≤сторик повинен знайти й заф≥ксувати те, що
в≥дбувалос¤ в реальному житт≥, обТЇктивно викласти безсумн≥вн≥ факти в њхньому
≥сторичному контекст≥. јвтор вважаЇ своЇ завданн¤ виконаним. ќднак при цьому
збер≥гаЇ за собою право на особистий погл¤д щодо висв≥тленн¤ ним факт≥в. ќтже,
в≥н не об≥ц¤Ї збер≥гати моральний нейтрал≥тет... ” середин≥ 1980-х рок≥в у нью-йоркському видавництв≥ ќхford Universitу inc. побачила св≥т славетна книга –оберта онквеста У∆нива скорботиФ. ” н≥й вперше дл¤ широкого загалу на «аход≥ було п≥дн¤то зав≥су над одн≥Їю з найб≥льших трагед≥й ’’ стол≥тт¤ Ч украњнським голодомором 1932Ч1933 рок≥в. оли ¤ читав цю книгу в јмериц≥ одразу п≥сл¤ њњ публ≥кац≥њ, мене чи не найб≥льше вразило те, ¤к глибоко вивчив автор нашу нац≥ональну ≥стор≥ю й ментальн≥сть украњнц≥в, пройн¤вс¤ почутт¤м щироњ симпат≥њ до народу, ¤кий став жертвою кривавих соц≥альних експеримент≥в стал≥нського режиму. јнгл≥йський аристократ за походженн¤м ≥ один з пров≥дних американських кремленолог≥в в≥н одразу став одним ≥з найпереконан≥ших ≥ найвпливов≥ших у св≥т≥ прихильник≥в украњнськоњ справи, а його У∆нива скорботиФ ≥ до сьогодн≥ Ї найфундаментальн≥шим досл≥дженн¤м на цю тему.
Ќе можна стверджувати, ¤к зазначав сам онквест, що доти не було публ≥кац≥й про колектив≥зац≥ю й голодомор в —–—–. ќднак ус≥ вони мали характер суто документальних видань або ж були розрахован≥ на фах≥вц≥в. ≤стор≥њ трагед≥њ у справжньому розум≥нн≥ цього слова не було створено. ÷е зробив автор книги У∆нива скорботиФ. ¬ одн≥й з перших реценз≥й, видрукуван≥й у У“айм≥Ф, впливовий американський тижневик зазначав: У онквесту вдалос¤ в≥дтворити людськ≥ обличч¤ сел¤нФ. ƒосл≥дник дотримувавс¤ принципу (що робить йому честь ¤к ≥сторику й людин≥) Ч Уне збер≥гати морального нейтрал≥тетуФ. “ож перший великий науковий тв≥р про страх≥тт¤ украњнського голодомору не сприймаЇтьс¤ ¤к сухий трактат. онквест персон≥ф≥куЇ траг≥чну ≥стор≥ю не т≥льки тод≥, коли йдетьс¤ про одного з найб≥льших деспот≥в у л≥топис≥ людства Ч …осипа —тал≥на та його приб≥чник≥в, а й коли йдетьс¤ про жертви.
÷ьому спри¤в не каб≥нетний, а людський п≥дх≥д ≥сторика, його особисте сп≥лкуванн¤ з очевидц¤ми трагед≥њ. Уя знайомий з чолов≥ками та ж≥нками, ¤к≥ в дит¤чому або нав≥ть дорослому в≥ц≥ пережили змальован≥ под≥њ,Ч засв≥дчуЇ –оберт онквест. Ч „имало з них в≥дчуваЇ Укомплекс провиниФ Ч ≥ррац≥ональне почутт¤ сорому за те, що њм судилос¤ вижити, тод≥ ¤к њхн≥ друз≥, батьки, брати й сестри померли (таке почутт¤ не чуже тим, хто вийшов живим ≥з нацистських табор≥в смерт≥)Ф.
