1983) описуЇ, ¤к в≥н ще парубком уперше почув про украњнську музику й л≥тературу в≥д член≥в ф≥л≥њ просв≥тницького товариства, заснованоњ в його сел≥: У≤ в≥д них ¤ д≥знавс¤, що ¤ належу до украњнськоњ нац≥њ, до т≥Їњ самоњ нац≥њ, що й великий Ўевченко, що ¤ був украњнецьФ.

Ќав≥ть —тал≥н схвально в≥дгукнувс¤ на ’ з'њзд≥ – ѕ(б) про украњн≥зац≥ю: Уясно, що хоч рос≥йськ≥ елементи все ще переважають в украњнських м≥стах, ≥з часом ц≥ м≥ста неминуче будуть украњн≥зован≥Ф, ¤к це сталос¤ з ѕрагою,Ч до 1880-х рок≥в в основному н≥мецькою, а п≥сл¤ Ч чеською.

* * *

ѕ≥сл¤ смерт≥ Ћен≥на розпочалас¤ боротьба за вищу владу, ¤ка ш≥стьома роками п≥зн≥ше завершилас¤ встановленн¤м особистоњ диктатури —тал≥на. ” стислому виклад≥ ≥стор≥ю цих под≥й можна подати так. —початку —тал≥н придушив Ул≥вихФ, а пот≥м Ч УправихФ. Ћьва “роцького здолали, уклавши союз √ригор≥й «≥нов'Їв Ч Ћев  аменЇв Ч …осип —тал≥н. ј тод≥ вже —тал≥н у сп≥лц≥ з тр≥умв≥ратом УправихФ Ч ћикола Ѕухар≥н Ч ќлекс≥й –иков Ч ћихайло “омський Ч звалив самих «≥нов'Їва й  аменева.

“акоњ ж дол≥ зазнав аль¤нс “роцький Ч «≥нов'Їв Ч  аменЇв. як т≥льки в пол≥тбюро ÷  – ѕ(б) (≥з 1925 р.Ч ¬ ѕ(б)) зв≥льн¤лас¤ чергова ваканс≥¤, њњ займав однодумець —тал≥на. ѕок≥нчивши з Ул≥вимиФ наприк≥нц≥ 1927 р. генсек прот¤гом двох рок≥в нещадно громив УправихФ.

«в≥сно, ц¤ боротьба мала насамперед пол≥тичний характер, але нас зараз ц≥кавить лише пов'¤заний ≥з нею аграрний аспект. ƒо реч≥, саме с≥льськогосподарськ≥ проблеми звичайно перебували тод≥ в центр≥ внутр≥шньопарт≥йних суперечок. ќсобливою запекл≥стю останн≥ не в≥дзначалис¤: вс≥ в принцип≥ погоджувалис¤ з непом, вс≥ прагнули ¤кнайшвидше розпочати соц≥ал≥зац≥ю села, н≥хто не бажав примусовоњ колектив≥зац≥њ сел¤нства (хоча н≥хто й не в≥дкидав при цьому думки про застосуванн¤ в раз≥ потреби певного тиску згори). ¬ чому ж тод≥ пол¤гала п≥дспудна суть ус≥х цих сп≥рок?

ƒискус≥ю в парт≥њ щодо подальшоњ дол≥ села й остаточн≥ р≥шенн¤ —тал≥на з цього питанн¤ (прийн¤т≥ ним у 1929 Ч 1930 рр.) можна розгл¤дати на двох р≥вн¤х. ѕо-перше, висловлюван≥ представниками р≥зних фракц≥й погл¤ди ц≥кав≥ сам≥ по соб≥, однак ще ц≥кав≥ш≥ в контекст≥ величезних труднощ≥в, що њх переживала в той час марксистсько-лен≥нська менш≥сть у прагненн¤х нав'¤зати вс≥й парт≥њ свою доктринальну л≥н≥ю й забезпечити св≥й орган≥зац≥йний контроль. ѕо-друге, це була не просто боротьба ≥дей ≥ боротьба за владу. Ќав≥ть Ћен≥н, по¤снюючи у своЇму Упол≥тичному запов≥т≥Ф розкол у парт≥њ двокласовим характером рад¤нського сусп≥льства, разом ≥з тим добре бачив небезпеку особистоњ ворожнеч≥ м≥ж б≥льшовицькими л≥дерами. ѕер≥од 1924Ч1930 рр. позначивс¤ не т≥льки перемогою стал≥нського курсу на сел≥, а й особистою перемогою —тал≥на над ус≥ма ≥ншими (кр≥м, зв≥сно, нього самого) членами пол≥тбюро ÷  лен≥нських час≥в. ќск≥льки за вс≥ма внутр≥шньопарт≥йними суперечками неодм≥нно сто¤ло питанн¤ про владу, видаЇтьс¤ сумн≥вним, щоб обговорюван≥ проблеми сприймалис¤ Уза чисту монетуФ. ÷≥лком зрозум≥ле й ≥нше: кожна теза в публ≥чних за¤вах ≥ промовах парт≥йних кер≥вник≥в найвищих р≥вн≥в зумовлювалас¤ передус≥м тактичними м≥ркуванн¤ми, а не вбол≥ванн¤м за Ународну справуФ.

¬се сказане не означаЇ, певна р≥ч, що завданн¤м державного й народногосподарського буд≥вництва не прид≥л¤лос¤ належноњ уваги. ¬ числ≥ найактуальн≥ших залишалас¤ сел¤нська пол≥тика. ѕ≥сл¤ остаточного зникненн¤ Ћен≥на з пол≥тичноњ арени згоди тут не було. „лени правл¤чоњ парт≥йноњ ел≥ти вважали ринков≥ в≥дносини неприйн¤тними, проте вс≥ спроби пок≥нчити з ними, ¤к ми вже бачили, призвели в соц≥ально-економ≥чному план≥ до катастроф≥чних насл≥дк≥в , ≥ в ¤кийсь момент б≥льшовики змушен≥ були в≥дмовитис¤ в≥д свого курсу й р¤тувати становище. ¬одночас згадана доктрина (стосовно ринкових в≥дносин) зумовлювала в≥дпов≥дн≥ у¤вленн¤ про УкласовуФ структуру села, за ¤кими заможний ≥ хаз¤йновитий господар виступав природним УворогомФ не т≥льки парт≥њ, а й ус≥х ≥нших сел¤нських верств. ѕрактика довела хибн≥сть такого п≥дходу, однак п≥д час наступного обговоренн¤ сел¤нських проблем комун≥сти так ≥ не ви¤вили бажанн¤ в≥дмовитис¤ в≥д нього.

” перш≥ роки непу вс≥ парт≥йн≥ фракц≥њ погоджувалис¤ щодо необх≥дност≥ кооперативного господарюванн¤ на земл≥, але вважали: сел¤нина треба спочатку привчити до кооперац≥њ у справах кредитуванн¤ й торг≥вл≥, а вже пот≥м Ч у самому с≥льському господарств≥. … дос≥ ≥снуЇ думка, н≥бито ц¤ посл≥довн≥сть була витримана на д≥л≥ (¤к зауважуЇ сучасний зах≥дний науковець ћ. Ћев≥н, Уу нас усе ще стверджуЇтьс¤, хоч ≥ з меншою впевнен≥стю, що саме так насправд≥ й сталос¤...Ф). ќднак д≥¤ти таким чином означало б дл¤ парт≥йного кер≥вництва поступитис¤ своњми доктринальними переконанн¤ми. ќт, скаж≥мо, при висв≥тленн≥ тогочасноњ внутр≥шньопол≥тичноњ боротьби УправихФ (Ѕухар≥на та його однодумц≥в) нер≥дко зображували такими соб≥ Ул≥бераламиФ. јле вони теж були в≥ддан≥ ≥дењ однопарт≥йноњ системи, теж прагнули жорсткого обмеженн¤ ринковоњ економ≥ки (з перспективою остаточноњ њњ л≥кв≥дац≥њ) й убачали в Укуркулев≥Ф Укласового ворогаФ. ќтже, тут серед вищого парт≥йного кер≥вництва н≥¤ких принципових незгод не спостер≥галос¤. —перечалис¤ про ≥нше: ¤к довго ще мали ≥снувати ринков≥ в≥дносини ≥з сел¤нином ≥ приватна власн≥сть на землю, в ¤к≥й м≥р≥ њх належало обмежувати державними заходами ≥ в ¤кий спос≥б нарешт≥ покласти њм край.

≤ коли щодо стратег≥чноњ пол≥тики фракц≥њ-суперниц≥, повторимо ще раз, порозум≥лис¤ в≥д самого початку, то в питанн¤х щодо тактичних п≥дход≥в (а також тональност≥ веденоњ полем≥ки) вони досить гостро сперечалис¤. ѕри цьому висувалис¤ й думки, аж надто ризикован≥ з точки зору марксистсько-лен≥нських ортодокс≥в. “ак, Ѕухар≥н зробив справд≥ Ул≥беральнуФ за¤ву (цит. за газетою УѕравдаФ в≥д 24 кв≥тн¤ 1925 р.): УЌаша пол≥тика стосовно села повинна розвиватис¤ в напр¤м≥ послабленн¤, а частково ≥ заборони багатьох обмежень, що гальмують зростанн¤ заможного й куркульського господарства. —ел¤нам ми маЇмо сказати: Д«багачуйтес¤, розвивайте своњ господарства й не б≥йтес¤, що на вас накладуть обмеженн¤". як би парадоксально це не вигл¤дало, ми повинн≥ розвивати заможн≥ господарства, щоб допомогти незаможному сел¤нинов≥ й сел¤нинов≥-середн¤куФ.

як бачимо, один ≥з л≥дер≥в парт≥њ апелював не просто до заможного сел¤нина, а до Укласового ворогаФ Ч Укуркул¤Ф! ≤ по¤снював це ≥нтересами п≥днесенн¤ виробництва (так само, ¤к це робив свого часу Ћен≥н, фактично апелюючи до кап≥тал≥ста). ѕри цьому Ѕухар≥н п≥дкреслював: побоюванн¤, що УкуркульФ за таких спри¤тливих умов створить клас Унових пан≥вФ, не мають п≥д собою жодних п≥дстав, а тому в н≥¤к≥й Удруг≥й революц≥њФ на сел≥ немаЇ потреби.

ѕевна р≥ч, заклик Ѕухар≥на Узбагачуйтес¤!Ф ви¤вивс¤ наст≥льки неприйн¤тним дл¤ парт≥њ, що вже восени 1925 р. в≥н змушений був зректис¤ його. ќднак це невдале (бо надто в≥дверте) формулюванн¤ точно виражало глибинну суть непу. Ѕ≥льше того: Ѕухар≥н добре бачив, що прагненн¤ сполучити два суперечлив≥ методи Ч поступок ≥ репрес≥й Ч лише призводило до становища, коли сел¤нин не наважувавс¤ покрити дах своЇњ хати бл¤хою, щоб його, бува, не оголосили УкуркулемФ, а с≥льськогосподарськ≥ машини купував потай в≥д комун≥ст≥в.