ќдним з важливих джерел п≥д час написанн¤ У∆нив скорботиФ стали особист≥ св≥дченн¤, з≥бран≥ в результат≥ зд≥йсненн¤ √арвардського проекту з усноњ ≥стор≥њ, ≥н≥ц≥йованого украњнською д≥аспорою у —Ўј. УЌайц≥нн≥ше у цих спогадах, особливо ¤кщо вони виход¤ть в≥д самих сел¤н, Ч њхн¤ неприкрашен≥сть, обТЇктивн≥сть та в≥дпов≥дн≥сть реальним фактам,Ч вважаЇ онквест. Ч “ому вони заслуговують на ц≥лковиту дов≥руФ. ≤ коли поринаЇш у страх≥тливий св≥т неск≥нченних людських трагед≥й У∆нив скорботиФ, здаЇтьс¤, що в груд¤х того, хто њх в≥дтворив, бТЇтьс¤ серце украњнц¤.
¬исновок досл≥дника голодомору однозначний: У¬становлено безпосередн≥ факти, а мотиви, ¤к≥ до них призвели, лежать у р≥чищ≥ ус≥Їњ стал≥нськоњ пол≥тики. “ож суд ≥стор≥њ не може оголосити ≥ншого вироку рад¤нському режиму, кр≥м карноњ в≥дпов≥дальност≥Ф. онквест звинувачуЇ стал≥нську диктатуру в к≥лькох т¤жких злочинах, що караютьс¤ зг≥дно з м≥жнародно-правовим законодавством:
1) у геноцид≥. «г≥дно з резолюц≥Їю √енеральноњ јсамблењ ќќЌ 1948 року, геноцид означаЇ будь-¤кий з акт≥в, учинених з нам≥ром знищити повн≥стю або частково нац≥ональну, етн≥чну, расову чи рел≥г≥йну групу. «окрема Узумисне створенн¤ дл¤ член≥в групи умов житт¤, розрахованих на зд≥йсненн¤ њњ ф≥зичного знищенн¤ повн≥стю або частковоФ. ÷е звинуваченн¤ безпосередньо стосуЇтьс¤ злочин≥в рад¤нського режиму щодо украњнського сел¤нства, починаючи в≥д так званого розкуркулюванн¤ й колектив≥зац≥њ до голодомору. «аперечити фактор зумисност≥ неможливо;
2) в ≥нфантицид≥ Ч масовому знищенн≥ д≥тей. У√олодомор,Ч пише онквест,Ч винищив або покал≥чив ц≥ле покол≥нн¤ д≥тей Ч ¤к в усьому —–—–, так ≥ особливо в ”крањн≥. «губн≥сть такого ¤вища неможливо переоц≥нити. ƒол¤ д≥тей у ц≥й величезн≥й катастроф≥ найб≥льше приголомшуЇ розум ≥ не може бути виправдана з будь-¤кого погл¤дуФ;
3) в етноцид≥ Ч масовому винищенн≥ за нац≥ональною, етн≥чною та расовою ознаками. У√олодомор,Ч доходить висновку автор У∆нив скорботиФ,Ч супроводжувавс¤ руйнуванн¤м украњнського культурного ≥ рел≥г≥йного житт¤ та масовим винищенн¤м украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. «доровий глузд не дозвол¤Ї бачити в цьому подв≥йному удар≥ щось випадковеФ. ÷е була в≥йна стал≥нського режиму на тотальне духовне й ф≥зичне винищенн¤ украњнськоњ нац≥њ. онквест посилаЇтьс¤, зокрема, на думку академ≥ка јндр≥¤ —ахарова, ¤кий в≥дзначав Ухарактерну дл¤ —тал≥на украњнофоб≥юФ. ремл≥вський вождь розум≥в, по¤снюЇ досл≥дник, що руш≥Їм нац≥онального в≥дродженн¤ ”крањни була ≥нтел≥генц≥¤, ¤ка вт≥лювала в соб≥ самосв≥дом≥сть украњнського народу, а також сел¤нськ≥ маси, ¤к≥ живили њњ прот¤гом стор≥ч. ¬≥н, очевидно, вважав, що лише масовий терор проти основноњ частини нац≥њ, тобто проти сел¤нства, м≥г примусити крањну до покори.
«а словами онквеста, над ус≥Їю людською трагед≥Їю 1932Ч1933 рок≥в ма¤чить злов≥сна постать —тал≥на. „ерез нього ц¤ доба позначена особливо виразним тавром лицем≥рства й п≥дступност≥. оли спалахнув голодомор 1932Ч1933 рок≥в, диктатор просто в≥дмовивс¤ визнати факт його ≥снуванн¤. —еред винуватц≥в трагед≥њ онквест називаЇ його найближчих попл≥чник≥в агановича та ћолотова, ¤к≥, не в≥дчуваючи докор≥в сумл≥нн¤ за скоЇне, дожили до похилого в≥ку ≥ померли природною смертю вже тод≥, ¤к ”крањна стала незалежною. ќднак з њњ боку не було зроблено жодноњ спроби на державному р≥вн≥ прит¤гти кат≥в украњнського народу до в≥дпов≥дальност≥, влаштувати новий Ќюрнберзький процес, хоча дл¤ цього були вс≥ п≥дстави.
«алишаЇтьс¤ в≥дпов≥сти на запитанн¤: чому знадобилос¤ понад п≥встол≥тт¤, щоб остаточно вирвати правду про украњнський голодомор ≥з забутт¤, ≥ чому сьогодн≥ про нього забуто вдруге, цього разу у проголошен≥й незалежною ”крањн≥? ¬≥дпов≥дь на перше з них дав –оберт онквест, навод¤чи дек≥лька причин. ѕо-перше, по¤снюЇ в≥н, траг≥чн≥ под≥њ в ”крањн≥ 1932Ч1933 рр. надто р≥зн¤тьс¤ в≥д реал≥й сусп≥льно-пол≥тичного житт¤ зах≥дних крањн. —аме слово Усел¤нинФ чуже й дивне дл¤ американц¤ чи англ≥йц¤, воно нагадуЇ њм далек≥ крањни або давно минул≥ часи. “ак само ≥стор≥¤ украњнського сел¤нства дуже в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥стор≥њ англ≥йського або американського фермерства. ѕо-друге, зах≥дна людина не сприймаЇ ”крањну за повноц≥нну державу Ч ¤к ѕольщу, ”горщину та нав≥ть Ћитву. ѕо-третЇ, одн≥Їю з найсерйозн≥ших перешкод на шл¤ху до розум≥нн¤ тод≥шн≥х под≥й в ———– була здатн≥сть —тал≥на та рад¤нських оф≥ц≥йних к≥л вправно приховувати й перекручувати реальну д≥йсн≥сть.
” цьому лицем≥рному задум≥ њм спри¤ло чимало представник≥в «аходу, ¤к≥ з тих чи ≥нших мотив≥в прагнули обманювати або бути введеними в оману. ¬ њх числ≥ Ч в≥домий радикальний французький пол≥тик ≥ державний д≥¤ч ≈дуард ≈рр≥о, ¤кий п≥сл¤ в≥дв≥дин 1933 року Употьомк≥нськихФ с≥л в ”крањн≥ ≥ влаштованих на його честь пишних банкет≥в категорично заперечував Убрехню буржуазноњ пропаганди про голод у –ад¤нському —оюз≥Ф. ƒо т≥Їњ ж безславноњ когорти, що прагнула Убути введеною в омануФ, належав кореспондент УЌью-…орк таймсФ ”олтер ƒюрант≥, дивним чином удостоЇний ѕул≥тцер≥вськоњ прем≥њ Уза безсторонн≥, обТЇктивн≥ репортаж≥ з –ос≥њФ. ƒо реч≥, п≥сл¤ в≥дв≥дин ”крањни в≥н стверджував у своњх облудно-брехливих опусах, н≥бито нема Ун≥¤кого голоду або смертей в≥д голоду ≥ навр¤д чи таке можливеФ. јмериканський журнал≥ст власною сов≥стю розплачувавс¤ за прив≥лењ, ¤кими користувавс¤ в —–—–, передус≥м за можлив≥сть ≥нтервТювати самого д¤дечка ƒжо ≥ за доброзичливе ставленн¤ представник≥в впливових к≥л у —Ўј Ч прихильник≥в встановленн¤ дипломатичних в≥дносин з –ад¤нським —оюзом у розпал голодомору в ”крањн≥. “им часом п≥д час приватних розмов ƒюрант≥ в≥дверто за¤вл¤в, що, за його оц≥нками, в≥д голодомору загинуло близько 7 м≥льйон≥в ос≥б ≥ що У”крањну повн≥стю знекровленоФ. (“ака безчесна повед≥нка ще раз засв≥дчуЇ важлив≥сть дотриманн¤ етичних норм у журнал≥стиц≥, ¤ка чинить великий вплив на формуванн¤ громадськоњ св≥домост≥).