Ѕухар≥н та його прихильники гадали: прот¤гом б≥льш-менш тривалого часу сел¤нина можна переконати в перевагах колектив≥зац≥њ, хоча й здавалос¤ абсолютно ¤сним, що н≥хто ≥з сел¤н н≥коли добров≥льно на це не зголоситьс¤. ƒо реч≥, в цьому був переконаний сам Ћен≥н (≥ висловив таке переконанн¤ у своњй оц≥нц≥ Усередн¤цькихФ мас). “ож лен≥нська позиц≥¤ Ч нав≥ть у щонайм'¤кшому формулюванн≥ Ч щодо сел¤нства неодм≥нно передбачала, а то й просто вимагала застосуванн¤ економ≥чного чи ¤когось ≥ншого тиску. “аку ж саму позиц≥ю займали ≥ Управ≥Ф. —права пол¤гала лише в тому, в ¤к≥й м≥р≥ й коли вдатис¤ до цього тиску.

’оча Ѕухар≥н п≥зн≥ше за¤вл¤в, що куркул≥в Уможна пересл≥дувати коли й ¤к завгодноФ, на висв≥тлюваному зараз етап≥ в≥н, здаЇтьс¤, припускав ≥снуванн¤ куркульських кооператив≥в, ¤к≥ Ув оточенн≥Ф державних банк≥в ≥ державного промислового сектора змушен≥ будуть конкурувати Ч ≥з дедал≥ г≥ршими дл¤ себе перспективами Ч з кооперативними орган≥зац≥¤ми ≥нших сел¤нських соц≥альних груп. ќтже, кооператори-куркул≥ не матимуть ≥ншого виходу, ¤к ≥нтегруватис¤ в соц≥ал≥стичну економ≥ку, де вони в будь-¤кому випадку залишатимутьс¤ Учужор≥дним елементомФ. Ѕухар≥н твердив: ц¤ У≥нтеграц≥¤Ф фактично означатиме усуненн¤ Укап≥тал≥ста-куркул¤Ф, оск≥льки кооперативи ¤краз ≥ повинн≥ були розгромити його в той самий спос≥б, в ¤кий соц≥ал≥стичний сектор мав розчавити Удр≥бного кап≥тал≥ста-непманаФ.

ѕозиц≥ю в даному питанн≥ Ул≥вихФ Ч уже позбавлених реальноњ влади, але все ще здатних впливати на х≥д под≥й Ч репрезентував ѕреображенський. Ќа його думку, шл¤х до прогресу прол¤гав через ≥ндустр≥ал≥зац≥ю: т≥льки в раз≥ њњ зд≥йсненн¤ соц≥ал≥стичний сектор м≥г здолати несоц≥ал≥стичне село. ‘ормула Уперв≥сне соц≥ал≥стичне нагромадженн¤Ф, вперше висловлена “роцьким, приголомшила УправихФ тим, що в н≥й м≥стивс¤ нат¤к на Уексплуатац≥юФ сел¤н (≥з цього приводу ѕреображенський нав≥ть ужив стосовно них вираз Увнутр≥шн¤ колон≥¤Ф). ќднак у кожному раз≥ грош≥ на ≥ндустр≥ал≥зац≥ю могло дати т≥льки населенн¤, ≥ з цього погл¤ду с≥льське господарство вигл¤дало найб≥льшим ≥ найефективн≥шим джерелом.

¬ япон≥њ к≥нц¤ XIX Ч початку XX ст. до 60 % сукупних сел¤нських доход≥в ≥шло Ч у форм≥ податк≥в та орендноњ плати Ч на ф≥нансуванн¤ промисловост≥, але, незважаючи на це, через ум≥ле стимулюванн¤ с≥льськогосподарського виробництва воно не т≥льки не спадало, а, навпаки, нарощувалос¤ (в пер≥од м≥ж 1885 ≥ 1915 рр. продуктивн≥сть прац≥ ¤понських сел¤н зросла вдв≥ч≥). ѕреображенський теж уважав: розм≥ри оподаткуванн¤ сел¤н в —–—– мали зб≥льшуватис¤ з урахуванн¤м додатковоњ продукц≥њ, отриманоњ шл¤хом пол≥пшенн¤ засоб≥в оброб≥тку земл≥. Ѕухар≥н заперечував проти цього, довод¤чи: ≥де¤ Уексплуатац≥њ селаФ помилкова нав≥ть в економ≥чному в≥дношенн≥, оск≥льки сел¤нство Ч ¤кщо йому взагал≥ судилос¤ вижити Ч повинно було виступати в рол≥ ринку дл¤ промислових товар≥в, ¤к≥ в ≥нтересах п≥дтриманн¤ належного р≥вн¤ промислового виробництва мали надходити на цей ринок безперервно. ¬ласне, “роцький (≥ Ул≥в≥Ф взагал≥) теж не в≥дмовл¤ли сел¤нам у прав≥ купувати предмети першоњ необх≥дност≥ Ч с≥рники, мило, параф≥нов≥ св≥чки тощо. “аким чином, погл¤ди Ул≥вихФ ≥ УправихФ у цьому питанн≥ не дуже розб≥галис¤.

ƒал≥, Ѕухар≥н наполеглив≥ше за своњх опонент≥в обстоював думку про вир≥шальне значенн¤ швидкого розвитку державного сектора. ћабуть, спочатку в≥н гадав, що завд¤ки своњй у¤вн≥й природн≥й переваз≥ соц≥ал≥стична промислов≥сть повинна автоматично зробити ривок уперед, та на початок 1926 р., здаЇтьс¤, усв≥домив необх≥дн≥сть прискоренн¤ розвитку промислового виробництва. Ќа його думку, основний т¤гар кап≥таловкладень дл¤ цього мало вз¤ти на себе село. јле, ¤к гадав Ѕухар≥н, сел¤нин не прийме соц≥ал≥зму, аж доки той не доведе своњх економ≥чних переваг. ѕоки що ц≥ переваги вигл¤дали вельми г≥потетично, а отже, год≥ було й спод≥ватис¤ на швидку зм≥ну св≥домост≥ сел¤н, глибоко закор≥неноњ в класових економ≥чних в≥дносинах. ќднак ≥ в даному питанн≥ ¤кихось особливих розб≥жностей м≥ж УправимиФ й Ул≥вимиФ не ≥снувало. Ќаприклад, “роцький уважав: найкращий спос≥б подолати диспропорц≥њ м≥ж ц≥нами на промислов≥ товари й с≥льськогосподарську продукц≥ю пол¤гаЇ у п≥двищенн≥ ефективност≥ промислового виробництва. “верд¤чи про поглибленн¤ Укласовоњ диференц≥ац≥њФ на сел≥ та Узростанн¤ куркульського шаруФ, “роцький разом ≥з тим був певен: в умовах належного кер≥вництва зростанн¤м промисловост≥ можна Узапоб≥гти процесов≥ класовоњ диференц≥ац≥њ сел¤нства ≥ нейтрал≥зувати њњ насл≥дкиФ. ≤ взагал≥ Ул≥в≥Ф вважали, що ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ обов'¤зково маЇ супроводжуватис¤ колектив≥зац≥Їю, а сама колектив≥зац≥¤, у свою чергу, може зд≥йснитис¤ лише в ход≥ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ (≥з ц≥Їю тезою ц≥лком згодн≥ де¤к≥ сучасн≥ рад¤нськ≥ досл≥дники, котр≥ певн≥, що вона була реал≥зована на практиц≥).

ќтже, все ще говор¤чи про Усп≥лкуФ ≥з середн¤ком, Ул≥в≥Ф водночас почали наголошувати на переважанн≥ ≥нтерес≥в пролетар≥ату. “ак само вони не напол¤гали на примусов≥й колектив≥зац≥њ, бо вважали: сел¤нин-одноос≥бник ≥ нав≥ть куркуль опиратимутьс¤ ще довго. «а словами ћ. Ћев≥на, Упримусове Дпозиченн¤" 150 млн пуд≥в зерна у 10 % найзаможн≥ших сел¤н було найб≥льш крайн≥м заходом, до ¤кого Дл≥в≥" коли-небудь закликалиФ. Ќав≥ть “роцький згадував на засланн≥, що Ул≥в≥Ф мали нам≥р прот¤гом п'¤ти рок≥в не рушити на¤вну класову структуру сусп≥льства й лише бажали оподаткувати куркульськ≥ прибутки у к≥лькост≥, достатн≥й дл¤ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ.

«≥ всього сказаного випливаЇ: ≥ Ул≥в≥Ф, ≥ Управ≥Ф були переконан≥ Ч необх≥дно повс¤кчас зм≥цнювати соц≥ал≥стичний сектор ≥з тим, щоб в≥н неминуче об≥йн¤в пан≥вне становище в економ≥ц≥. ќднак Ул≥в≥Ф теж зосереджували свою увагу головним чином на промисловост≥, а тому не мали багато чого запропонувати у сфер≥ сел¤нськоњ пол≥тики (за вин¤тком к≥лькох заход≥в щодо оподаткуванн¤ сел¤н ≥ пол≥пшенн¤ с≥льськогосподарського виробництва). ўоправда, вони закликали до зб≥льшенн¤ к≥лькост≥ Ч тод≥ дуже незначноњ Ч колективних господарств, у першу чергу дл¤ незаможник≥в. «≥ свого боку, УправийФ Ѕухар≥н теж не мав серйозних пропозиц≥й стосовно негайноњ модерн≥зац≥њ чи колектив≥зац≥њ села (покладаючись в основному на невизначене майбутнЇ, коли позиц≥¤ сел¤н зм≥нитьс¤). Ќа дан≥й стад≥њ дл¤ Ул≥вихФ ≥ УправихФ сп≥льним було переконанн¤: дл¤ п≥днесенн¤ с≥льськоњ економ≥ки потр≥бн≥ не примусова колектив≥зац≥¤, котра неминуче обернетьс¤ катастрофою, а енерг≥йн≥ ф≥нансов≥ заходи, хай би нав≥ть часом ≥ досить груб≥.

ѕ≥дсумовуючи все сказане вище, наголосимо ще раз: погл¤ди парт≥йних фракц≥й на дальш≥ шл¤хи розвитку села багато в чому зб≥галис¤. —уть же головного конфл≥кту м≥ж ними пол¤гала ось у чому. ѕол≥тика парт≥њ дедал≥ б≥льше завойовувала п≥дтримку (або принаймн≥ толерантне ставленн¤) ≥з боку заможн≥шоњ частини сел¤нства. УЋ≥вихФ це дуже турбувало, бо ж, на њхню думку, така згода св≥дчила про Уперекрученн¤ комун≥стичних ≥деал≥вФ, Увив≥трюванн¤Ф б≥льшовицьких у¤влень щодо класовоњ боротьби. ƒо того ж, хоч н≥хто в парт≥њ не погоджувавс¤ з ринковою системою, в ход≥ дебат≥в висловлювалис¤ Ч причому з обох стор≥н Ч непевн≥ припущенн¤, що планова централ≥зована економ≥ка вповн≥ могла б сп≥в≥снувати з ринковою. ≤ ще. ћи вже згадували про спод≥ванн¤ Ѕухар≥на на порозум≥нн¤ ≥з сел¤нами в невизначеному майбутньому . “од≥шн≥ Ул≥в≥Ф (а згодом ≥ стал≥н≥сти) вбачали у так≥й позиц≥њ прагненн¤ в≥дкласти побудову Ус≥льського соц≥ал≥змуФ аж до малоймов≥рноњ доби мовчазного погодженн¤ сел¤нства з новим ладом. ј доти рад¤нський режим залишавс¤ б певною м≥рою на ласц≥ неконтрольованих ринкових сил,Ч тобто, з марксистськоњ точки зору, соц≥альних груп, котр≥ за своЇю класовою природою в найл≥пшому випадку могли виступати т≥льки хиткими союзниками комун≥ст≥в (а то й ще г≥рше Ч ворогами).