Ќа друге запитанн¤ спроможн≥ в≥дпов≥сти т≥льки ми сам≥. ¬оно маЇ дек≥лька нюанс≥в, хоч суть його Ч одна. „ому за безперервним плином президентських ≥ парламентських вибор≥в в ”крањн≥, гучними ф≥нансовими скандалами, крим≥нально-пол≥тичними замахами ≥ вбивствами, що заповнюють телев≥з≥йн≥ екрани й газетн≥ шпальти, залишаЇтьс¤ в т≥н≥ под≥¤, без осмисленн¤ ¤коњ неможливо збагнути глибинну причину хрон≥чноњ кризи украњнського сусп≥льства, що триваЇ ≥ в пер≥од декларативноњ незалежност≥? „ому нин≥ нема й згадки про 70-р≥чч¤ найтраг≥чн≥шоњ под≥њ у наш≥й нов≥тн≥й нац≥ональн≥й ≥стор≥њ на жодному телев≥з≥йному канал≥, у жодному пер≥одичному виданн≥ з великим накладом, окрем≥ з ¤ких спец≥ал≥зуютьс¤, ¤к свого часу ”олтер ƒюрант≥, на украњнофоб≥њ, добре знаючи, що вона не караЇтьс¤ законом у безхребетному украњнському сусп≥льств≥ ≥ що з нењ можна нав≥ть мати зиск? „ому в ”крањн≥ не бТють у дзвони памТ¤т≥, а вшануванн¤ мученик≥в обмежуЇтьс¤ тим, що лише в листопадовий ƒень памТ¤т≥ жертв голодомору, пров≥дники держави (мало не з≥рвалос¤ з ¤зика Ч кер≥вники парт≥њ й ур¤ду) оф≥ц≥йно покладають в≥нки б≥л¤ памТ¤тного знака, майже невидимого на тл≥ «олотоверхого ћихайл≥вського собору в иЇв≥? ¬≥н наст≥льки неприм≥тний, що його не назвеш нав≥ть обел≥ском, не те що величним монументом скорботи. „ому документальн≥ матер≥али про голодомор в ”крањн≥ 1932Ч33 рок≥в, передан≥ ¬ерховн≥й –ад≥ онгресом —Ўј, утаЇмничен≥ в≥д громадськост≥? ≤, зрештою, чому д≥¤льн≥сть јсоц≥ац≥њ досл≥дник≥в голодомор≥в в ”крањн≥ спираЇтьс¤ виключно на ентуз≥азм групи самов≥дданих патр≥от≥в, у тому числ≥ представник≥в д≥аспори, а держава лишаЇтьс¤ повн≥стю осторонь важливоњ нац≥ональноњ справи?