ѕ≥сл¤ описаноњ доктринальвоњ дискус≥њ в≥дбулас¤ ще одна (багато в чому пов'¤зана з першою). ѕерш н≥ж висв≥тлити њњ, зробимо к≥лька попередн≥х зауважень.

¬≥д самого початку своЇњ д≥¤льност≥ Ћен≥н ≥ б≥льшовики дотримувалис¤ думки: соц≥ал≥зму неможливо дос¤гти в одн≥й крањн≥ (≥ тим б≥льше у так≥й в≥дстал≥й, ¤к –ос≥¤). ј п≥сл¤ 1917 р. вони неодноразово давали зрозум≥ти, що оч≥кують на соц≥ал≥стичн≥ революц≥њ в «ах≥дн≥й ™вроп≥, котр≥ п≥двели б п≥д пролетарсько-соц≥ал≥стичний устр≥й необх≥дну марксистську базу. ћабуть, зайвим буде наводити численн≥ цитати ≥з тих твор≥в Ћен≥на та ≥нших парт≥йних д≥¤ч≥в, в ¤ких обстоювалис¤ дв≥ тези: по-перше, революц≥њ в ™вроп≥ неодм≥нно в≥дбудутьс¤, а по-друге, рос≥йська революц≥¤ вижити без них не може.

« точки зору марксистського вченн¤ в цих твердженн¤х м≥стилас¤ певна частка ≥стини. –≥вень промислового розвитку –ос≥њ, чисельн≥сть ≥ р≥вень Удозр≥лост≥Ф њњ пролетар≥ату були ¤вно недостатн≥ми дл¤ зд≥йсненн¤ перетворень у величезному аграрному сектор≥. ‘актично рад¤нське кер≥вництво з≥ткнулос¤ ≥з незд≥йсненним завданн¤м, однак д≥¤ло так, н≥бито могло впоратис¤ з ним без допомоги ≥ззовн≥. —каж≥мо, ≥де¤ непу грунтувалас¤ на посилц≥, що крањна маЇ самотужки подолати досить тривалий ≥сторичний шл¤х, перш н≥ж њњ п≥дтримають соц≥альн≥ повстанн¤ м≥жнародного пролетар≥ату. УЋ≥в≥Ф все ще спод≥валис¤ на Усв≥тову революц≥юФ, але вже поступово, спочатку ¤к лише надзвичайно контроверс≥йне нововведенн¤, просувалас¤ думка про Усоц≥ал≥зм в одн≥й крањн≥Ф. Ќарешт≥, вона перемогла ≥ стала ортодоксальною. ќднак цьому передували описан≥ нижче под≥њ.

Ќе п≥зн≥ше травн¤ 1924 р. —тал≥н запропонував традиц≥йний п≥дх≥д: одна держава Ч надто така аграрна, ¤к –ос≥¤ Ч неспроможна своњми силами добитис¤ остаточноњ перемоги соц≥ал≥зму й в≥дпов≥дноњ орган≥зац≥њ виробництва. ƒл¤ цього конче потр≥бн≥ зусилл¤ к≥лькох розвинених крањн. “а незабаром ц¤ думка почала зм≥нюватис¤ на протилежну.

ѕо сут≥, теор≥ю можливост≥ побудови соц≥ал≥зму в одн≥й крањн≥ обгрунтував Ѕухар≥н, —тал≥н же лише поставив њњ в центр внутр≥шньопарт≥йноњ полем≥ки. ÷ього наст≥йно вимагала тогочасна пол≥тична ситуац≥¤. “роцький та ≥нш≥ продовжували сперечатис¤, чи Ї немарксистською спроба УзатриматиФ революц≥ю в одн≥й крањн≥ (котра, на загальну думку, з теоретичного погл¤ду недостатньо розвинена дл¤ цього), однак уже стало ц≥лком ¤сно: п≥сл¤ провал≥в рад¤нського воЇнного вторгненн¤ до ѕольщ≥ в 1920 р. й останнього кидка  ом≥нтерну на «ах≥д (≥детьс¤ про ф≥аско н≥мецьких комун≥ст≥в у 1923 р.) на революц≥њ в розвинених Ївропейських крањнах год≥ й спод≥ватис¤. ќтже, –ос≥¤ залишалас¤ без зовн≥шньоњ п≥дтримки, а з практичноњ точки зору це означало, що рад¤нська влада мала або зосередити вс≥ своњ зусилл¤ на заздалег≥дь приречен≥й на невдачу п≥дготовц≥ Усв≥товоњ революц≥њФ, або р≥шуче в≥дмовитис¤ в≥д цього нам≥ру (чи принаймн≥ повернутис¤ до стад≥њ Убуржуазно-демократичногоФ розвитку). ќртодоксальн≥ комун≥сти не були готов≥ до такого пол≥тичного самогубства, та реальна обстановка наст≥йно вимагала в≥д них ц≥Їњ жертви. “аким чином, проблема потребувала негайного обговоренн¤.

ƒобре розум≥ючи, що надал≥ молод≥й рад¤нськ≥й держав≥ доведетьс¤ ≥снувати самост≥йно, —тал≥н прагнув п≥двести п≥д теор≥ю можливост≥ побудови соц≥ал≥зму в одн≥й крањн≥ м≥цну базу. ” типов≥й дл¤ нього манер≥ в≥н вир≥шив зробити УбатькомФ ц≥Їњ теор≥њ Ћен≥на, тим б≥льше що останн≥й справд≥ висловлювавс¤ про таку можлив≥сть,Ч щоправда, зовс≥м в ≥ншому контекст≥, бо мав на уваз≥ розвинену крањну.

÷≥каве враженн¤ справл¤ють аргументи, вживан≥ в полем≥ц≥ навколо окресленоњ вище проблеми. ¬они промовисто св≥дчать: парт≥йних кер≥вник≥в найвищого рангу аж н≥¤к не можна було назвати справжн≥ми економ≥стами, фах≥вц¤ми ≥з розважливим мисленн¤м, ор≥Їнтованим на створенн¤ рац≥онально структурованого сусп≥льства (хоч вони ≥ вважали себе саме такими фах≥вц¤ми й нав≥ть намагалис¤ переконати в цьому «ах≥д). ѕрийн¤вши мес≥анську концепц≥ю Усв≥тлого майбутньогоФ, вони по¤снювали утримуванн¤ влади у своњх руках тим, що без цього неможливо побудувати нове, вище сусп≥льство,Ч вище, бо воно н≥бито мало вт≥лити в житт¤ теор≥њ ћаркса. ≤ншими словами, йшлос¤ про створенн¤ Усоц≥ал≥стичногоФ ладу в умовах рад¤нськоњ (або, ¤к њњ тод≥ визначали Ч УпролетарськоњФ) системи. ≤ створюватис¤ в≥н мав у доктринально приписаних формах: з економ≥чноњ бази нового устрою повинн≥ були зникнути товарно-грошов≥ в≥дносини, тобто ринок, а з≥ сфери соц≥ально-класових стосунк≥в Ч приватн≥ власники й торговц≥.

« огл¤ду на все сказане поступки комун≥ст≥в, зроблен≥ в 1921 р., можна було виправдати т≥льки в одному випадку: ¤кщо вони реально допомагали парт≥њ втримати владу. ” свою ж чергу, утриманн¤ реальноњ влади можна було виправдати в очах парт≥йних мас т≥льки тод≥, коли правл¤ча парт≥¤ скористалас¤ б ≥з найпершоњ ж можливост≥ дл¤ переходу до побудови ладу, приписаного марксистською доктриною (¤ка вважалас¤ руш≥йною силою вс≥х перетворень ) . ≤ передус≥м треба було знищити класи, котр≥, за марксизмом, заступали шл¤х до нового сусп≥льства. ѕевна р≥ч, аграрний сектор мав першим в≥дчути на соб≥ насл≥дки такого експерименту.

«а в≥двертим визнанн¤м Ћен≥на, комун≥сти, по сут≥, мало розум≥лис¤ на економ≥чн≥й реальност≥. ÷е треба неодм≥нно пам'¤тати при розгл¤д≥ пол≥тики рад¤нськоњ влади на сел≥. Ќасамперед згадаЇмо про знамениту тезу щодо Укризи ножицьФ, уперше висловлену на XII з'њзд≥ – ѕ(б) у 1923 р. «а Уножиц≥Ф правили дв≥ л≥н≥њ на д≥аграм≥, що розходилис¤ в р≥зн≥ боки; одна з них ≥люструвала пост≥йне зростанн¤ ц≥н на промислов≥ товари, а ≥нша Ч надзвичайно низьк≥ ц≥ни на продукц≥ю сел¤нського виробництва. ÷¤ УкризаФ була недовготривалим ¤вищем, спричиненим загальною розрухою й в≥дсутн≥стю зернових резерв≥в, а конкретною причиною њњ виникненн¤ послужили штучне завищенн¤ ур¤дом ц≥н на промислов≥ товари й в≥дпов≥дне заниженн¤ ц≥н на с≥льськогосподарськ≥ продукти. ¬≥дразу ж п≥сл¤ виправленн¤ такого становища УкризаФ зникла, однак устигла засв≥дчити неадекватну повед≥нку й нетерп≥нн¤ влади в питанн≥ про ринков≥ в≥дносини, що њх вона не т≥льки зневажала, а й неправильно розум≥ла. як т≥льки товарно-грошова ситуац≥¤ ставала загрозливою (чи принаймн≥ так здавалос¤ парт≥йн≥й верх≥вц≥), тут же з'¤вл¤лис¤ ц≥ ознаки надм≥рноњ стурбованост≥, нетерпл¤чки, й ур¤д терм≥ново розпочинав пошуки шл¤х≥в виведенн¤ ринкового механ≥зму на р≥вень, необх≥дний дл¤ збалансуванн¤ народного господарства.

¬се ж, попри таку невр≥вноважен≥сть, були зроблен≥ й перш≥ спроби оздоровленн¤ економ≥ки. ¬≥домий тогочасний рад¤нський економ≥ст √роман зауважував: Уѕер≥од 1922Ч1923 рок≥в був першим нормальним роком господарського житт¤ п≥сл¤ восьми ненормальних рок≥вФ. —труктура ц≥н ще перебувала в незадов≥льному стан≥, та в ц≥лому вже спостер≥галос¤ ¤вне пол≥пшенн¤,Ч виключно завд¤ки в≥дновленню ринкових в≥дносин ≥ збереженню сел¤н ¤к власник≥в. «емельний кодекс 1922 р. п≥дтверджував: земл¤ Ї власн≥стю держави, але й гарантував дов≥чне спадкове волод≥нн¤ нею тим, хто њњ обробл¤в.  одекс нав≥ть перейн¤в столип≥нськ≥ ≥дењ злитт¤ сел¤нських УсмугФ, ≥ в де¤ких м≥сц¤х знову почали виникати нов≥ одноос≥бн≥ господарства (ферми). ќтже, фактично визнавалис¤ три форми власност≥ на землю: кооперативна (в 1920 р. охоплювала т≥льки 1Ч2 % ус≥х господарств); приватна, ¤ка передбачала, зокрема, ≥снуванн¤ ферм столип≥нського типу; громадська (п≥д контролем громад у традиц≥йному розум≥нн≥). Ќа початку 1925 р. ур¤д скасував обмеженн¤ на використанн¤ найманоњ робочоњ сили.

Ќасл≥дки вс≥х цих заход≥в просто приголомшували. «а оф≥ц≥йними пов≥домленн¤ми, обс¤г валового с≥льськогосподарського продукту в 1925Ч1926 рр. дос¤гнув передвоЇнного р≥вн¤. –≥чне виробництво зерна зросло в≥д 57,7 млн т у 1922Ч1925 рр. до 73,5 млн т у 1926Ч1929 (хоч н≥коли так ≥ не зр≥вн¤лос¤ з показниками довоЇнних час≥в,Ч особливо в ”крањн≥ й на ѕ≥вн≥чному  авказ≥).

«а словами генерала √ригоренка (у висв≥тлюваний пер≥од в≥н працював у батьк≥вському господарств≥), це в≥дродженн¤ було б неможливим без прац≥ Улюдей зруйнованого села, що орали землю коровами або впр¤галис¤ до плугаФ.

“аким чином, ¤к ≥ передбачав Ћен≥н, плануючи неп, в≥льне функц≥онуванн¤ одноос≥бних господарств забезпечило п≥днесенн¤ добробуту найхаз¤йновит≥ших сел¤н. —траховище-УкуркульФ знову п≥дв≥в голову. ќднак нав≥ть серед рад¤нських досл≥дник≥в ц≥Їњ проблеми не було згоди стосовно питанн¤: хто ж вони так≥, ц≥ нов≥ Укуркул≥Ф? Ќа думку одних, то були стар≥ Укуркул≥Ф, що на де¤кий час причањлис¤, а тепер спливли на поверхню. ≤нш≥ ж убачали в них новий шар, сформований ≥з колишн≥х середн¤к≥в ≥ незаможник≥в, котр≥ використали спри¤тлив≥ умови дл¤ особистого збагаченн¤. ѕоза вс¤ким сумн≥вом, обидв≥ точки зору мали п≥д собою певн≥ п≥дстави.  р≥м того, сл≥д ураховувати ще й такий момент. як незабаром стало зрозум≥ло, чималу к≥льк≥сть ≥з нових заможних сел¤н становили особи, ¤к≥ свого часу покинули село й п≥д час громад¤нськоњ в≥йни перебували в лавах б≥льшовицькоњ арм≥њ або в червоних партизанах. ¬они нер≥дко ви¤вл¤ли вин¤ткову ≥н≥ц≥ативу, легко сприймали незнайоме дл¤ них житт¤ й незнайом≥ ≥дењ. ќтже, ц≥ колишн≥ во¤ки могли швидко зор≥Їнтуватис¤ в будь-¤к≥й нов≥й ситуац≥њ. ƒо того ж, користуючись репутац≥Їю Уборц≥в за рад¤нську владуФ, вони чинили тиск на м≥сцевих ур¤довц≥в, щоб добитис¤ дл¤ себе певних послаблень (скаж≥мо, зменшити розм≥р оподаткуванн¤ свого господарства).

ѕоки що стосовно нових хаз¤њв не вживали будь-¤ких серйозних заход≥в. ѕор≥вн¤но з ран≥шими й п≥зн≥шими часами репресивн≥ акц≥њ висв≥тлюваного пер≥оду трималис¤ на м≥н≥мальному Ч певна р≥ч, за Урад¤нськими м≥ркамиФ Ч р≥вн≥. ѕочали нав≥ть амн≥стувати сел¤нських Убунт≥вник≥вФ. “ак, √. ѕетровський у березн≥ 1922 р. особисто засв≥дчив у Ћохвиц≥ (ѕолтавщина) кап≥тул¤ц≥ю 126 повстанц≥в, котр≥ вир≥шили скласти зброю у в≥дпов≥дь на оголошену амн≥ст≥ю (с≥мома роками п≥зн≥ше вс≥ вони загинули п≥д час наростанн¤ новоњ хвил≥ терору).

«розум≥ло, така мирна, майже ≥дил≥чна картина не могла збер≥гатис¤ довго,Ч надто вже вона суперечила марксистськ≥й ≥деолог≥њ. «а висловом одного з тод≥шн≥х московських спостер≥гач≥в, Упарт≥¤, особливо на низовому р≥вн≥, була ≥нстинктивно, нап≥всв≥домо вороже настроЇна до непуФ. ¬ихован≥ на ч≥тких ≥нструкц≥¤х 1918Ч1921 рр., с≥льськ≥ актив≥сти були, зрозум≥ло, спантеличен≥ й невдоволен≥ перемир'¤м ≥з середн¤ком ≥ нав≥ть УкуркулемФ. Ѕ≥льше того, вони й тепер нер≥дко д≥¤ли зг≥дно з у¤вленн¤ми час≥в воЇнного комун≥зму. ј про ц≥ у¤вленн¤ ми можемо судити з≥ сл≥в в≥домого парт≥йного д≥¤ча ћ. ’атаЇвича, ¤кий ще в 1924 р. в≥дзначав поширене в сел¤нському середовищ≥ ¤к, до реч≥, ≥ в сам≥й парт≥њ) переконанн¤: Уƒосить бути т≥льки членом парт≥йного осередку, щоб зд≥йснювати самов≥льн≥ рекв≥зиц≥њ, арешти чи конф≥скац≥њ, без будь-¤ких спец≥альних повноважень в≥д в≥дпов≥дних ур¤дових орган≥в... ¬ажко було сказати, де к≥нчавс¤ парт≥йний осередок ≥ починалис¤ трибунали, м≥л≥цейськ≥ наскоки або нањзди земельних ком≥с≥йФ. “ож не дивно, що, за словами ћ. Ћев≥на, ставленн¤ сел¤н Удо рад¤нського режиму н≥коли не було прихильним, за вин¤тком х≥ба що б≥дн¤к≥в, ≥ то лише в певн≥ пер≥одиФ. ≤нш≥ соц≥альн≥ шари теж за можливост≥ використовували ситуац≥ю у своњх ≥нтересах. Ќаприклад, у —иб≥ру в 1925 Ч 1926 рр. на основ≥ звернень, п≥дписаних к≥лькома тис¤чами ос≥б, виник нав≥ть сп≥льний рух Укуркул≥вФ за створенн¤ власноњ парт≥њ У—ел¤нська сп≥лкаФ.

ќтже, ситуац≥¤ залишалас¤ напруженою. ¬идний сп≥вроб≥тник ќƒѕ” я. ѕетерс за¤вл¤в: Ући не повинн≥ забувати, що в умовах непу наш≥ найзапекл≥ш≥ вороги все ще оточують насФ (цит. за газетою У»звести¤Ф в≥д 17 грудн¤ 1922 р.), а в секретному циркул¤р≥ ќƒѕ” (червень 1925 р.) наголошувалос¤: У«'¤совано, що контрреволюц≥йн≥ орган≥зац≥њ та групи на ”крањн≥ дуже добре усв≥домлюють, що ќƒѕ” в даний момент примушене, так би мовити, до де¤коњ пасивност≥, спричиненоњ новою економ≥чною пол≥тикою, а також ур¤довими м≥ркуванн¤ми вищого пор¤дку. “е, що це становище лише тимчасове, зрозум≥ло кожному з вас. “аким чином, ќƒѕ” не повинне втрачати жодноњ спри¤тливоњ можливост≥ дл¤ викритт¤ наших ворог≥в, щоб у слушний час завдати њм нищ≥вного ударуФ.

√отуючись до Услушного часуФ, репресивн≥ органи розсилали ≥нструкц≥њ щодо збиранн¤ й збереженн¤ даних про Узап≥дозрених контрреволюц≥онер≥вФ. —тосовно ”крањни секретний циркул¤р 1924 р. визначав ц≥лий список УворожихФ груп та ≥ндив≥дуум≥в. ” першу чергу згадувалис¤ пол≥тичн≥ парт≥њ й орган≥зац≥њ. ƒо числа Уконтрреволюц≥онер≥вФ в≥дносилис¤:

Ч колишн≥ члени дореволюц≥йних буржуазних варт≥й;

Ч колишн≥ члени монарх≥чних союз≥в та орган≥зац≥й (Учорних сотеньФ);

Ч колишн≥ члени —п≥лки незалежних хл≥бороб≥в (д≥¤ла п≥д час ур¤дуванн¤ ÷ентральноњ –ади);

Ч колишн≥ двор¤ни й аристократи;

Ч колишн≥ члени молод≥жних орган≥зац≥й (бойскаути та ≥н.);

Ч Унац≥онал≥сти вс≥х мастей ≥ в≥дт≥нк≥вФ.

ƒал≥ перел≥чувалис¤ колишн≥ царськ≥ службовц≥:

Ч ур¤довц≥ ћ≥н≥стерства внутр≥шн≥х справ, насамперед агенти охранки (таЇмноњ пол≥тичноњ пол≥ц≥њ), пол≥ц≥њ й жандармер≥њ, секретн≥ агенти охранки й пол≥ц≥њ, сп≥вроб≥тники прикордонного жандармського корпусу;

Ч ур¤довц≥ ћ≥н≥стерства юстиц≥њ Ч члени губернських ≥ пов≥тових суд≥в, прис¤жн≥ зас≥дател≥, прокурори вс≥х ранг≥в, миров≥ судд≥ та сл≥дч≥, судов≥ виконавц≥, голови окружних суд≥в та ≥н.;

Ч вс≥ без вин¤тку оф≥цери й унтер-оф≥цери царськоњ арм≥њ та флоту.

ќсобливоњ пильност≥ й уваги потребували УтаЇмн≥ ворогиФ рад¤нськоњ влади:

Ч оф≥цери, унтер-оф≥цери й р¤дов≥ во¤ки б≥лих орган≥зац≥й та арм≥й, петлюр≥вських в≥йськ, члени р≥зноман≥тних повстанських з'Їднань ≥ загон≥в, що активно боролис¤ проти б≥льшовик≥в (сюди ж входили ≥ вже амн≥стован≥ особи);

Ч колишн≥ цив≥льн≥ службовц≥ м≥н≥стерств ≥ м≥сцевих управл≥нь б≥лих ур¤д≥в, арм≥й ÷ентральноњ –ада, гетьманськоњ державноњ варти та ≥н.;

Ч служител≥ рел≥г≥йних культ≥в: Їпископи, св¤щеники православноњ й католицькоњ церков, рабини, ди¤кони, церковн≥ старости, регенти церковних хор≥в, ченц≥ та ≥н.;

Ч торговц≥, крамар≥, непмани;

Ч колишн≥ землевласники, велик≥ орендар≥ земл≥, заможн≥ сел¤ни (¤к≥ ран≥ше використовували найману працю), заможн≥ рем≥сники, власники промислових п≥дприЇмств;

Ч особи, котр≥ мають серед своњх найближчих родич≥в когось, хто в даний момент перебуваЇ на нелегальному становищ≥ або опираЇтьс¤ влад≥ з≥ зброЇю в руках у склад≥ антирад¤нських загон≥в;

Ч чужоземц≥ (незалежно в≥д нац≥ональност≥);

Ч т≥, що мають родич≥в або знайомих за кордоном;

Ч члени рел≥г≥йних сект ≥ громад (особливо баптисти);

Ч науковц≥ й фах≥вц≥ староњ школи, надто т≥, чи¤ пол≥тична ор≥Їнтац≥¤ не ви¤влена до сьогодн≥шнього дн¤;

Ч особи, попередньо засуджен≥ або зап≥дозрен≥ в контрабанд≥, шпигунств≥ тощо.