„и Ї ще ≥нший народ у св≥т≥, ¤кий страждав би на таке ≥сторичне безпамТ¤тство? ўо й не дивно за умов фактичноњ в≥дсутност≥ процесу державотворенн¤ в сьогодн≥шн≥й ”крањн≥. ѕерша аналог≥¤ протилежного гатунку, що спадаЇ на думку, це Ч голокост. ” видан≥й 1985 року книз≥ –аул¤ √≥льберта У«нищенн¤ Ївропейських ЇврењвФ ф≥гуруЇ цифра Ч 5 м≥льйон≥в 100 тис¤ч розстр≥л¤них, замордованих ≥ задушених у газових камерах нацистських концтабор≥в. ѕ≥д час голодомору 1932Ч1933 рок≥в украњнц≥в було знищено б≥льше. ≤з 20Ч25 м≥льйон≥в чолов≥к с≥льського населенн¤ ”крањни, вважаЇ –оберт онквест, загинуло приблизно 5 м≥льйон≥в Ч м≥ж четвертою та пТ¤тою частиною. Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в називаЇ цифру в≥д 7 до 10 м≥льйон≥в. ѕри цьому замордованих жертв стал≥нського голодомору, розкуркулюванн¤ й колектив≥зац≥њ, що передували йому, чомусь рахують окремо, хоча винуватц¤ми њхньоњ загибел≥ був той самий режим, а процес масового винищенн¤ тривав безперервно. «а обТЇктивною оц≥нкою, к≥льк≥сть жертв ц≥Їњ украњнськоњ трагед≥њ с¤гаЇ близько 15 м≥льйон≥в.
” л≥топис голокосту, що складаЇтьс¤ ≥з сотень том≥в, зробили внесок представники багатьох нац≥й, але передус≥м сам≥ Їврењ, т≥, хто пережив геноцид, та њхн≥ нащадки. ≤ це ц≥лком законом≥рно. ”крањнц≥ ж, за великим рахунком, не лише не спромоглис¤ на те, щоб про њхню нац≥ональну трагед≥ю д≥знавс¤ весь св≥т, а й не осмислили њњ сам≥. “ож не випадково найв≥дом≥шу книгу про голодомор написав ≥ноземець, а њњ виданн¤ вийшло друком у незалежн≥й ”крањн≥ лише 1993 року, до того ж коштом орган≥зац≥й д≥аспори. ¬ украњнськоњ держави не знайшлос¤ на це грошей, хоч на оф≥ц≥озн≥ помпезн≥ урочистост≥ њх н≥коли не бракуЇ.
ћ≥й добрий знайомий ƒжеймс ћейс Ч колишн≥й професор √арвардського ун≥верситету, ¤кий свого часу був виконавчим директором президентсько-конгресовоњ ком≥с≥њ з украњнського голодомору, а нин≥ навчаЇ студент≥в иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ, називаЇ тепер≥шн≥й пер≥од в ≥стор≥њ ”крањни постгеноцидним. ¬≥н вив≥в формулу прогресуючого процесу ≥нтелектуального й морального занепаду украњнського сусп≥льства, що триваЇ в≥д часу розстр≥л¤ного в≥дродженн¤ ≥ голодомору 1930-х рок≥в, внасл≥док чого було винищено цв≥т украњнськоњ нац≥њ та найпрацьовит≥шу частину сусп≥льства. „и вдастьс¤ колись в≥дновити њњ генофонд, роз≥рвати траг≥чне коло нац≥ональноњ ≥стор≥њ?
ќдна з важливих особливостей сусп≥льного
розвитку, про ¤ку р≥дко згадують, пол¤гаЇ у тому, що драматичн≥ под≥њ стають
≥нод≥ джерелом сили нац≥њ, њњ духовного в≥дродженн¤ Ч першооснови державност≥.
√олокост дл¤ Їврењв Ч не лише нев≥дТЇмна частка њхньоњ нац≥ональноњ св≥домост≥,
а й чинник Їднанн¤, що спонукав до утворенн¤ у нов≥тн≥й час власноњ держави.
√олодомор дл¤ украњнц≥в мав би стати не т≥льки символом нац≥ональноњ скорботи,
а й чинником утвердженн¤ реальноњ незалежност≥ й державност≥, ¤к≥ поки що
лишаютьс¤ пустопорожн≥ми звуками.
"ƒзеркало “ижн¤", є 14 (389), 13 - 19 вiтн¤ 2002 року
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/389/34439/