—уд¤чи з перел≥ку, Уп≥дозрювалас¤Ф дуже значна к≥льк≥сть населенн¤ ”крањни. ƒо цього можна додати ще таке:

зг≥дно ≥з допов≥ддю ѕ. —тучки про д≥¤льн≥сть ¬ерховного суду –—‘–– у 1923 р., 67 % ус≥х розстр≥л¤них за вироками суд≥в того ж самого року становили сел¤ни...

* * *

”трата безпосереднього економ≥чного контролю з боку держави над сел¤нином супроводжувалас¤, зв≥сно, одночасною втратою адм≥н≥стративного контролю з боку м≥сцевих орган≥в влади. —правжн≥м осередком економ≥чноњ влади в рос≥йському сел≥ залишалас¤, нагадаЇмо, стара громада. “ож у парт≥йних колах висловлювалос¤ багато нар≥кань на Уподв≥йну владу Ф , коли м≥сцев≥ ради ¤вно поступалис¤ громадам. “ака занепокоЇн≥сть ц≥лком зрозум≥ла, адже, хоч у принцип≥ с≥льради в≥льно обиралис¤ м≥сцевим населенн¤м, в≥д самого початку своЇњ д≥¤льност≥ вони в≥д≥гравали роль пров≥дника на сел≥ Удиктатури пролетар≥атуФ. Ќав≥ть рад¤нськ≥ джерела дають зрозум≥ти, що вс≥ р≥шенн¤ приймав голова с≥льради,Ч ¤к правило, креатура окружних ≥ с≥льських партосередк≥в (що ж до самих цих осередк≥в, то анал≥з списк≥в њхн≥х член≥в засв≥дчуЇ: чимало з них присилалис¤ здалеку або тривалий час мешкали в ≥нших м≥сц¤х ≥ поверталис¤ на батьк≥вщину за парт≥йним наказом, бо Ув≥ддан≥Ф м≥сцев≥ кадри були здеб≥льшого н≥чого не варт≥,Ч за вин¤тком х≥ба що де¤ких с≥льських учител≥в).

“аким чином, на велик≥й територ≥њ середн¤ки й заможн≥ш≥ сел¤ни перебрали адм≥н≥стративний та економ≥чний контроль над с≥льрадами, й с≥льська громада, ¤ка одразу п≥сл¤ революц≥њ вже фактично керувала непримусовим перед≥лом земл≥, у висв≥тлюваний час здобула дуже м≥цне становище,Ч м≥цн≥ше нав≥ть за те, котрим вона користувалас¤ в царськ≥й –ос≥њ. —≥льради ж перетворилис¤, по сут≥, на њхн≥х агент≥в у зд≥йсненн≥ певних заход≥в оф≥ц≥йного характеру. ¬ 1926 р. 90 % сел¤нських господарств були об'Їднан≥ в громадах, ≥ з огл¤ду на сказане вище можна не сумн≥ватис¤, кому на сел≥ належала реальна влада.

”часниками с≥льських сход≥в тепер були вс≥, хто мав в≥к понад 18 рок≥в ≥ належав до того чи ≥ншого господарства. ѕравом голосу теоретично користувавс¤ кожний, але на практиц≥, ¤к ≥ ран≥ше Ч т≥льки глави родин. “акий стан речей в≥дбивало положенн¤ з рад¤нського земельного кодексу, зг≥дно з ¤ким кворум сходу визначавс¤ не з розрахунку представництва член≥в ус≥х без вин¤тку господарств, а за на¤вн≥стю половини представник≥в останн≥х.

” 1927 р. влада вжила серйозних заход≥в, щоб надати с≥льрадам б≥льше прав й очистити њх в≥д Унебажаних елемент≥вФ, однак ус≥ розум≥ли: справжн¤ проблема коренилас¤ в громад≥. Ќа XV з'њзд≥ парт≥њ ¬. ћолотов за¤вив: вигнан≥ з –ад куркул≥ Унамагаютьс¤ окопатис¤ в громад≥Ф. ( аганович: Уѕравильно!Ф), але Утепер ми остаточно виб'Їмо њх нав≥ть ≥з тих останн≥х окоп≥вФ.

“ут неодм≥нно вкотре вже поставало запитанн¤: хто ж в≥н, нарешт≥, такий, цей УкуркульФ?

—проба визначити суть Укласового ворога на сел≥Ф та з'¤сувати його к≥льк≥сть мала в недалекому майбутньому жахлив≥ насл≥дки дл¤ м≥льйон≥в людей. ћи вже п≥дкреслювали вище: УкуркульФ у тому вигл¤д≥, в ¤кому його представл¤ла парт≥¤, був не б≥льше, н≥ж плодом њњ у¤ви. ўе за доби воЇнного комун≥зму Ћен≥н значно розсунув сутн≥сн≥ рамки перв≥сного значенн¤ слова УкуркульФ ≥з тим, щоб довести ≥снуванн¤ на сел≥ особливого Укуркульського класуФ. ÷¤ ман≥пул¤ц≥¤ була наст≥льки очевидною, що згодом ≥з нею не погоджувалис¤ нав≥ть де¤к≥ парт≥йн≥ й державн≥ д≥¤ч≥. “ак, Ѕухар≥н у своњй прац≥ Уѕуть к социализму и рабоче-кресть¤нский блокФ (ћ.; Ћ., 1926) в≥др≥зн¤в Узаможного господар¤, с≥льського лихвар¤, куркул¤Ф в≥д заможного сел¤нина, котрий використовував працю к≥лькох наймит≥в. ќстаннього, на думку автора, не можна було в≥дносити до куркул≥в. Ќарком с≥льського господарства ј. —мирнов також намагавс¤ зв≥льн¤ти заможного хл≥бороба в≥д лен≥нських семантичних пут ≥, зокрема, наголошував: У уркуль був, власне кажучи, дореволюц≥йним типом експлуататора, ¤кий тепер фактично зникФ. ј ћ≥лют≥н Ч колишн≥й нарком с≥льського господарства Ч запитував на XV з'њзд≥ ¬ ѕ(б): Уўо таке Дкуркуль"? ѕоки що не було ч≥ткого, точного окресленн¤ рол≥ куркул¤ в процес≥ [соц≥ального] розшаруванн¤Ф. ƒо реч≥, такого окресленн¤ н≥коли так ≥ не зробили. ќдин ≥з учасник≥в парт≥йноњ дискус≥њ з аграрних проблем писав: будь-хто, знайомий ≥з реальними умовами, УзнаЇ дуже добре, що за с≥льським куркулем не можна просл≥дкувати безпосередньо (тобто за допомогою статистики використанн¤ найманоњ прац≥.Ч јвт.). …ого неможливо розп≥знати безпосередньо, так само ¤к ≥ неможливо визначити, чи в≥н кап≥тал≥ст, чи н≥Ф (цит. за ћ. Ћев≥ним). “аким чином, питанн¤ створенн¤ психолог≥чного, економ≥чного та соц≥ально-пол≥тичного портрета куркул¤ залишилос¤ в≥дкритим, ≥ не т≥льки у висв≥тлюваний пер≥од, а й у роки майбутнього терору проти сел¤нства.

“а попри всю цю невизначен≥сть Ч ≥ попри нав≥ть те, що оф≥ц≥йний журнал УЅольшевикФ фактично запропонував узагал≥ в≥дмовитис¤ в≥д терм≥на УкуркульФ,Ч на останнього в ц≥лковит≥й в≥дпов≥дност≥ до погл¤д≥в парт≥њ на сел¤нство вже м≥цно було начеплено ¤рлик Укласового ворогаФ. —права тепер сто¤ла за п≥драхуванн¤м його к≥лькост≥. јле й тут, мабуть, год≥ було спод≥ватис¤ на ¤кусь певн≥сть ≥ ¤сн≥сть, бо цифров≥ дан≥ щодо Укуркул≥вФ дуже р≥знилис¤ м≥ж собою. ¬ 1924 р. рад¤нська досл≥дниц¤ ’р¤щева писала: У“реба визнати, значно заокруглюючи цифри, що Дкуркульська експлуатац≥¤" становить 2Ч3 %, але, по сут≥, ц¤ експлуатац≥¤ не маЇ ч≥ткого класового характеруФ. ¬ 1927Ч1929 рр. приблизн≥ п≥драхунки чисельност≥ Укуркул≥вФ коливалис¤ в межах 3,7Ч5 % в≥д складу всього сел¤нства (один в≥дсоток дор≥внював 1,25 млн чолов≥к). Ќа XV з'њзд≥ ¬ ѕ(б) ћолотов прийн¤в цифру 3,7 %, однак зауважив при цьому, що з'¤сувати точну чисельн≥сть куркул≥в Ї Умайже неможливим завданн¤мФ. —татистичний дов≥дник —–—– за 1928 р., дан≥ з ¤кого часто використовувало пол≥тичне кер≥вництво (незважаючи на те, що в рамках звичайного економ≥чного анал≥зу цей дов≥дник уживав УчужийФ терм≥н Уп≥дприЇмецьФ), визначаЇ частку куркульських господарств у розм≥р≥ 3,9 % (або 5,9 % всього с≥льського населенн¤), диференц≥юючи њх на таких, хто:

а) волод≥Ї засобами виробництва загальною варт≥стю б≥льш н≥ж 1600 крб, а також орендуЇ додатков≥ засоби виробництва чи винаймовуЇ роб≥тник≥в понад 50 дн≥в на р≥к;

б) волод≥Ї засобами виробництва загальною варт≥стю б≥льш н≥ж 800 крб ≥ винаймовуЇ роб≥тник≥в понад 75 дн≥в на р≥к;

в) волод≥Ї засобами виробництва загальною варт≥стю б≥льш н≥ж 400 крб ≥ винаймовуЇ роб≥тник≥в понад 15 дн≥в на р≥к.

¬арто, мабуть, зауважити дл¤ тих, хто у¤вл¤Ї соб≥ Укуркул¤Ф ¤к дуже багатого експлуататора, що в 1927 р. найзаможн≥ш≥ сел¤ни тримали т≥льки по дв≥-три корови й волод≥ли приблизно дес¤тьма гектарами орноњ земл≥ на родину (у склад≥ перес≥чно с≥м чолов≥к), а найбагатша сел¤нська група одержувала лише на 50Ч56 % б≥льше прибутку на душу населенн¤, н≥ж найб≥дн≥ша (за ё. јрутюн¤ном ≥ Ќ. ясним).

ќднак головним на цьому етап≥ було ≥нше: становл¤чи «Ч5 % сел¤нських господарств, Укуркул≥Ф разом ≥з тим вирощували до 20 % усього хл≥ба. «розум≥ло, парт≥¤ не могла ≥з цим примиритис¤ ≥ ¤краз у розпал≥ непу в≥дчула потребу економ≥чного Увгамуванн¤Ф Укласового ворогаФ. јле й до цього вона н≥коли не минала жодноњ можливост≥ наголосити: з огл¤ду на п≥днесенн¤ економ≥чноњ сили куркул¤ вкрай необх≥дно повс¤кчас зм≥цнювати спр¤мовану проти нього сп≥лку (¤к тод≥ казали Ч УзмичкуФ) пролетар≥ату й найб≥дн≥шого сел¤нства. «алишалас¤ Удр≥бниц¤Ф: дати визначенн¤ незаможного сел¤нина. як ≥ у випадку з куркулем, це ви¤вилос¤ дуже непростою справою.

 лопоту завдавала нав≥ть така проста з точки зору марксистськоњ доктрини категор≥¤, ¤к Ус≥льськогосподарськ≥ найман≥ роб≥тникиФ. 63 % ≥з них мали власн≥ господарства, а близько 20 % Ч нав≥ть живий ≥нвентар, њх част≥ше наймали на поденну, н≥ж на сезонну чи р≥чну роботу, а тому њх було важко в≥др≥знити в≥д Унезаможних сел¤нФ (або член≥в њхн≥х родин), котр≥ так само могли час в≥д часу працювати в когось за плату. “ож незаможника ≥нод≥ визначали ¤к хл≥бороба Ч власника невеликоњ д≥л¤нки земл≥ (але безк≥нного), ¤кий ≥нод≥ працював на сторон≥. «а ≥ншим визначенн¤м, що його дав економ≥ст —трум≥л≥н, незаможник мав господарство, прибуток з котрого не перевищував перес≥чноњ зарплати с≥льськогосподарського роб≥тника. ѕропонувалис¤ й так≥ деф≥н≥ц≥њ, за ¤кими припускалос¤, що б≥дн¤к м≥г тримати кон¤.

—права ще б≥льше заплутувалас¤, коли доходило до середн¤к≥в, бо њх, кр≥м усього ≥ншого, ще й намагалис¤ розд≥лити на УслабкихФ ≥ УзаможнихФ. «а сп≥льний критер≥й, ¤кий в≥др≥зн¤в цих обох в≥д б≥дн¤ка, слугувала на¤вн≥сть в њхньому господарств≥ (а це було, ¤к ми вже п≥дкреслювали, предметом контроверзи в парт≥њ) кон¤. ќтже, под≥л м≥ж середн¤ком ≥ куркулем у б≥льшост≥ визначень залежав в≥д трактуванн¤ останнього ¤к такого, що експлуатував наймит≥в, тобто вигл¤дав в очах обмежених класовим п≥дходом парт≥йц≥в чимось на зразок кап≥тал≥ста. ѕроте середн¤ки й нав≥ть незаможники теж могли наймати роб≥тник≥в. ≤ справд≥, п≥д час боротьби з Ул≥воюФ опозиц≥Їю представники в≥дд≥лу аг≥тац≥њ й пропаганди ÷  ¬ ѕ(б) за¤вл¤ли, що Узначний в≥дсоток у найм≥ роб≥тник≥в припадаЇ на долю господарств середн≥х сел¤нФ.

јби хоч ¤кось роз≥братис¤ в цьому деф≥н≥ц≥йному безладд≥, почали застосовувати й ≥нш≥ критер≥њ,Ч наприклад, розм≥р д≥л¤нки орноњ земл≥. ќднак велик≥ господарства нер≥дко належали багатолюдним родинам, визначеним ¤к бездоганно середн¤цьк≥, а власник меншого господарства м≥г мати значно б≥льше статк≥в, торгувати хл≥бом, орендувати в когось с≥льськогосподарський реманент ≥ робочу худобу тощо. ¬се це ¤краз ≥ було ще одним Ч до реч≥, УосновнимФ Ч критер≥Їм Укуркул¤Ф (щоправда, де¤к≥ теоретики вважали: оренда неживого й живого ≥нвентар¤ св≥дчила радн≥ше про Укомерц≥йн≥Ф, н≥ж Укласов≥Ф контакти сел¤н).

«гадаЇмо ≥ про спроби визначенн¤ Укуркул¤Ф за таким критер≥Їм, ¤к волод≥нн¤ худобою. јле той, кого в≥дносили до середн¤к≥в через те, що в≥н не користувавс¤ працею наймит≥в ≥ мало займавс¤ торг≥влею, все ж м≥г тримати к≥лька кор≥в ≥ коней (у випадку, ¤кщо його родина була аж надто чисельною).

як бачимо, вс≥ вправл¤нн¤ навколо окресленн¤ ч≥тких ознак р≥зних соц≥альних груп сел¤нства усп≥ху не мали. —права ускладнювалас¤, зокрема, й недосконал≥стю системи збиранн¤ статистичних даних. “ак, уже згадуваний економ≥ст Ћ.  р≥цман (сп≥вроб≥тник аграрноњ секц≥њ  омун≥стичноњ академ≥њ) п≥дкреслював: УЌаш≥ статистичн≥ матер≥али, на жаль, погано пристосован≥ до таких досить заплутаних досл≥д≥вФ (цит. за ћ. Ћев≥ним). ≤нший тогочасний рад¤нський автор Ч ѕ. Ћ¤щенко зауважував у своњй прац≥ У»стори¤ народного хоз¤йства ———–Ф (вийшла друком посмертно Ч в 1956 р.): Ући не маЇмо статистичних даних, хай би нав≥ть неповних або приблизних, щодо еволюц≥њ класовоњ структури рад¤нського села за будь-¤кий конкретний пер≥одФ. «ах≥дний досл≥дник ћ. Ћев≥н у своњй англомовн≥й прац≥ У–ос≥йське сел¤нство ≥ рад¤нська влада: ƒосл≥дженн¤ колектив≥зац≥њФ (Ћондон, 1968) нав≥в лише чотири велик≥ п≥драхунки (зд≥йснен≥ в —–—– у 1925 Ч 1928 рр.) к≥лькост≥ ос≥б, що входили до кожноњ сел¤нськоњ категор≥њ, ≥ принаг≥дне докинув, що в≥н особисто м≥г би дати на дес¤ток б≥льше таких п≥драхунк≥в, в≥дм≥нних в≥д рад¤нських ¤к за категор≥йними критер≥¤ми, так ≥ за результатами.

—л≥д особливо наголосити на такому момент≥: нав≥ть п≥сл¤ розпод≥ленн¤ сел¤н за категор≥¤ми наймити, ¤к ≥ завжди, були неспроможн≥ в≥д≥грати роль над≥йноњ опори рад¤нськоњ влади на сел≥. Ћише чверть ≥з них Ч тобто приблизно 2,8Ч3 млн чолов≥к Ч були членами державноњ профсп≥лки с≥льськогосподарських роб≥тник≥в (до реч≥: на думку комун≥ст≥в, само по соб≥ це членство мало що важило). ј за пов≥домленн¤м ћолотова на XV з'њзд≥ ¬ ѕ (б), на к≥нець 1927 р. лише 14 тис. найманих с≥льськогосподарських роб≥тник≥в перебували в лавах компарт≥њ. “аким чином, влада не могла ц≥лком покладатис¤ на представник≥в ц≥Їњ категор≥њ, а т≥, у свою чергу, вважали, що держава обходила це увагою.

¬загал≥ становище с≥льськоњ б≥дноти можна см≥ливо назвати парадоксальним. —каж≥мо, коли наймит заможн≥шав, в≥н автоматично переходив до ≥ншоњ соц≥альноњ групи, на ¤ку парт≥¤ дивилас¤ ≥з сумн≥вом, а то й ≥з в≥двертою п≥дозрою. ј з ≥ншого боку, ¤кщо в≥н не користувавс¤ з наданих йому оф≥ц≥йних прив≥лењв ≥ не пол≥пшував економ≥чних умов свого житт¤, його зневажало м≥сцеве кер≥вництво. “ак, журнал УЅольшевикФ (1929. є 2) згадував про парт≥йц≥в, котр≥ в≥дмовл¤лис¤ нав≥ть сп≥лкуватис¤ ≥з с≥льськими б≥дн¤ками, бо, мовл¤в, Увс≥ вони Ч п'¤ниц≥Ф. ј в часопис≥ УЌа аграрном фронтеФ (1928. є 1) висловлювалас¤ така думка: У„ого ми можемо навчитис¤ в≥д незаможних сел¤н, ¤кщо вони нездатн≥ сам≥ зварити соб≥ борщу?Ф

« огл¤ду на сказане стаЇ зрозум≥лим, що економ≥чна допомога незаможникам втрачала будь-¤кий сенс: в одному випадку вона попросту зб≥льшувала число державних утриманц≥в (чим, ¤сна р≥ч, народному господарству завдавалас¤ в≥дчутна шкода), а в ≥ншому Ч спри¤ла переходов≥ б≥дн¤к≥в у Усумн≥внуФ (з точки зору парт≥њ) верству Ч середн¤цьку.  р≥м того, за численними оф≥ц≥йними даними, кредитн≥ фонди дл¤ найб≥дн≥шого сел¤нства часто ставали об'Їктом р≥зноман≥тних адм≥н≥стративних зловживань. ј головне, попри вс≥ зусилл¤ влади незаможники так ≥ не зайн¤ли перманентно ворожоњ позиц≥њ стосовно багатших елемент≥в. ўе на V ¬серос≥йському з'њзд≥ –ад (191 8 ) сел¤нськ≥ делегати за¤вили, що крах створених державою кредитних об'Їднань унеможливив апел¤ц≥ю влади до мас, тод≥ ¤к Укуркуль ≥ п≥дкуркульник торкаютьс¤ найчутлнв≥ших струнФ в душ≥ б≥дн¤ка.

ўо ж до середн¤ка, то парт≥¤ проголошувала курс на укладенн¤ союзу з ним проти Укуркул¤Ф. ÷ей курс залишавс¤ незм≥нною частиною оф≥ц≥йноњ пол≥тики прот¤гом усього пер≥оду бурхливих под≥й на сел≥ в довоЇнн≥ часи, фактично ж ставленн¤ влади до середн¤ка Ч а по сут≥, до всього сел¤нства Ч коливалос¤ м≥ж заохоченн¤м ≥ репрес≥¤ми. ƒумку про доц≥льн≥сть саме под≥бноњ тактики под≥л¤ла б≥льша частина парт≥њ на чол≥ з≥ —тал≥ним. як тод≥ говорили, Учим б≥льше прихильники таких переконань п≥дкреслювали гасло сп≥лки ≥з середн¤ком, тим виразн≥шою на практиц≥ ставала њхн¤ ворож≥сть до ньогоФ (цит. за ћ. Ћев≥ним).

” пер≥од пол≥тичноњ й ≥деолог≥чноњ боротьби 20-х рок≥в головною турботою —тал≥на було, зв≥сно, зм≥цненн¤ особистоњ влади в парт≥њ шл¤хом контролю над ус≥ма призначенн¤ми (в≥н мав таку можлив≥сть завд¤ки своњй кер≥вн≥й посад≥ в секретар≥ат≥ ÷ ). “ут перед генсеком в≥дкривалис¤ спри¤тлив≥ перспективи. УќпоруФ режиму Ч роб≥тничий клас Ч було зведено тепер переважно (¤кщо не повн≥стю) до орган≥зац≥йноњ ударноњ сили, а його Упров≥дна рольФ у сусп≥льств≥ перетворилас¤ на звичайн≥с≥ньку ф≥кц≥ю. ќпос≥вши вс≥ п≥дойми влади, парт≥¤ стала предметом кар'Їристських м≥ркувань. —формувавс¤ величезний бюрократичний апарат, в ¤кого п≥д розбещуючим впливом необмежених можливостей дл¤ одержанн¤ р≥зних вигод зм≥нювалис¤ або принаймн≥ перекручувалис¤ стар≥ мотивац≥њ. “а сила, котру –аковський охарактеризував у рамках Усиндрому авто й гаремуФ, фактично перетворювалас¤ на новий соц≥альний шар. ≤ справа тут була не т≥льки в поповненн≥ лав парт≥њ великою к≥льк≥стю спритних кар'Їрист≥в Умолодоњ формац≥њФ, а ≥ в еволюц≥онуванн≥ старих парт≥йних кадр≥в у правл¤чу ел≥ту. ƒо реч≥, це аж н≥¤к не означало в≥дмови в≥д жорстоких (Уреволюц≥йнихФ) заход≥в, бо ж, з одного боку, без них просто неможливо було утримати владу, а з ≥ншого, њх ужитт¤ передбачалос¤ лен≥нською ≥деолог≥Їю, що, певна р≥ч, залишалас¤ Укер≥вництвом до д≥њФ й Уруш≥йною силою вс≥х перетвореньФ.

”се це було на руку —тал≥ну. ≤ Ул≥в≥Ф, ≥ Управ≥Ф не могли не розум≥ти сумн≥вност≥ претенз≥й новоњ Уприв≥л≥генц≥њФ на особливий статус, а тому чимало њх шукали п≥дтримки в генерального секретар¤. ¬≥н м≥г також розраховувати на багатьох представник≥в молодшоњ генерац≥њ (здеб≥льшого роб≥тничого походженн¤) Ч войовничих бунт≥вник≥в на м≥сцевому р≥вн≥ в царськ≥ часи, що п≥дн¤лис¤ ≥Їрарх≥чною драбиною нагору в пер≥од безладд¤ громад¤нськоњ в≥йни, а тепер, в умовах Усоц≥ал≥стичного буд≥вництваФ, нер≥дко висловлювали невдоволенн¤ ел≥тарним становищем старих парт≥йц≥в Ч Ївропењзованих ≥нтелектуал≥в (¤к Ул≥вихФ, так ≥ УправихФ), котр≥ вели перед у теоретичних дискус≥¤х. —аме ц≥ Уневдоволен≥Ф становили основу майбутньоњ Укогорти в≥дданих стал≥нц≥вФ.

¬ ≥нтересах поваленн¤ “роцького та «≥нов'Їва —тал≥н спочатку зблизив своњ позиц≥њ ≥з бухар≥нськими, особливо стосовно тези, що сел¤нин ос¤гне соц≥ал≥стичн≥ принципи через торговельн≥ кооперативи (¤к≥ поступово п≥дведуть його до виробничих кооператив≥в), а основним засобом створенн¤ системи торговельноњ кооперац≥њ Ї державне кредитуванн¤. ƒо XV з'њзду ¬ ѕ(б) у прац¤х ≥ промовах —тал≥на не трапл¤лос¤ нав≥ть згадки про слово УколгоспФ. як ≥ до цього, в≥н твердив: ≥ндустр≥ал≥зац≥ю можна зд≥йснити, лише базуючи њњ на поступовому пол≥пшенн≥ матер≥ального становища сел¤нства. “а водночас уже розпочав потроху УкоректуватиФ ≥дењ Ѕухар≥на,Ч можливо, ¤к гадаЇ ≤саак ƒойчер, дл¤ того , щоб послабити њхню прит¤гальну силу в очах актив≥ст≥в УправогоФ крила. “ак, на початку 1926 р. —тал≥н конф≥денц≥йно писав, що сел¤нство Ч Удосить нестаб≥льнийФ союзник, що в громад¤нськ≥й в≥йн≥ воно коли п≥дтримувало роб≥тник≥в, а коли Ч б≥лих генерал≥в.

ѕроцес поступового розгрому троцьк≥ст≥в, пот≥м Ч «≥нов'Їва з  аменЇвим, а дал≥ ЧУновоњ опозиц≥њФ, сформованоњ двома останн≥ми разом ≥з “роцьким, було завершено в грудн≥ 1927 р., коли на XV з'њзд≥ ¬ ѕ(б) “роцького й «≥нов'Їва виключили з парт≥њ. ќбірунтовувалос¤ це необх≥дн≥стю збереженн¤ подоби Їдност≥ серед переможного стал≥нсько-бухар≥нського кер≥вництва на стад≥њ ф≥нальноњ атаки на Ул≥вихФ. јле ¤краз у цей час —тал≥н ≥ його прихильники зробили перш≥ спроби привласнити соб≥ њхн≥ ≥дењ. ’оч в оф≥ц≥йних зв≥тах з'њзду ≥шлос¤ про Уобмеженн¤Ф Укуркул¤Ф, а —тал≥н ≥ ћолотов за¤вл¤ли про його Ул≥кв≥дац≥юФ ¤к класу, у парт≥йних колах стало в≥домо, що генсек ман≥пулював Ул≥вимиФ. “епер в≥н почав розсилати директиви про вжитт¤ надзвичайних заход≥в проти Укуркул≥вФ у тон≥, ¤кий суперечив його промовам на з'њзд≥ (див., напр.: УѕравдаФ в≥д 14 та 24 грудн¤ 1927 р. ≥ в≥д 6 с≥чн¤ 1928 р.).

–азом ≥з тим Управ≥Ф, все ще наголошуючи на потреб≥ збереженн¤ економ≥чноњ р≥вноваги, теж почали вимагати п≥двищенн¤ уваги до промисловост≥ й посиленн¤ тиску на Укуркул¤Ф. ”же в жовтн≥ 1927 р. Ѕухар≥и твердив: сп≥лка ≥з середн¤ком забезпечена, отже, тепер можна повести Унаступ проти куркул¤Ф, щоб обмежити Уйого експлуатац≥йн≥ тенденц≥њФ шл¤хом оподаткувань ≥ звуженн¤ можливостей дл¤ використанн¤ найманоњ прац≥. Ќа XV з'њзд≥ ¬ ѕ(б) Ѕухар≥н ≥ –иков говорили про необх≥дн≥сть застосуванн¤ примусу щодо сел¤нства, хоча й попереджали проти будь-¤кого збоченн¤ в≥д непу, бо ж це спричинилос¤ б до гостроњ кризи.

–ад¤нськ≥ автори традиц≥йно дотримувалис¤ погл¤ду, що Ѕухар≥н ≥ його однодумц≥ були в≥ддан≥ ≥дењ в≥дновленн¤ кап≥тал≥зму на сел≥ Ч св≥домо чи (з точки зору стал≥н≥ст≥в) Уоб'ЇктивноФ. Ѕлизьку думку висловлювали й де¤к≥ зах≥дн≥ досл≥дники: мовл¤в, Управ≥Ф сто¤ли на пом≥ркованих позиц≥¤х ≥ ладн≥ були допомогти одноос≥бнику ¤к опор≥ с≥льського господарства крањни, а зд≥йснювати колектив≥зац≥ю готов≥ були т≥льки за Удозр≥лост≥Ф сел¤нства до ц≥Їњ ≥дењ й за на¤вност≥ в≥дпов≥дноњ матер≥ально-техн≥чноњ бази (зокрема, тракторного парку). ¬ ус¤кому раз≥, приблизно так Управ≥Ф подавали свою програму. ќднак незабаром Ѕухар≥н виклав (у газет≥ УѕравдаФ в≥д 30 вересн¤ 1928 р.) жорстк≥шу концепц≥ю: У…детьс¤ про велик≥ кап≥таловкладенн¤ в с≥льське господарство... –озширенн¤ ≥ндив≥дуального сел¤нського сектора, особливо того, що спец≥ал≥зуЇтьс¤ на вирощуванн≥ хл≥ба, обмеженн¤ куркульського сектора, буд≥вництво радгосп≥в ≥ колгосп≥в у сполученн≥ ≥з правильною пол≥тикою ц≥н та розвитком кооператив≥в, ¤к≥ б охоплювали сел¤нськ≥ масиФ.

ƒ≥йсно, на початку непу Ѕухар≥н р≥шуче виступав у прес≥ на захист приватного сектора, а в 1929 р. разом з ≥ншими УправимиФ негативно поставивс¤ до стал≥нських метод≥в прискоренн¤ колектив≥зац≥њ. јле куди важлив≥ше те, що Управ≥Ф н≥коли так ≥ не запропонували жодноњ реальноњ альтернативи справжньоњ приватносел¤нськоњ модерн≥зац≥њ й висловили Унеобмежену п≥дтримкуФ р≥шенн¤м XV з'њзду ¬ ѕ(б) стосовно довготерм≥новоњ програми колектив≥зац≥њ (20 % на 1933 р.). Ѕухар≥н, по сут≥, н≥коли не прагнув зм≥нити аграрну пол≥тику парт≥њ, й год≥ шукати щось под≥бне в його У«аписках економ≥стаФ (1928).

ќтже, Управ≥Ф н≥ на мить не зр≥калис¤ ≥дењ колектив≥зованого с≥льського господарства, так само ¤к ≥ не заперечували лен≥нськоњ тези щодо класовоњ боротьби на сел≥ (обстоюванн¤ Ѕухар≥ним думки про союз ≥з середн¤ком випливало ≥з його зауваженн¤ про добров≥льне пересл≥дуванн¤ сел¤нськими масами куркул≥в, ≥ це формулюванн¤ залишалос¤ в сил≥ прот¤гом усього пер≥оду колектив≥зац≥њ). –азом ≥з тим Ѕухар≥н виступав проти застосуванн¤ в с≥льському господарств≥ (¤к ≥ в промисловост≥) таких УмаксимальнихФ заход≥в, ¤к, скаж≥мо, надм≥рне оподаткуванн¤ сел¤нства, що загрожувало пад≥нн¤м р≥вн¤ с≥льськогосподарського виробництва.

“актика —тал≥на на нов≥й стад≥њ (тобто в 1927Ч1930 рр.), коли з пол≥тичного погл¤ду дл¤ нього найголовн≥шим було розгромити УправихФ, в≥дзначалас¤ великою гнучк≥стю. « одного боку, в≥н використовував ус≥ можливост≥ своЇњ секретарськоњ посади дл¤ розм≥щенн¤ в≥рних людей на ключових постах у парт≥йному апарат≥ в центр≥ й на м≥сц¤х, а з ≥ншого Ч разом ≥з залученн¤м на св≥й б≥к р¤дових парт≥йц≥в ≥з обезглавленого Ул≥вогоФ крила розпочав поступово привертати до себе прихильник≥в непу, тим самим дедал≥ б≥льше ≥золюючи Ч ≥деолог≥чно й орган≥зац≥йно Ч л≥дер≥в УправихФ. ÷ьому спри¤ло й те, що за умов стаб≥л≥зац≥њ становища в м≥стах, зростанн¤ добробуту город¤н ≥ в≥дновленн¤ Упролетар≥атуФ в ус≥х фракц≥¤х парт≥њ зм≥цнювалос¤ переконанн¤ щодо можливост≥ переходу до безпосередньоњ побудови Усоц≥ал≥змуФ. ÷е передбачалос¤ зробити на основ≥ дальшого п≥днесенн¤ вже переважно в≥дновленоњ промисловост≥ й неухильного розширенн¤ рудиментарноњ колгоспноњ системи на сел≥. —аме такий курс становив головну частину схваленого XV з'њздом ¬ ѕ(б) плану, й Ѕухар≥н ≥ “омський погодились ≥з ним.

* * *

‘орми внутр≥шньопарт≥йноњ боротьби в ”крањн≥ досить пом≥тно р≥знилис¤ в≥д московських. ” кв≥тн≥ 1925 р. сюди вир¤дили Ћ.  агановича. ¬≥н мав зам≥нити на посад≥ першого секретар¤ ÷   ѕ(б)” поволзького н≥мц¤ ≈.  в≥р≥нга, ¤кий перешкоджав украњн≥зац≥њ. ¬еликою м≥рою ставленик —тал≥на,  аганович згодом набув такоњ жахливоњ репутац≥њ, що його призначенн¤ в 1925 р. в ”крањну нин≥ розц≥нюЇтьс¤ ¤к справжнЇ лихо дл¤ нењ. (ƒо реч≥, тод≥ нарком осв≥ти ”крањни ќлександр Ўумський виступив проти, довод¤чи, що такий високий пост маЇ об≥йн¤ти украњнець за походженн¤м ¬лас „убар.) ќднак  аганович, хоч ≥ пильнував ≥нтереси ћоскви перед УнебезпекоюФ з боку Унац≥онал≥стичних збоченьФ, усе ж виступав у той час прихильником Упом≥ркованоњФ украњн≥зац≥њ на Укультурному й мовному фронтахФ. ƒо цього сл≥д , мабуть, додати, що в≥н народивс¤ в Їврейськ≥й родин≥ п≥д  иЇвом ≥ в≥льно розмовл¤в по-украњнськи.

“аким чином, украњн≥зац≥¤ не зустр≥ла в особ≥ нового першого секретар¤ непримиренного ворога. јле на початок 1926 р. московському кер≥вництву здалос¤, що процес нац≥онального самови¤вленн¤ в ”крањн≥ вийшов ≥з-п≥д контролю. Ўумського, ¤кий вимагав ¤комога повн≥шоњ культурноњ, економ≥чноњ й пол≥тичноњ автоном≥њ, звинуватили в Унац≥онал≥стичному ухил≥Ф ≥ зв≥льнили з посади разом ≥з його прихильниками. —тавс¤, зв≥сно, скандал,Ч тим б≥льший, що на захист наркома стала  омун≥стична парт≥¤ «ах≥дноњ ”крањни (тод≥ д≥¤ла на польськ≥й територ≥њ), а сам в≥н подавав свою справу на розгл¤д виконкому  ом≥нтерну. —тал≥н висловлювавс¤ в тому сенс≥, що позиц≥¤ Ўумського вигл¤дала досить привабливою в очах м≥сцевоњ ≥нтел≥генц≥њ, однак ≥з точки зору центру њњ можна було ототожнювати з боротьбою за в≥дчуженн¤ украњнського культурного й сусп≥льного житт¤ в≥д загальнорад¤нського культурного процесу, проти ћоскви та рос≥¤н узагал≥, проти рос≥йськоњ культури (а в чомусь, додамо в≥д себе, це в≥дпов≥дало д≥йсност≥).

ѕад≥нн¤ Ўумського й нападки на Ушумськ≥змФ не в≥дродили курсу на ц≥лковиту русиф≥кац≥ю. ѕосаду наркома осв≥ти об≥йн¤в —крипник, ¤кий боронив культуру своЇњ батьк≥вщини прот¤гом наступних семи рок≥в.

—ин украњнського зал≥зничного службовц¤, ћикола —крипник у висв≥тлюваний пер≥од був пров≥дною ф≥гурою в  ѕ(б)”. ўе в 1897 р. в≥н вступив до лав –—ƒ–ѕ, а в 1901 р. його вперше заарештували за революц≥йну д≥¤льн≥сть. ѕ≥сл¤ розколу парт≥њ в 1903 р. став б≥льшовиком. Ќа початок 1913 р. входив до редакц≥њ газети УѕравдаФ, а на VI з'њзд≥ –—ƒ–ѕ(б) у 1917 р. був включений до складу њњ тод≥ ще нечисленного ÷ентрального ком≥тету. ѕовернувшись до  иЇва у грудн≥ того ж року ¤к уповноважений Ћен≥на, —крипник, здаЇтьс¤, не надавав великого значенн¤ украњнськ≥й нац≥ональн≥й справ≥. јж лише п≥сл¤ прињзду сюди у кв≥тн≥ 1920 р. в≥н ≥з прихильника нейтрал≥стськоњ позиц≥њ досить швидко перетворивс¤ на речника незалежноњ, хай би й –ад¤нськоњ, ”крањни. ≤ просто силою своЇњ вдач≥ в≥н аж до смерт≥ в 1933 р. ¤кось збалансовував цю непримиренну по сам≥й глибинн≥й сут≥ суперечн≥сть Ч незалежна ≥ рад¤нська.

Ќа думку ƒж. ћейса, аж надто скромна посада наркома осв≥ти не повинна вводити в оману, бо —крипник фактично в≥дпов≥дав за нац≥ональне питанн¤, ≥деолог≥ю та культуру. ѕевна р≥ч, навколо цих проблем повс¤кчас точилас¤ гостра боротьба.

—крипник не приховував своњх погл¤д≥в. ¬≥н з обуренн¤м говорив на XII з'њзд≥ – ѕ(б) (1923) про комун≥ст≥в високого рангу, ¤к≥ з кон'юнктурних м≥ркувань Уприйн¤лиФ украњн≥зац≥ю, але на д≥л≥ н≥ в чому не спри¤ли њй. ƒо одного з тих, розпов≥дав —крипник, хто голосував за украњн≥зац≥ю на нещодавн≥й конференц≥њ  ѕ(б)”, звернувс¤ по-украњнськи ¤кийсь роб≥тник ≥ почув у в≥дпов≥дь: Уѕочему ты не разговариваешь на пон¤тном ¤зыке?Ф

ќднодумець —крипника, письменник-комун≥ст ћикола ’вильовий, пр¤мо писав у 1926 р. у У¬≥ст¤х ¬сеукрањнського ÷ентрального  ом≥тету роб≥тничих, сел¤нських ≥ червоноарм≥йських депутат≥вФ (є 3): У”крањнська економ≥ка не Ї рос≥йською й не може бути такою, хоча б через те, що украњнська культура, ¤ка походить ≥з економ≥чноњ структури ≥, в свою чергу, впливаЇ на нењ, маЇ характеристичн≥ форми та риси... ќдне слово, союз лишаЇтьс¤ союзом, а ”крањна Ч незалежною державоюФ. “ак само в≥дпов≥дальний за украњнське пол≥тичне вихованн¤ ћихайло ¬олобуЇв нар≥кав: ”крањна дос≥ зазнаЇ економ≥чноњ експлуатац≥њ через застосуванн¤ центром ф≥скальних метод≥в, уживаних ще в царськ≥й –ос≥њ.

ѕроукрањнськ≥ настроњ в  ѕ(б)” п≥дтримала група украњнських д≥¤ч≥в Ч Їврењв за нац≥ональн≥стю ( улик, Ћ≥фшиць, √уревич ≥ –авич-„еркаський). ќстанн≥й критикував рос≥йських комун≥ст≥в, ¤к≥, на його погл¤д, Увважають, що ”крањнська —–– ≥  омун≥стична парт≥¤ ”крањни Ч це ф≥ктивн≥ пон¤тт¤ або просто гра в незалежн≥сть. ” найл≥пшому раз≥ вони (рос≥йськ≥ комун≥сти Ч –ед.) погоджуютьс¤, що в пер≥од боротьби проти нац≥онал≥стичноњ ÷ентральноњ –ади та ƒиректор≥њ компарт≥¤ та рад¤нський ур¤д повинн≥ були прикраситис¤ захисними нац≥ональними кольорами й кольорами самост≥йност≥. “епер же, коли рад¤нський ур¤д на ”крањн≥ м≥цно вкор≥нивс¤, вони гадають, що роль ”крањнськоњ —–– та  ѕ ”крањни ск≥нчилас¤Ф.

Ќа противагу таким за¤вам ортодоксально настроЇн≥ члени парт≥њ застер≥гали щодо Урозкольницьких вплив≥вФ ≥з боку Унац≥онал≥стичних ухил≥вФ. ј —тал≥н тим часом обрав середн≥й курс Ч аж поки не придушив Ѕухар≥на та його прихильник≥в ≥ поки боротьба проти сел¤нства не постала на пор¤дку денному ¤к найнагальн≥ша проблема.

” липн≥ 1928 р.  агановича, ¤кий у нац≥ональному питанн≥ принаймн≥ ви¤вл¤в в≥дносну тактовн≥сть, в≥дкликали до ћоскви. —тал≥н, на думку Ѕухар≥на, Укупив украњнц≥в усуненн¤м  агановича з ”крањниФ. —ам —тал≥н згадував про вимоги украњнських д≥¤ч≥в, щоб  агановича зам≥нили √риньком або „убарем, однак новим першим секретарем ÷   ѕ(б)” став пол¤к —тан≥слав  ос≥ор, а „убар об≥йн¤в посаду голови –Ќ .

“аким чином, центр ¤сно бачив, що украњнська парт≥йна ≥нтел≥генц≥¤ все ще не Увгамувалас¤Ф, а м≥сцева влада так ≥ не спромоглас¤ завоювати прихильн≥сть села (в 1926 р., за словами «атонського, украњнськ≥ сел¤ни цуралис¤ вс≥х пов'¤заних ≥з режимом,Ч нав≥ть, скаж≥мо, Ус≥лькор≥вФ). «начною м≥рою з огл¤ду на все це парт≥¤ вир≥шила й надал≥ п≥дтримувати в ”крањн≥ комнезами, вже л≥кв≥дован≥ в ≥нших м≥сц¤х. ” 1925 р. ц≥ ком≥тети були позбавлен≥ б≥льшоњ частини своњх функц≥й, але в 1927Ч1928 рр. знову одержали њх, ще й укуп≥ ≥з спец≥альним повноваженн¤м Уви¤вл¤ти надлишки хл≥баФ (своЇр≥дний передв≥сник метод≥в тих недалеких уже час≥в, коли —тал≥н дом≥гс¤ абсолютноњ особистоњ влади й розпочав справжню в≥йну проти сел¤нства).